Антоній та Клеопатра (п'єса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антоній та Клеопатра
Lawrence Alma-Tadema- Anthony and Cleopatra.JPG
Оригінал The Tragedy of Antony and Cleopatra
Жанр Трагедія
Автор Вільям Шекспір
Мова Англійська
Написаний 1607 (1603—1604?)
Виданий 1623

"Анто́ній та Клеопа́тра" (англ. Antony and Cleopatra) — трагедія Вільяма Шекспіра з сюжетом, заснованим на перекладі Плутархівського життєпису Марка Антонія, виконаного Томасом Нортом з французьского перекладу Аміо. Дія п'єси відбувається в I столітті до н.е. (від початку Парф'янської війни до самогубства Клеопатри). Написано або в 1607, або в 16031604 рр. Опубліковано вперше в фоліо 1623.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія 1[ред.ред. код]

Захоплений Клеопатрою, Марк Антоній забув про дружину та внутрішні справи Риму. Гонець приносить звістку про його дружину, яка здійняла повстання проти Цезара й, отримавши поразку, померла. Октавій Цезар закликає Антонія повернутися з Олександрії до Риму й допомогти в боротьбі проти Помпея, а також морських піратів Менаса та Менекрата. Антоній полишає Олександрію.

Дія 2[ред.ред. код]

Боротьбі проти Помпея заважає конфлікт між Антонієм та Цезарем. Аби закріпити їх союз, Аґріппа пропонує Антонію одружитися з Октавією, сестрою Цезара. Лишившись сам на сам з Аґріппою, Енобарб визнає, що Октавія не може суперничати з Клеопатрою, говорячи, що

«…Роки,
її не старять, і не в силі звичка
Всю вичерпать її різноманітність.
Втоливши пристрасть, інші набридають,
Вона ж жагу все більшу будить. Вабить
В ній навіть непотребство…» (тут й далі — переклад Бориса Тена)

Провісник попереджає Антонія, що до Цезара доля є більш схильною, аніж до Антонія, й у їхній ворожнечі переможе Цезар.

В Єгипті, Клеопатра хвалиться своєю перемогою над Антонієм, але отримує звістку про весілля Антонія та Октавії.

Помпей веде перемовини з тріумвірами про перемирря. Йому пропонують Сицілію та Сардинію в обмін на мир на морі. Помпей приймає умови. Під час вакхічної оргії Менас пропонує Помпею вбити тріумвірів та статия правителем Риму самому. Помпей відмовляється.

Дія 3[ред.ред. код]

Клеопатрі описують зовнішність Октавії (вона є ідеалом жіночої краси єлизаветинського часу):

«…Стиха мовить.<...>
Та ледь повзе вона: стоїть чи йде -
Однаково, життя у ній немає,
Не жінка - статуя…»

Клеопатра заспокоюється — Антоній скоро до неї повернеться.

Цезар порушує перемирря з Помпеєм, що викликає гнів Антонія. Він повертається до Олександрії й коронує Клеопатру, як правительку Єгипту та східної третини Римської імперії. Октавій Цезар ув'язнює Лепіда та бере в облогу Олександрію. Антоній приймає виклик.

Дія 4[ред.ред. код]

Відбувається битва. Антоній наносить потужного удару по військам супротивника, попереду битва на морі, але єгипетський флот без бою здається Цезарові. Антоній звинувачує в зраді Клеопатру й погрожує їй смертю. Клеопатра закривається в гробівці й наказує передати Антонію звістку про її смерть. Дізнавшися про "смерть" цариці, зганьблений Антоній просить свого наближеного Ероса вбити його. Ерос не здатен на таке вбивство, замість цього він вбиває себе. Захоплений мужністю Ероса, Антоній наносить собі смертельне поранення. Перед смертю Антоній дізнається, що Клеопатра жива, й помирає зі словами кохання:

«…Вмираю, єгиптянко, я вмираю.
Лише на мить хотів би смерть затримать,
Щоб на уста до тисяч поцілунків
Тобі останній ще покласти…»

Дія 5[ред.ред. код]

Октавій Цезар переконує Клеопатру здатися. Клеопатра відмовляється, передбачаючи, що це принесе ще більшої ганьби (й тут Шекспір нас відсилає до сучасного йому театру, з його "історичними хроніками" та акторами-хлопчиками в жіночих ролях):

«…ліктори нахабні
Нас лапатимуть, як повій, нездарно
Ославлять нас плюгаві віршомази;
Комедіанти спритні враз покажуть
Бенкет александрійський і на нім
Антонія зобразять напідпитку.
І я дивитимусь, як Клеопатру
Хлопчак писклявий, глумлячись, оберне
В якусь-то хвойду…»

Заарештована римлянами, Клеопатра вирішує покінчити з собою. Спокійна, в очікуванні майбутньої зустрічі з Антонієм, вона помирає від укусу гадюки.

Цезар стає єдиновласним правителем Риму й наказує з військовими почестями поховати Антонія та Клеопатру в одній могилі.

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Марк Антоній, Октавій Цезар, Марк Емілій Лепід - тріумвіри.
  • Секст Помпей, Доміцій Енобарб, Вентідій, Ерос, Скар, Деркет, Деметріп, Філон - прибічники Антонія.
  • Меценат, Агріппа, Долабелла, Прокулеп, Тірей, Галл - прибічники Цезаря.
  • Менас, Менекрат, Варрій - прибічники Помпея.
  • Тавр - полководець Цезаря.
  • Какідій - полководець Антонія.
  • Сілій - воєначальник у війську Вентідія.
  • Євфроній - посол Антонія до Цезаря.
  • Алексас, Мардіан, Діомед - служники Клеопатри.
  • Селевк - скарбник Клеопатри.
  • Провісник.
  • Селянин (або Блазень).
  • Клеопатра - цариця Єгипту.
  • Октавія - сестра Цезаря і дружина Антонія.
  • Харміана, Ірада - служниці Клеопатри.
  • Воєначальники, легіонери, гінці, слуги та придворні.

Місце дії - в різних частинах Римської імперії.

Постановки[ред.ред. код]

Свідчень про найперші постановки нема.

Перша відома постановка — 20 травня 1608, «Ентертейнмент стейшонерс холл» (Лондон).

У XVIII-XIX ст.ст. ставилася в лондонських театрах («Друрі-Лейн», 1890; «Олімпік», 1897 тощо) переважно в різноманітних обробках, — в тому числі в переробці Джона Драйдена під назвою «Все для кохання».

Роль Клеопатри виконувала Елеонора Дузе під час свого світового турне.

Велика Британія, XX століття[ред.ред. код]

Постановки в Російській імперії та СРСР[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Борис Молчанов : летопись жизни и творчества в документах, библиографии и воспоминаниях (1912—1984) / авт-сост. Е.И. Якубовская. — Екатеринбург: СОУНБ, 2012. С.75–83.
  2. Театральная энциклопедия / Под ред. С. С. Мокульского. — М.: Советская энциклопедия, 1961. Т. 1. Стлб. 1214.

Посилання[ред.ред. код]

Текст[ред.ред. код]