Анімізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в те, що все неживе має душу. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Анімістичні уявлення у давнину[ред.ред. код]

Сунгирське поховання. Сунгир-1

Найдавніші поховання людей належать неандертальцям, а до часу верхнього палеоліту (коли з'явилися кроманьйонці) відноситься вже цілий ряд подібних знахідок. Одна з найцікавіших — поховання двох хлопчиків на палеолітичній стоянці Сунгир (Володимирська область РФ), зроблене близько 24-26 тис. років тому[1]. Одяг похованих пишно прикрашений намистинами, списи і кинджали з бивнів мамута оздоблені красивим різьбленням. Вивчаючи давнє поховання в горах Загра (Ірак), вчені за аналізом пилка встановили, що останки похованих людей покоїлися на ложі з квітів.

Наявність поховань дозволяє стверджувати, що з певного часу смерть стала супроводитися поховальним ритуалом і, значить, була пов'язана з певним комплексом відповідних уявлень. Цей комплекс уявлень і отримав в науці свою власну назву — анімізм.

Анімістичні образи — це:

  • по-перше, духи померлих предків (тому анімізм нерозривно пов'язаний з культом предків);
  • по-друге, душі живих людей;
  • по-третє, уособлення сил природи (душі озер, гаїв, вітрів).

Обряд поховання був досить складний. Вмерлих ховали в заглибленнях і ямах: або лежачими на спині, або на боку в зігненому (скорченому) положенні. Іноді голови були огорожені кам'яними плитами. Мертвих наряджали і клали поруч з ними посуд, знаряддя праці, їжу і різні цінні предмети. Наявність похоронного інвентаря пояснюють по-різному: або люди намагалися таким чином відігнати смерть від себе, запобігти помсти померлого, або хотіли забезпечити його всім необхідним для життя в потойбічному світі, або давали речі в дорогу, щоб вмерлий добрався до світу предків і знайшов там спокій.

У більшості поховань знаходять червону вохру — своїм кольором вона нагадує кров — символ життя. Вичерпного пояснення цього ритуалу поки не існує. У будь-якому випадку наявність в палеоліті певного обряду поховання — свідчення релігійних вірувань.

Доанімістичні вірування[ред.ред. код]

За гіпотезою англійського антрополога і релігієзнавця Роберта Маретта на первісній стадії релігійного розвитку людини, на якій ще не склалися анімістичні уявлення, людина вірить в безособову надприродну силу, яку він швидше відчуває, ніж усвідомлює. Ці доанімістичні вірування в існування розлитої у світі безособової сили, що впливає на життя людей, отримали назву «Аніматизм».

Анімізм і сучасність[ред.ред. код]

Етнографи зібрали великий матеріал, що характеризує коло первісних уявлень про душу і потойбічний світ. Адже анімізм властивий всім народам, що живуть досі в умовах, схожих з первісним ладом. Ці уявлення містять картини «відлітання» душі померлої людини з світу живих, її мандрівок в далеку країну мертвих, а також описи життя, що чекає на душу в потойбічному світі. Як писав відомий дослідник первісності Е. Тайлор (англ. Edward Burnett Tylor):

« небагато які предмети будять в розумах поетів-дикунів такі сміливі і живі уявлення, як думки про майбутнє життя.  »

Розташування країни духів могло бути різним — під землею, на землі, на місяці, на зірках. Але уявленням різних народів властива спільність, що кидається в очі. Вони чітко діляться на дві великі категорії: на думку одних, життя душі в царстві мертвих буде повним блаженством, а на думку інших — частина душ в потойбічному світі насолоджується, а частина — страждає. Більшість народів вважала, що душі померлих можуть приходити з царства тіней, відвідувати живих у сні, протегувати їм в земних справах або ж, навпаки, заважати.

Вищою формою розвитку анімізму є віра у відносно самостійне існування душі. На думку етнографів, різні фізіологічні явища (сон, транс, сугестія, хвороби, непритомність, дихання, кровообіг та ін.) передбачали, що функціями життя керують особливі сутності, від волі або стану яких залежало все життя людини. Ці душі могли бути різної природи. Одні з них, як, наприклад, кров, подих, становлять видимі частини або функції тіла; інші – залишають тіло під час сну, переселяються в інших людей, тварин, у рослини, предмети тощо. Зрештою розвиток анімістичних вірувань призвів до визнання існування душі як двійника конкретної людини, як тієї частини його організму, що активує, координує емоції.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тобто 22-24 тис. років до нашої ери (див. також статтю Сунгир).

Література[ред.ред. код]