Ан-12

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ан-12
Тактичний військово-транспортний літак Ан-12
Тактичний військово-транспортний літак Ан-12
Тип Військово-транспортний літак
Розробник АНТК імені Олега Антонова
Виробник Іркутський авіазавод,
ВАТ «Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство»,
Ташкентське авіаційне виробниче об'єднання імені В. П. Чкалова
Головний конструктор В. Гельприн
Перший політ 16 грудня 1957
Початок експлуатації 1959
Статус експлуатується
Основні експлуатанти ВПС СРСР
Інші експлуатанти ВПС України,
ВПС Россії
Роки виробництва 19571973 (СРСР)
19741993 (Китай)
Одиниць вироблено 1248
Базова модель Ан-10
Варіанти Ан-40
Commons-logo.svg  Зображення у ВікіСховищі
Розповсюдженість літаку Ан-12 у світі. Червоний — військові операції, зелений — цивільні операції, синий — військові та и цивільні
Літак Ан-12 українських ВПС

Ан-12 (за кодифікацією НАТО: Cub — «Новачок») — тактичний військово-транспортний літак, призначений для посадкового та парашутного десантування особового складу повітряно-десантних військ та різноманітних військових вантажів, а також для перевезення поранених і великогабаритних вантажів.

Спочатку літак забезпечував транспортування бронетранспортерів типу БТР-152 та БТР-40, АСУ-57, автомобілів ЗІЛ-157, згодом номенклатура вантажів розширилася, до її складу увійшли автомобілі МАЗ-200 та ін.

Частина літаків (Ан-12 «Куб-A» і «Куб-B») була обладнана для ведення електронної розвідки, а Ан-12 «КУБ-С» — для електронної радіопротидії.

На озброєння прийнятий у 1958.

Історія[ред.ред. код]

Ан-12 («Каб» (англ. «Cub»), за класифікацією НАТО) створювався як військово-транспортний літак для Радянських ВПС, перший політ зробив в 1957 р. Після демонстрації Ан-12 в 1961-му на повітряному параді у Тушино НАТО привласнило йому ім'я «Cub», що в перекладі означає «Новачок».

Розроблений в ОКБ під керівництвом О. К. Антонова (АНТК ім. О. К. Антонова). За роки виробництва літак неодноразово модернізувався. Всього на трьох заводах СРСР побудовано 1242 літаки Ан-12 різних модифікацій (155  — в Іркутську, 258  — у Воронежі і 830  — в Ташкенті). Під позначенням Y-8 літак будувався в Китаї (скопійований без ліцензії). 183 літаки в різні роки було поставлено в інші країни.

Всього створено близько 40 модифікацій цього літака. Деякі літаки Ан-12 до цього часу продовжують залишатися в строю, використовуються вони і в цивільній авіації різними авіакомпаніями.

У 1995 році ресурс деяких Ан-12 був подовжений до 43000 годин, 16000 польотів, 40 років експлуатації.

Опис[ред.ред. код]

Ан-12 є вільнонесучим монопланом суцільнометалевої конструкції з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням та шасі, що забирається.

Фюзеляж складається з передньої (відсік Ф1), середньої (Ф2) і хвостової (ФЗ) частини, а також кормової (Ф5) кабіни. Силова установка складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з чотирьохлопатевими автоматичними гвинтами флюгерів лівого обертання. Двигун на максимальному режимі розвиває потужність 4000 к.с. Для забезпечення безпечного польоту і рішення інших завдань Ан-12 оснащений низкою комплексних систем і обладнанням.

Транспортне обладнання призначене:

  • для посадочного десантування бойової і інженерної техніки з обслугою і боєприпасами і особового складу (до 96 чоловік);
  • для парашутного десантування бойової техніки з обслугою, вантажів в парашутно-десантній тарі типу ПДММ-47, ПДУР-47 і ПДТЖ-120 і особового складу ПДВ (до 58 чол.) Завантаження і розвантаження самохідної техніки проводиться своїм ходом з використанням вантажних трапів (перевозяться на борту), несамохідної — за допомогою бортових лебідок БЛ-52.

