Анісімов Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анісімов Василь Семенович
Народився 10 червня 1959(1959-06-10) (64 роки)
Балаклея
Діяльність журналіст, публіцист, громадський діяч
Нагороди
Заслужений журналіст України

Василь Семенович Анісімов (нар. 10 червня 1959, с Балаклія, Смілянський район, Черкаська область, УРСР) — церковно-громадський діяч та публіцист, письменник, головний редактор журналу «Вісник прес-служби УПЦ МП», директор видавництва, заступник голови ГО «Путь православних», Заслужений журналіст України,

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 червня 1959 року в с. Балаклія Смілянського району Черкаської області.

Навчався у Київському університеті ім. Шевченка, закінчив філологічний факультет у 1981 році. Згодом працював як консультант молодіжної студії при Спілці письменників України.

З 1987 року працював у газеті «Комсомольское знамя» (з 1991 року — «Независимость»), з 1989 року — як кореспондент, з 1990 року — як оглядач, з 1992 року — як завідувач відділу розслідувань.

Член Спілки журналістів України з 1991 року. Нагороджений золотою медаллю та І премією Київської спілки журналістів у 1995 році. Заслужений журналіст України з 1996 року.

У 2000—2001 роках — завідувач відділом політики та економіки видання «Наша газета +».[1].

З березня 2001 року — референт Предстоятеля УПЦ МП, очолив прес-службу РПЦвУ, утворену замість Пресового департаменту при Управлінні справами РПЦвУ на чолі з Зоєю Гавриленко (діяв до 1996 року) та прес-центру Київської митрополії РПЦвУ, який очолював Станіслав Речинський, відомий як Святослав. Статус очолюваного Анісімовим синодального відділу «Прес-служба УПЦ МП» було затверджено постановою синоду УПЦ МП від 27 грудня 2002 року.

В 2001 році заснував сайт прес-служби УПЦ МП «Україна православна», редагувати який за дорученням Анісімова став священик Георгій Коваленко.

У цей період у підпорядкуванні Анісімова стали працювати такі молоді фахівці з комунікацій і мас-медіа, як Рябкова-Комінко Юлія Миколаївна (1980 року народження, з Луганська), Свистун Володимир Онуфрійович (1982 року народження, уродженець м. Іваничі Волинської області), Андрущенко Олександр Іванович (1982 року народження, родом з м. Світловодськ Кіровоградської обл.), та інші.

Ще один помічник Анісімова, літературний редактор його сайту – письменник Яровий Олександр Степанович, через свої «антимайданівські» та прокомуністичні погляди емігрував 2014 року до Москви, там і помер 2018 року.

У квітні 2004 року після конфлікту з Коваленко, який став підпорядковуватися безпосередньо митрополиту Володимиру, Анісімов створив новий інтернет-сайт під назвою «Украина православная».

27 липня 2005 року зареєструвався як директор приватної компанії «Видавництво „Прес-служба УПЦ“ — товариство з обмеженою відповідальністю». Нову структуру було зареєстровано у селі Білогородка Києво-Святошинського району.

Рішенням Священного Синоду УПЦ[2] сайт «Україна православна», редагований В. Анісімовим, перестав бути офіційним загальноцерковним органом Київської митрополії УПЦ МП. Офіційними органами УПЦ МП синод затвердив «Церковную православную газету» та сайт Orthodox.org.ua, редактором якого став Георгій Коваленко.[3]. Також 18 квітня на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви у Києво-Печерській лаврі було вирішено підпорядкувати всі загальноукраїнські офіційні церковні засоби масової інформації Синодальному відділу «Місія духовної просвіти», на який покладено функції редагування і випуску офіційних загальноцерковних засобів масової інформації УПЦ МП: сайт orthodox.org.ua, всеукраїнська «Церковна православна газета» та журнал «Православний вісник», а також координація редакційних політик неофіційних та регіональних церковних ЗМІ, співпрацю зі світськими ЗМІ. До складу Синодального відділу включена прес-служба УПЦ під керівництвом Василя Анісімова[4].

В той же час Анісімов продовжував наполягати на тому, що його прес-служба лишилась церковним органом, тому що з боку УПЦ МП не було відкликано благословення на його структуру та вона залишилась працювати в одному з приміщень Київо-Печерської Лаври. На даний час Анісімов й надалі редагує свій сайт, видаючи його за офіційний орган церкви, хоча єдиним офіційним сайтом УПЦ МП, відповідно до рішення синоду, є сайт www.orthodox.org.ua (головний редактор — ієрей Андрій Дудченко; відповідальний редактор — Олександр Андрущенко), а офіційним друкованим органом — «Церковна православна газета». Прес-секретарем Предстоятеля УПЦ є прот. Георгій Коваленко. Функції прес-служби УПЦ, за наполяганнями владики Олександра (Драбинка) мали перейти до Канцелярії Київської митрополії та Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, який очолив колишній підлеглий Анісімова, прот. Георгій Коваленко. Але жодного рішення, у якому було б це прописано, не прийнято до сьогодні. У 2009 р. невизначеність статусу прес-служби Анісімова констатував сам секретар предстоятеля РПЦвУ владика Олександр Драбинко: «Статус структури, яку очолює Василь Семенович Анісімов, уточнюється».[5].

