Антуан Бюнуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антуан Бюнуа́ (фр. Busnois, Busnoys; бл. 1430 — 6 листопада 1492, Брюгге) — французький композитор. Після смерті Ґійома Дюфаї був найзначнішим представником бургундської (першої нідерландської) школи.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився, імовірно, в невеликому селі Бюн (Busnes) на півночі Франції. Про ранні роки (в тому числі, про початкову музичну освіту) Бюнуа історичних свідоцтв не збереглося. У 1461 згадується як капелан кафедрального собору в Турі і призвідник побиття тамтешнього священика. За цю бійку Бюнуа був відлучений від церкви, але пізніше був прощений татом римським. У 1465 згадується у зв'язку з абатством св. Мартина Турського (також в Турі, не збереглося), де в той же час працював скарбником Йоганнес Окегем. У 1465—1966 капельмейстер церкви св. Іларія Піктавійського в Пуатьє. З 1467 півчий при дворі Карла Сміливого, 1470 з член придворної капели герцога. У 1467 написав мотет «In hydraulis», де віддав хвали Окегему, але також не забув і себе.

Імовірно супроводжував відчайдушного герцога у всіх його битвах, крім трагічної останньої. Після смерті Карла Сміливого (у 1477) до 1483 продовжував служити при дворі Максиміліана I (зятя Карла). Про пізні роки Бюнуа нічого невідомо. Останній історичний документ, датований листопадом 1492 року, згадує його як недавно покійного капельмейстера кафедрального собору в Брюгге.

Творчість[ред.ред. код]

Рукопис меси O crux lignum Бюнуа (середина XV ст.)

Бюнуа є автором трьох чотириголосних мес, у тому числі на популярний французький шансон «L'homme armé» (пізніше на цю музику було створено близько 40 мес), мотетів, багатоголосих обробок гімн ів антифон ів і співів проприо, багатоголосих пісень переважно французькою мовою (рондо, балад, віреле), в тому числі «Fortuna desperata». Авторство ряду творів Бюнуа заперечується. Мотет «Плач на смерть Дюфаї» (1474), а також деякі інші твори Бюнуа втрачені.

Стилістично музика Бюнуа ближче Окегему (з яким, скоріш за все, він був знайомий), ніж Дюфаї. У Бюнуа майже немає слідів фобурдона, культивується милозвучність, широко використовуються обидва тризвуки (хоча в ультимах головних каденцій як і раніше переважає спвзвуччя квінтоктави), в тому числі паралельні, проте експерименти в «прикордонних» областях гармонії (наприклад, в хроматиці) для нього не характерні. Бюнуа — майстерний поліфоніст, він постійно і дуже винахідливо (в тому числі, з використанням синкоп та інших прийомів ритмічної гри) використовує імітацію, в багатоголосих піснях нерідкі канони в унісон. При цьому поліфонічна техніка ніколи не перевантажує багатоголосої фактуру, яка залишається прозорою і добре прослуховується.

Література[ред.ред. код]

  • Taruskin R. Antoine Busnoys and the L'Homme armé tradition // Journal of the American Musicological Society, XXXIX (1986), pp. 255–93
  • Higgins P.M. Antoine Busnois and Musical Culture in Late Fifteenth-Century France and Burgundy. Ph.D. diss. Princeton University, 1987
  • Wegman R.C. Another mass by Busnoys? // Music and Letters, LXXI (1990), pp. 1–19
  • Fallows D. Busnoys and the early Fifteenth Century: a note on L'ardant desir and Faites de moy // Music and Letters, LXXI (1990), pp. 20–24
  • Antoine Busnoys, ed. by P. Higgins. Notre Dame (Indiana), 1992 (сборник статей)
  • Goldberg C. Die Chansons von Antoine Busnois: die Ästhetik der höfischen Chansons. Frankfurt, 1994
  • Fallows D. A catalogue of polyphonic songs, 1415—1480. Oxford, 1999

Посилання[ред.ред. код]