Для парашутного десантування техніки та вантажів на платформах і в штатної укупорці на літак встановлений транспортер ТГ-12.

У санітарному варіанті можливе перевезення 60 хворих або поранених на уніфікованих армійських носилках у супроводі медпрацівників.

Озброєння складається з артилерійського і бомбардувального.

Система гарматного озброєння ПВ-23У, призначена для захисту задньої півсфери від атак винищувачів, має кормову башту ДБ-65У з двома 23-мм гарматами АМ-23.

Боєкомплект — 700 набоїв (350 на кожну гармату), скорострільність — 1250–1350 постр/хв. на ствол. Бомбардувальне озброєння включає:

  • 2 фотографічні бомби ФОТАБ-100-80 або 2 нічні орієнтувально-сигнальних авіабомби НОСАБ-100 або 2 денні орієнтувально-сигнальні авіабомби ДОСАБ-100;
  • 6 кольорових орієнтувально-сигнальні авіабомби ЦОСАБ-10 або 6 нічних орієнтувально-морські авіабомб ОМАБ-25-8Н або 6 денних орієнтувально-морські авіабомби ОМАБ-25-12Д або 6 радіозондів;
  • 70 авіабомб калібру 100 кг (ОФАБ, ЗАБ) або 29-32 авіабомб калібру 250 кг (ОФАБ, ЗАБ, ПТАБ, РБК) або 18-22 авіабомби калібру 500 кг (ФАБ, ЗАБ, ФЗАБ, РБК) або 18 авіамін УДМ-500.

Під час експлуатації різні варіанти Ан-12 обладналися такою апаратурою:

  • «Клин» (Ан-12А/Б, 1965 р.) — контроль місця літаків в бойових порядках;
  • «Яхта» (Ан-12БК, 1969 р.) — засекречування переговорів екіпажу із землею і іншими літаками;
  • 75Т (Ан-12БК, 1971 р.) — забезпечення польотів на закордонних авіатрасах;
  • «Ланка» (Ан-12БК, 1972 р.) — пілотування в щільних бойових порядках;
  • «Кремній» (Ан-12БК, 1974 р.) — дальня навігація.

Конструкція[ред.ред. код]

Чотиримоторний турбогвинтовий високоплан з однокільовим оперенням і хвостовим вантажним люком.

Технічний опис[1][ред.ред. код]

Ан-12 — вільнонесучий моноплан суцільнометалевої конструкції з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням і складним шасі.

Фюзеляж[ред.ред. код]

Силова конструкція фюзеляжу складається з 68 шпангоутів, 110 стрингерів. Фюзеляж складається з 4-х частин: передньої — відсік Ф1, середньої — Ф2, хвостової — ФЗ і кормової кабіни ф5. На серійному літаку Ф4 як окремий технологічний відсік відсутній і об'єднаний з ФЗ. Фюзеляж виконаний з алюмінієвих сплавів Д-16, В95, АЛ9 і магнієвих сплавів МД8 і МЛ5-Т4. Кріпильні болти і деталі виконані з сталей ЗОХГСА і 40ХНМА.

Передній відсік герметичний. У ньому знаходяться кабіни штурмана, льотчиків і супроводжуючого вантаж персоналу. Огляд штурману забезпечується через осклянілість носу фюзеляжу. У кабіні пілотів розташовано два аварійних люка: верхній, для покидання кабіни при вимушених посадках без шасі або на воду і нижній, для покидання літака в повітрі. Кабіна частково броньована листами протиосколкової броні АПБЛ-1 товщиною 8 мм. Крісла мають сталеві бронеспинки зі сталі марки АБ-548 товщиною 16 мм і бронезаголівники товщиною 25 мм.

