Павлюк Антін Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павлюк.
Антін Павлюк
Псевдонім А. Явір, Т. Блукач, М. Недоля, А. Ярчук
Народився 6 лютого 1902(1902-02-06)
с. Рясники, Бугринська волость, Острозький повіт, Волинська губернія, нині Гощанський район, Рівненська область
Помер 1937(1937)
Громадянство Російська імперія→ УНР→СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет, перекладач
Alma mater Острозька гімназія, Карлів університет
Мова творів українська
CMNS: Павлюк Антін Пилипович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Павлюк Антін Пилипович (6 лютого 1902, хутір Ліски під с. Расниками, Волинська губернія (нині с. Рясники, Гощанського району Рівненської області)  — 1937, м. Семипалатинськ, Східноказахстанська область, Казахська РСР) — український поет, прозаїк, перекладач.

Жертва сталінського терору.

З біографії[ред. | ред. код]

Антін Павлюк — уродженець хутора Лісок під с. Расниками Острозького повіту Волинської губернії (нині с. Рясники Рівненської області). Його охрестив у Свято-Успенській церкві Дорогобузько-Расницької парафії отець Яків Огібовський. Хрещеними батьками були син педагога Костянтина Ушинського Костянтин Ушинський та Наталія Скоропадська (у першому шлюбі Виноградська, у другому — Фішман), двоюрідна тітка гетьмана України Павла Скоропадського.

ШКІЦ

Сніг снів… а тут весна так рясно…

а ночі бубном… скрипкою музик.

І бачу знов дитинство… любі Расники…

І кригу Горині… і жовтий пух лози,

І повінь музики і вітру заливає…

І серце в біль… і слово в біль хилю.

Сніг білих мертвих снів… а тут весна безкраями

І малим атомом життя Антін Павлюк.

1926.[1]

Початкову освіту здобув в школі містечка Гориньград Ровенського повіту Волинської губернії (нині це село Гориньград Перший Рівненського району Рівненської області). Із золотою медаллю закінчив чоловічу гімназію в Острозі, пізніше — Карлів університет в Празі, де здобув фах хіміка.

Учасник української революції 1917-21 рр., у роки революції спочатку належав до анархістів, потім — поручник 4-го полку Січових Стрільців (командир Є. Коновалець), 1-ї Запорізької дивізії армії УНР. Брав участь у Другому зимовому поході.[2][3][4] Після закінчення воєнних дій повернувся до Острога, був заарештований. Перебував у польській в'язниці, відтак — у таборах для інтернованих у Бересті, Домб'є, Ланьцуті, Вадовицях,Щипйорному неподалік Каліша. В останньому входив в літературно-мистецьке товариство «Веселка», де контактував з Є. Маланюком, Ю. Дараганом, М. Чирським, Б. Гомзином.[5][6]

Після звільнення переїхав до Львова. З 1922 р. — у Празі. У 1932 р. повернувся з еміграції у радянську Україну, щоб літературною і просвітницькою працею підтримати тодішню політику українізації. Був заарештований, засуджений та висланий до Семипалатинська. Працював лаборантом санітарної лабораторії.

На підставі таємного наказу № 00447 НКВС СРСР Антін Павлюк 27 серпня 1937 р. був арештований вдруге, як «антирадянський елемент». 7 грудня 1937 р. засуджений трійкою при УНКВС по Східно-Казахстанської області до 10 років виправно-трудових таборів, в яких він і загинув.

