Антоніни (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Антоніни
Антоніни.Герб Санґушків.2006.jpg
Країна Україна Україна
Область/АРК Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Krasyliv rh.PNG Красилівський район
Рада Антонінська селищна рада
Код КОАТУУ: 6822755200
Картка на сайті ВР смт. Антоніни 
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване у другій половині XIV століття
Статус із 1956 року
Площа 4,60 км²
Населення 2 400 (01.07.2012) [1]
Густота 521,74 осіб/км²
Поштовий індекс 31022
Телефонний код +380 3855
Географічні координати 49°48′30″ пн. ш. 26°52′00″ сх. д. / 49.80833° пн. ш. 26.86667° сх. д. / 49.80833; 26.86667Координати: 49°48′30″ пн. ш. 26°52′00″ сх. д. / 49.80833° пн. ш. 26.86667° сх. д. / 49.80833; 26.86667
Водойма р. Ікопоть, р. Гуска
Відстань
Найближча залізнична станція: Антоніни
До станції: 8 км
До райцентру:
 - залізницею: 26 км
 - автошляхами: 26 км
Селищна влада
Адреса смт. Антоніни, вул. Леніна, 6
Карта
Антоніни (Україна)
Антоніни
Антоніни
Антоніни (Хмельницька область)
Антоніни
Антоніни

Антоні́ни (колишні Голодьки, Антонини[2]) — селище міського типу в Україні, у Красилівському районі Хмельницької області. Розташоване на річці Ікопоть, за 8 км від залізничної станції Антоніни на лінії Шепетівка-ПодільськаСтарокостянтинів I. Цегельний завод, цукровий завод. Населення: 2 692 мешканці (перепис 2001), 2 401 мешканець (2011).[3]

Історія[ред.ред. код]

Вперше згадується в 1593 році під назвою Голодиківці. Пізніша назва — Голодьки (Холодьки, Холодки, Холодиківці). В 1629 р. тут налічувалося 6 димів.

Від 1770 Антоніни мають сучасну назву, яку містечко Голодьки отримало на честь дружини власника села, яка походила з князівського роду Санґушків. В 1760-х роках власниця села Барбара Санґушкова віддала Голодьки у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений на її сестрі Антоніні з Дуніних. Закохане подружжя оселяється в Голодьках. Ігнацій будує тут палац, закладає на берегах річки Ікопоті парк, який з часом став одним із найкращих на Волині. Парк був багатий на екзотичні дерева, кущі, мав велику колекцію квітів. Розкішну резиденцію Ігнацій Мальчевський назвав іменем своєї коханої дружини Антонини. Ця назва згодом прижилася й до села.

Антоніни в 1913 році. На обрії видніється українська трибанева церква святої Параскеви П'ятниці з 1797 року, збудована на місці ще старішої

З 1797 року Антоніни входили до складу Волинської губернії. Напередодні першої світової війни селище було волосним центром Заславського повіту Волинської губернії. 1913 року тут проживало 2009 осіб. У містечку перебували волосні установи, поштово-телеграфна станція, однокласна школа, водяний млин, лікарня тощо.

З 7 березня 1923 по 30 грудня 1962 року Антоніни були центром Антонінського району, а з 1 вересня 1941 року до 5 березня 1944 року — центром Антонінської округи. 1956 року селу надано статус селища міського типу.

Власники[ред.ред. код]

Вперше згадується як власність князя Юрія Острозького, який з кінця XV століття прибрав собі ім'я князя Заславського, отож далі село належало Заславським. Від 1673 до 1720 у власності Любомирських. Від 1720 до 1851 — князів Санґушків. Від 1851 до 1917 — графів Потоцьких.

Маєток Антоніни входив до складу великої власності Санґушків під назвою Антонінсько-Шепетівський ключ (нараховував 43 фільварки загальною вартістю у 2 095 945 рублів). Від Санґушків Антонінсько-Шепетівський ключ через шлюб однієї з власниць маєтку Марії Санґушківни з Альфредом Потоцьким, єдиної доньки князя Романа Санґушка «Сибіряка» та Наталії Потоцької з Вілянува, перейшов у володіння родини Потоцьких. Марія Потоцька успадкувала Антонінсько-Шепетівський ключ від діда князя Євстахія Санґушка 16 липня 1838 (тоді в маєтку нараховувалось 6 954 кріпаків). За такий подарунок онука мала довічно виплачувати князю пенсію.

Забава зустрічі каравану зі сходу з дарами. Резиденція Потоцьких, 1907 рік

Після смерті Альфреда Потоцького на початку 90-х років XIX століття промислова та земельна власність (загалом близько 63 тис. гектарів) та акцій золотих копалень у Південній Африці перейшли до його сина Юзефа Миколая, останнього нащадка волинської гілки Потоцьких. Землеволодіння графа були розділені на 4 самостійні управлінські одиниці (маєтки): Шепетівський (14 212 дес.), Антонінський (12 480 дес.), Смолдирівський (13 800 дес.), Піщівський (19 249 дес.), загальна кількість землі становила 58 244 дес.

Шляхта під час полювання, 1910 рік

Центральна резиденція величезного маєтку Юзефа Миколая Потоцького та його родини розташовувалася в Антонінах: разом з палацом, парком та садом вона охоплювала площу 34 дес. 2 тис. 123 саж. Юзеф Миколай розбудував палац в Антонінах і заклав ботанічний сад. У с. Пилявині він заснував звіринець і заповідник площею 2500 гектарів, а в Шепетівці заклав курорт для хворих на ревматизм.

У 1918 році, в зв'язку з революційними подіями, Потоцькі залишили Антоніни і виїхали через Швецію у Париж. Останній власник Антонін загинув у 1922 року в автокатастрофі, похований у Франції.

Пам'ятки[ред.ред. код]

В Антонінах зберігся цілий ряд будівель колишнього палацового ансамблю і маєтку Санґушків/Потоцьких: манеж, возівня, гараж тощо. Палац спалений радянськими агресорами в 1919 році, на його місці стадіон. Був перебудований в 1897 році під зверхністю архітектора Франсуа Арво. 1908 року вчергове перебудований за проектом Фердинанда Фелнера. Залишки старого парку. З 1960 пам'ятка садово-паркового мистецва, що охороняється державою.

Сучасність[ред.ред. код]

У селищі діють — РТП, лікарня, середня школа, школа-інтернат, музична школа, будинок творчості школярів, дитячий оздоровчий табір, бібліотека, пошта, аптека, дільниця Красилівського РЕМ, ДЮСШ, корпорація «Сварог Вест Груп» (кол. ВАСТ «Антонінське» та СТОВ «Довіра»).

Персоналії[ред.ред. код]

У селищі народився Леонтюк Антон Костянтинович (*1918 — †1994) Герой Радянського Союзу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Хмельницькій області
  2. Україна. Адміністративно-територіальний поділ / Попівський М.Ф.. — К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 221.
  3. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.