Середня частина фюзеляжу не герметична, в ній знаходиться вантажна кабіна. Підлога середнього відсіку є одним з основних силових агрегатів фюзеляжу. На підлозі є вузли установки санітарних носилок і гнізда з швартовочними вузлами. Під підлогою розташований відсік головних стійок шасі, переднє і заднє багажні приміщення. Для доступу в багажні приміщення є люки в підлозі та в правому борту фюзеляжу. На лівому борту розташовані вхідні двері. У вантажній кабіні є 3 аварійних люка, два на лівому борту і один на правому, і 15 вікон діаметром 384 мм.

У хвостовому відсіку розташований вантажний тристулковий люк, дві передні стулки відкриваються вбік, а задня — відкриваються вгору. На стулках є сходинки для проходу до заднього туалету і в кормову кабіну через перехідні настили. Вантажний люк окантований з права та з ліва балками, які несуть вузли навішування стулок. Обшивка стулок вантажного люка захищена титановими листами від пошкоджень кінцями фал парашутів. Також відсік ФЗ несе вузли кріплення вертикального і горизонтального оперення.

Кормова частина фюзеляжу містить герметичну кабіну стрільця і агрегати кормової артилерійської установки. Стрільцю забезпечується хороший огляд через осклянілість ліхтаря та бокові вікна. У нижній частині кабіни стрільця є аварійний люк для покидання літака в повітрі. Кормова кабіна частково броньовані прозорою бронею товщиною 110–135 мм, а з торця прикрита знімним броньованим щитом (20 мм).

Крило[ред.ред. код]

Конструкція крила — дволонжеронна, кесонного типу. Технологічно розділено на п'ять частин: центроплан, дві середні (СЧК) і дві консольні (КЧК) частини. По всьому розмаху задньої кромки КЧК розташовується двосекційний елерон, що має внутрішнє вагове балансування. Кожна його секція навішена на двох кронштейнах. Коренева секція оснащена тріммером-сервокомпенсатором. Загальна площа елеронів — 7,84 м², кути відхилення — 25° (вгору) і 15° (вниз). Весь розмах задньої кромки СЧК займає висувний двухщелевий закрилок з дефлектором. Закрилок підвішений на п'яти монорейках за допомогою кареток і приводиться в рух двома гвинтовими підйомниками. Загальна площа закрилок — 26,5 м², кути відхилення — 25° (при зльоті) і 33° (при посадці). Для поліпшення поперечної керованості літака всередині хвостових частин СЧК, встановлені пластинчасті елерони-інтерцептори, що висуваються з крила вверх при відхиленні вгору найближчого до них елеронa. У кесонах центроплану і СЧК розташовуються м'які паливні баки. Внутрішні порожнини цих кесонів облицьовані листами з склотекстоліту.

Хвостове оперення[ред.ред. код]

Вільнонесуче, складається із стабілізатора з кермом висоти, кіля з кермом напрямку, форкіля, підфюзеляжного гребеня і двох закріплених на кінцях стабілізатора шайб. Площа горизонтального оперення — 26,1 м², вертикального оперення — 17,63 м², однієї шайби — 4,0 м², форкіля — 3,63 м², гребеня — 2,75 м². Кермо однолонжеронної конструкції. Площа керма висоти −7,1 м², кути відхилення — 28° (вгору) і 13° (вниз). Кожна половина керма висоти навішена на чотирьох кронштейнах і оснащена тримером. Площа керма напряму — 7,85 м², кути відхилення — ±24,5°. Кермо напряму має п'ять вузлів навішування, на ньому встановлені тример і пружинний сервокомпенсатор. Рулі, тріммери і сервокомпенсатор виконані з аеродинамічною компенсацією і ваговим балансуванням. Обшивка тримерів та сервокомпенсатора полотняні.