30 серпня 1958 р. Семипалатинський облсуд реабілітував його за відсутністю складу злочину.[7][8][9][10][11][12]

Творчість[ред. | ред. код]

  • Літературний альманах «Стерні», 1922 (ред. Антін Павлюк)
    Літературний альманах «Стерні», 1922 (ред. Антін Павлюк)
  • «Життя», 1925
    «Життя», 1925
  • «Осінні вири», 1926
    «Осінні вири», 1926
  • «Стоптані квіти» спогади, написані в польській тюрмі (Острог), 1920
    «Стоптані квіти» спогади, написані в польській тюрмі (Острог), 1920
  • «Сумна радість», 1916—1918
    «Сумна радість», 1916—1918

Перші свої вірші друкував у гімназійному журналі «Юність». Збірка символістичних поезій «Сумна радість», в яку ввійшли твори 1916—1918 рр. побачила світ в Острозі у видавництві «Будуччина», заснованому батьком, Пилипом Павлюком (громадський і кооперативний діяч 1920-х-1930 рр.). Воєнне лихоліття завадило виходові книжок «Шлях квітчастий» (вірші), «Біле поле» (оповідання, нариси, поезії в прозі), «Ніч» (вірші, під псевдонімом А.Явір)

На початку 1919 р. був членом угрупування українських символістів «Музагет», котре випускало однойменний журнал під редагуванням Павла Тичини. Група вела активну популяризаторську та видавничу діяльність . Також був членом львівського ліітературно-мистецького угрупування «Митуса» на чолі з Василем Бобинським. В альманасі «Митуса» за 1922 р. надрукував вірші із циклів «Дні», «Закоханість», у часописі «Український емігрант» — оповідання про національно-визвольні змагання (під псевдонімом Андрій Ярчук), у видавництві «Русалка» — оповідання «Стоптані квіти». Книжку прози «Незнайома (уривки із записника)» присвятив другові Климу Поліщуку та «братам-борцям за нову Україну». Публікував вірші у львівських журналах «Наш світ», «Наша бесіда». Друкувався у багатьох виданнях на еміграції: «Промені», «Митуса», «Поступ», «Веселка», «Шлях», «Універсальний журнал» та в УРСР — «ВАПЛІТЕ», «Нова генерація», «Нова Громада», «Глобус», «Всесвіт», «Знання», «Червоний Шлях», «Життя й Революція», «Зоря», «Студент Революції», «Західня Україна», «Плужанин», «Молодняк».[13]

Редакторство[ред. | ред. код]

Редагував альманах «Стерні» (1922 р.), який видавала Українська Академічна громада в Чехо-Словаччині, членами редколегії альманаху були Осип Кисіль, Юліан Костюк [Архівовано 9 травня 2018 у Wayback Machine.].

У Празі друкувався в «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. В університеті навчався разом зі своїм побратимцем, поетом і художником Василем Хмелюком, який у своїй книжці «Гін» (1926 р.) присвятив Антінові Павлюкові такі рядки:

Мій друже, золотий Антоне, –

Пливуть повітрям кораблі…

[[Файл:Юрій Вовк. Портрет Антіна Павлюка.jpg|міні|Юрій Вовк [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]. Портрет Антіна Павлюка.]]

І там, — один безсилий тоне,

І тінь ще тліє у імлі…

Ти розгортаєш сиві очі,

І рот здивовано тремтить…

А, знаєш, — може нині хочеш

Повіятися у блакить?..[14]

1925 р. створив літературну групу «Жовтневе коло», до складу котрої ввійшли Василь Хмелюк, Олександр Варавин, Степан-Юрій Масляк. Налагодив зв'язок із виданнями радянської України. Підтримував його завдяки землякові Валер'яну Поліщуку.[15]

Пізніше Антін Павлюк став членом літературної організації «Західна Україна» (1927—1933), до якої входили Василь Бобинський, Василь Атаманюк, Мечислав Гаско, Мирослав Ірчан, Дмитро Загул та ін.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Під час навчання в Карловому університеті Антін Павлюк очолював Український союз студентів північно-західних земель України[16].

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Перекладав на українську мову твори Казимежа Тетмаєра, Гійома Аполлінера, Ярослава Сайферта, Їржі Волькера[17], Вітезслава Незвала, Владислава Ванчури[18] на російську мову — твори українських авторів. У 1920-х р. Антін Павлюк був одним із провідних чесько-українських перекладачів.

