Антуан Мейє

Антуан Мейє
Народився	11 листопада 1866(1866-11-11) Мулен
Помер	21 вересня 1936(1936-09-21) (69 років) Шатомеян
Громадянство	Франція
Галузь наукових інтересів	мовознавство, Соціологія
Alma mater	Колеж де Франс
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Відомі учні	Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.

Антуа́н Мейє́ (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866 року, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936 року, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) - французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924 р., іноземний член Національної академії наук України з 1924 р., професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Біографія

Антуан Мейє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генитива і аккузатіва в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 рр. - індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Мейє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандріес, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Мейе , однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови і його «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Мейе знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Мейе привніс до славістики і арменістіки.

Антуан Мейє втор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мово­знавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мо­ви: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Мейє аналізує соціальні чинники, які впливають на функ­ціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Мейє розглядав також і питання роз­витку української мови, і був іноземним членом Ака­демії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Мейє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці

• Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d’une grammaire comparée de l’arménien classique, 1903;
• Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;
• Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;
• Огляд історії грецької мови / Aperçu d’une histoire de la langue grecque, 1913;
• Мови в Новій Європі / Les langues dans l’Europe nouvelle, 1918;
• Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;
• Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;
• Нариси з історії латинської мови / Esquisse d’une histoire de la langue latine, 1928;
• Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;
• Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.

Див. також

• Мовознавство
• Славістика

Література

• Anne-Marguerite Fryba, « Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France », dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517
• Charles de Lamberterie, « Milman Parry et Antoine Meillet », dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l’oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997
• Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006
• Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979
• Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964