Шасі[ред.ред. код]

Включає чотири опори: передню, дві основні та хвостову запобіжну. База шасі — 9,58 м, колія — 4,92 м. Основні опори шасі, коли прибираються, повертаються до осі симетрії літака, а передня і хвостова — назад по польоту. Основна і передня опори складаються з: телескопічної амортизаційної стійки, чотирьохколісного візка (основна) і двох зблокованих коліс (передня), складного підкоса, циліндра прибирання-випуску, замків і механізму управління стулками. Також до складу основної опори входить стабілізуючий амортизатор і підкосна ферма. Передня опора — керована, тому до її складу ще входить рульовий циліндр-демпфер і механізм повороту із спостережною системою. Хвостова опора складається з щитка, вилчаті підкоси, амортизатора і електромеханізму прибирання-випуску. Всі опори оснащені азотно-масляними амортизаторами. Колеса основних опор КТ-77 розміром 1050×300 мм забезпечені дисковими гальмами і інерційними антиюзовими датчиками УА-23/2. Передні колеса К2-92/1 без гальм, розміром 900×300 мм, вони можуть повертатися на кут ± 35° від штурвала або на кут ± 9° від педалей управління. Пневматики коліс напівбалонного типу. Тиск у пневматика основних коліс — 6,5 кгс/см, передніх — 5,0 кгс/см.

Силова установка[ред.ред. код]

Складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з металевими чотирилопастевими повітряними гвинтами АВ-68І змінного кроку. Двигун АІ-20 — одновальний турбогвинтовий авіадвигун з осьовим 10-ступеневим компресором, кільцевою камерою згоряння, 3-ступінчастою турбіною, планетарним редуктором і нерегульованим реактивним соплом. Потужність двигуна на злітньому режимі — 4000 к.с. Двигун обладнаний системою автоматичного регулювання, яка підтримує постійне число обертів ротора на всіх робочих режимах. Управління двигуном — механічне, проводка від керма управління двигуном — тросова. Двигуни запускаються стартер-генераторами СТГ-12ТМ. Двигун розташовується в мотогондолах перед крилом. Двигун кріпиться до силового шпангоута гондоли за допомогою рами з амортизаторами. Шпангоут за допомогою ферми і двох підкосів закріплений на передньому лонжероні СЧК.

Гвинт[ред.ред. код]

Гвинт АВ-68І — тяговий, лівого обертання, флюгіруемий, діаметром 4,5 м. Флюгування його проводиться льотчиком або системою автоматичного флюгування. Вивід гвинта з Флюгерського положення примусовий. Переклад лопатей на мінімальний установчий кут при пробігу після посадки забезпечує додаткове гальмування літака за рахунок авторотації гвинта.

Паливна система[ред.ред. код]

Включає 22 м'яких бака, розташованих усередині кесонів центроплану і СЧК. Двигуни отримують паливо з свого півкрила. Праві та ліві групи баків з'єднані між собою трубопроводом з краном кільцювання. Загальна ємність паливних баків — 18100 л. На літаку застосовується паливо — Т-1, ТС-1 і Т-2. На верхній поверхні крила є заливні горловини для заправлення баків самопливом або це можна робити централізовано під тиском через заправний штуцер в передній частині правого обтічника шасі. У польоті система нейтрального газу заповнює простір над паливом вуглекислим газом, а також ця система використовується в якості додаткового засобу пожежогасіння.

Маслосистема[ред.ред. код]

Кожен двигун має автономну маслосистему, з ємністю маслобаків — 58 л, яка забезпечує подачу мастила для змащування і охолодження двигуна, управління повітряним гвинтом, роботи ІКМ та системи регулювання. Під повітрозабірником мотогондоли встановлений сотоподібний, регульований маслорадіатор.

Протипожежна система[ред.ред. код]

Складається з шести вогнегасників ОС-8М, системи сигналізації про пожежу ССП-2А, трубопроводів і розпилювальних колекторів. Всі вогнегасники об'єднані в три черги по два в кожній. Перша черга розряджається у загрозливий відсік автоматично по сигналу датчиків ССП, інші включаються командиром судна. При аварійній посадці літака від кінцевиків на нижній поверхні фюзеляжу спрацьовують всі вогнегасники, направляючи вогнегасну суміш у всі відсіки. Протипожежною системою оснащені паливні відсіки крила і гондоли двигунів.