В той же час патріарх Кирил 29 липня 2009 р. у Трапезному храмі у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі нагородив Василя Анісімова Орденом РПЦ Преподобного Сергія Радонезького[6].

22 січня 2010 р. з благословення митрополита Володимира у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулися урочистості, присвячені виходу у світ ювілейного (сотого) номери «Вісника прес-служби УПЦ МП», головним редактором якого з часу заснування у 2001 р. лишався Анісімов[7].

Пресові структури Коваленка та Анісімова лишились конкуруючими групами всередині УПЦ МП, що з 2012 р. оспорюють «офіційність» одна одної, хоча й визнаються церковним священноначаллям, а також інколи мають різні погляди на одну проблематику. В 2011 р. митрополит Володимир повторив свою точку зору щодо того, що сайт Анісімова не є офіційним церковним органом, але щодо його прес-служби жодних уточнень так й не було[8].

В той же час митрополит Володимир не відкликав свого благословення, даного на сайт Анісімова у 2001 р., як церковного органу. Не вирішився й до сьогодні остаточно й статус прес-служби Анісімова, яка у 2008 р. була включена до складу Синодального відділу «Місія духовного просвітництва», але при цьому зберегла певну самостійність та залишалась політизованою.

Публіцистична та церковно-громадська діяльність[ред. | ред. код]

Творча діяльність Василя Анісімова ділиться на три частини.

Перш за все, він відзначився, як автор чисельних публікацій по соціальним, правовим, економічним та політичним питанням Чорнобильської катастрофи. Нагороджений премією міжнародної Асоціації журналістів, що пишуть на чорнобильські теми, та орденом «Союзу Чорнобиль України» «За гуманізм».

Другий напрямок роботи — це журналістика розслідувань. Анісімов — автор резонансних материалів про зловживання та корупцію в вищих органах влади. Представляв Україну на міжнародних форумах журналістів по цій проблематиці. За творчі досягнення нагороджений «Золотою медаллю» Київського Союзу журналистів (1996).

Третій напрямок роботи, яким Анісімов почав займатися, починаючи з 1992 року — це проблематика церковно-державних та міжконфесійних стосунків в Україні. На цю тему ним було написано понад 100 статей, опублікованих в українських та російських періодичних виданнях, а також видано 9 книг його авторства російською мовою: «Истинный лик филаретовского патриархата» (в трех книгах, 1998—1999), «К истории автокефального и филаретовского расколов» (2002), «Церковь времен оранжевого двоеверия» (2007), «Украина: выбор веры, выбор судьбы: сборник статей и интервью» (2007), «Патриарх единства» (2009), «В кругах левиафана: Православная Церковь и Украинская держава» (2009), «Тернии Второго Крещения» (2010), «Самосвятские расколы в Украине» (2010), «Скованные одной ложью» (2010).

Нагороджений орденами УПЦ МП: Преподобного Нестора Літописця та Рівноапостольного князя Володимира.

У 2001 р. обраний заступником голови Всеукраїнської громадської організації «Путь православних».

У 2005—2007 роках Анісімов засуджував зближення архієпископа Олександра (Драбинка) з Президентом Віктором Ющенком, його часті контакти з тогочасним главою Державного секретаріату Віктором Балогою.

В 2008 р. Анісімов заявив, що церква помиляється, вважаючи Голодомор геноцидом[9].

У 2009 р. проявив активність у висвітленні візиту Патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва) в Україну, за що отримав з боку останнього позитивний відгук.

20 жовтня 2021 року Анісімов виступав під Москвою на заході РПЦ. Він висловлював жаль про «захоплення храмів розкольниками»[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://kiev.vgorode.ua/refperson/8610/77192/
  2. «Журнал № 07 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 квітня 2008 року»
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 20 липня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 28 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 17 квітня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 28 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. Панельная дискуссия «Действия Фанара на Украине: отражение в медиапространстве» прошла в рамках фестиваля «Вера и слово»: новость ОВЦС. Отдел внешних церковных связей. Московского Патриархата. (рос.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 21 жовтня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]