Антуан Мейє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антуан Мейє
Antoine Meillet.jpg
Народився 11 листопада 1866(1866-11-11)
Мулен
Помер 21 вересня 1936(1936-09-21) (69 років)
Шатомеян
Громадянство Франція
Галузь наукових інтересів мовознавство, Соціологія
Alma mater Колеж де Франс
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук
Відомі учні Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.

Антуа́н Мейє́ (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) - французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924, іноземний член ВУАН з 1924, професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Біографія[ред.ред. код]

Антуан Мейє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генитиву і акузативу в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 роках - індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Мейє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандрієс, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Мейє , однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови та її «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Мейє знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Мейє привніс до славістики і вірменістики.

Антуан Мейє автор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мово­знавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мо­ви: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Мейє аналізує соціальні чинники, які впливають на функ­ціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Мейє розглядав також і питання роз­витку української мови, і був іноземним членом Ака­демії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови[1]. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Мейє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d’une grammaire comparée de l’arménien classique, 1903;
  • Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;
  • Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;
  • Огляд історії грецької мови / Aperçu d’une histoire de la langue grecque, 1913;
  • Мови в Новій Європі / Les langues dans l’Europe nouvelle, 1918;
  • Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;
  • Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;
  • Нариси з історії латинської мови / Esquisse d’une histoire de la langue latine, 1928;
  • Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;
  • Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Nova editio: Lutetiae: Klincksieck, 2001. ISBN 2-252-03359-2

Література[ред.ред. код]

  • Anne-Marguerite Fryba, « Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France », dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517
  • Charles de Lamberterie, « Milman Parry et Antoine Meillet », dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l’oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997
  • Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006
  • Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979
  • Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964