Антонович Володимир Боніфатійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Антонович
| Антонович Володимир Боніфатійович | |
 T. Маєргофер. Портрет В.Антоновича. Автолітографія, кінець 19 століття. |
|
| Народився | 30 січня 1834 Махнівка |
|---|---|
| Помер | 21 березня 1908 (74 роки) Київ |
| Національність | українець |
| Відомий | український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН |
Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.
Зміст |
[ред.] Біографічні відомості
Народився у містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер Козятинський район, Вінницької області). Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади. В 1863—1880 роках. — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора-літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з'їздів в Україні.
Помер Антонович 8 (21) березня 1908 р., похований у Києві на Байковому кладовищі.
[ред.] Наукова діяльність
Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 8 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16—18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені
- історії козацтва
- «О происхождении козачества», 1863;
- «Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679—1716 гг.», 1868),
- гайдамаччини
- «О гайдамачестве», 1876 і
- «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),
- селянства
- «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.», 1870),
- шляхетства
- «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867),
- міст і міщанства
- «О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1798 гг.», 1870),
- церкви
- «Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).
Інші головні праці Антоновича:
- «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877-78);
- «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);
- «Уманський сотник Іван Гонта» (1882);
- «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).
За редакцією Антоновича вийшли також
- «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей» (1874);
- «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888);
- «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890—1896);
- «Дневник Станислава Освенцима» (1643—1651) та інші.
Антоновичу належать історичні примітки до видання М.Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (1874—1875).
Найважливіші праці Антоновича з археології:
- «Раскопки в земле древлян» (1893);
- «Археологическая карта Киевской губернии» (1895);
- «Археологическая карта Волынской губернии» (1902);
- «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896).
Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, П. Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.
У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському соймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.
[ред.] Праці
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія;
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.;
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000;
- Томашівський С. Володимир Антонович. – Львів, 1906;
- Довнар-Заполский М. Исторические взгляды В.Б.Антоновича. – К.,1909;
- Грушевський М. Володимир Антонович. Основні ідеї його творчості і діяльності // Записки Українського наукового товариства у Києві. – Т.ІІІ. – К.,1909. – С.5–14;
- Матеріали для біографії В.Б.Антоновича. – К.,1929;
- Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. – Прага, 1942;
- Оглоблин О. Володимир Антонович та його іс торична школа // Олександер Оглоблин. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали. – Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. – С.201–218;
- Ричка В. М., Смолій В. А. В.Б.Антонович як історик українського козацтва // Український історичний журнал. – 1990. – № 9. – С.109–115;
- Киян О. І. Життєвий та творчий шлях В.Б.Антоновича // Український історичний журнал. – 1991. – № 2. – С.64–76;
- Ульяновський В. Син України (Володимир Антонович: громадянин, учений, людина) // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.,1995. – С.5–76;
- Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – К.,1996. – С.127–136;
- Ульяновський В., Короткий В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи. – К.,1997.