Видання[ред. | ред. код]

  • «Сумна радість» (1919)
  • «Життя» (1925)
  • «Осінні вири» (1926)
  • «Біль» (1926)
  • «Пустеля любови» (1928)
  • «Полин» (1930)
  • «Coloured plates. Поетисти» (1930)
  • «Reliquaire» (1931)
  • «Ватра» (1931)
  • збірки оповідань Незнайома (1922)

Фільм[ред. | ред. код]

Повернути із забуття рівненського поета Антіна Павлюка прагнуть його нащадки [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В м. Острозі Рівненської області його іменем названо вулицю.[19][20]

14 жовтня 2022 року на стіні школи с. Рясники було відкрито меморіальну дошку Антіну й Тарасові Павлюкам.[21][22]

Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Київський національний університет ім. Т. Шевченка; Міжнародна школа україністики НАН України видали перший том творів Антіна Павлюка у двох томах.[23]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Поетичні майстерні. Архів оригіналу за 25 квітня 2017.
  2. ↑ На Рівненщині попрощалися з воїном - війна родини за Україну триває 105 років. Горинь інфо (укр.). Процитовано 7 серпня 2022.
  3. ↑ admin-rvnews (1 червня 2022). В Рівненському районі попрощалися із загиблим військовим. Рівненські новини (укр.). Процитовано 7 серпня 2022.
  4. ↑ Його родина воює понад 100 років: на Рівненщині попрощалися із військовим, який загинув на війні. ITV MEDIA GROUP | Новини Рівного та області (укр.). Процитовано 7 серпня 2022.
  5. ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nplu.org (uk-ua) . Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  6. ↑ «Українські письменники-емігранти». Архів оригіналу за 11 серпня 2018.
  7. ↑ Павлюк Антон Филиппович. mvd.gov.kz. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  8. ↑ Справочник: Книга Памяти. Павлюк Антон Филиппович. www.uznal.org. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  9. ↑ Списки жертв. lists.memo.ru. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  10. ↑ Центр генеалогических исследований.
  11. ↑ Антон Павлюк. nekropole.info (рос.). Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  12. ↑ Список жертв репрессий Республики Казахстан / Алфавитный список / стр. 288. Бессмертный барак (рос.). Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  13. ↑ Антін Павлюк - Невідоме Розтріляне Відродження. Архів оригіналу за 28 січня 2019.
  14. ↑ Василь Хмелюк. Поетичне повернення паризького богеміста | Видавництво Львівської політехніки. vlp.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  15. ↑ Записник Валер’яна і вулиця Валер’янівська. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk-UA) . 21 травня 2014. Архів оригіналу за 6 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  16. ↑ Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Архів оригіналу за 13 листопада 2018.
  17. ↑ Павлюк, Антін (1927). Балада про палячеві очі. ostromir.xyz. Процитовано 25 вересня 2023.
  18. ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 березня 2019.
  19. ↑ https://ostrohcastle.com.ua/uvichneni-v-ostrozkyh-vulytsyah/. ostrohcastle.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  20. ↑ «І малим атомом життя Антін Павлюк…» - 22 Лютого 2014 - Сайт газети "Замкова гора". zamkova.at.ua. Архів оригіналу за 6 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  21. ↑ Відкриття меморіальної дошки Тараса та Антіна Павлюків у Рясницькій філії Бабинського ліцею.
  22. ↑ Січовий стрілець і доброволець з однієї родини: на Рівненщині відкрили дошку борцям за Україну.
  23. ↑ Сайт книжкового видання. www.nas.gov.ua (uk-UA) . Процитовано 6 травня 2018.

[[Файл:Полин, Антін Павлюк.jpg|міні|Антін Павлюк «Полин», лірика, 1930 [Архівовано 6 травня 2018 у Wayback Machine.]|352x352пкс]]

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павлюк_Антін_Пилипович&oldid=42048814