Система управління[ред.ред. код]

Механічна, безбустерна. Управління кермом і елеронами здійснюється жорсткими тягами, до них підключені кермові машинки РА5-ВП автопілота АП-28д. У системі управління кермом висоти встановлені пружинні загружателі. Продки управління тримерами керма висоти і механізмами стопоріння — тросові. Управління тримерами елеронів і керма напряму — електродістанційне. Пластинчасті елерони-інтерцептори приєднані до тяги управління елеронами. Літак оснащений механічною системою стопоріння керма і елеронів на землі.

Гідравлічна система[ред.ред. код]

Складається з двох незалежних систем — правої і лівої. Кожна система працює від двох гідронасосів, встановлених, відповідно, на правих і лівих двигунах. Обсяг кожної гідросистеми −60 л. Номінальний робочий тиск — 150 кгс/см². Гідросистема заправляється мінеральним маслом АМГ-10. При відмові обох систем окремі гідроагрегати працюють від ручного насоса. При необхідності в ручному насосі передбачена можливість використання палива в якості робочої рідини.

Права гідросистема призначена для приводу закрилків, основного прибирання-випуску шасі, управління передньою опорою шасі, живлення приводів склоочисників і рульових машинок автопілота, аварійного гальмування коліс і керування нижнім аварійним люком.

Ліва система служить для приводу закрилків, основного гальмування коліс, флюгування гвинтів, управління нижнім аварійним люком, аварійного прибирання-випуску шасі та аварійної зупинки двигунів.

За допомогою ручного насоса можна забезпечити випуск закрилків, роздільний випуск шасі, створення тиску в лівій системі з одночасною зарядкою її гідроакумулятора, заповнення гідрорідиною баків обох систем та її перекачування з одного бака в іншій.

Електросистема[ред.ред. код]

Забезпечує живлення постійним струмом напругою 27 В, зміннимчастотою 400 Гц) однофазним струмом напругою 115 В і трьохфазним струмом напругою 36 В. На кожному з чотирьох двигунів встановлено по два стартер-генератора СТГ-12ТМ, які є основними джерелами постійного струму, а резервними — сім акумуляторних батарей 12-САМ-28, розташованих у обтічниках шасі. Також на двигунах встановлені по одному генератору СГО-12 для забезпечення споживачів змінним однофазним струмом. Резервним джерелом змінного однофазного струму служить перетворювач ПО-750, підключений до мережі постійного струму. Два перетворювача ПТ-500Ц (основний і резервний) і один перетворювач ПАГ-1ФП служать джерелами змінного трифазного струму. Розподільні мережі постійного і змінного однофазного струму — однопровідні, трифазного струму — трьохпровідні з ізольованим нулем. Аеродромне живлення постійним і змінним однофазним струмом здійснюється через відповідні роз'єми, що знаходяться в задній частині правого обтічника шасі. При непрацюючих двигунах і відсутності відповідного аеродромного живлення перетворювач ПО-750 використовується для живлення на землі споживачів змінного однофазного струму.

Радіоустаткування[ред.ред. код]

Радіоустаткування літака призначене для здійснення двостороннього телефонного та телеграфного зв'язку з землею і між літаками в повітрі, внутрішнього телефонного зв'язку, а також для того, щоб вирішувати навігаційні завдання з літаководіння і заходити на посадку в складних метеоумовах вдень і вночі.

До складу радіозв'язкового устаткування входить: літаковий переговорний пристрій СПУ-6; командна УКХ радіостанція РСІУ-4П; командно-резервна KB радіостанція РСБ-5 з блоком СВБ-5 і приймачем УС-8 і радіостанція 1-РСБ-70 з блоком БСБ-70 і приймачем РПС.

Радіонавігаційне обладнання складається з приьомоіндікатора місця розташування літака в гіперболічній системі координат, апаратури сліпої посадки СП-50, радіовисотомір РВ-2 з сигналізатором З-2В, двох автоматичних радіокомпасів АРК-5 і маркерного приймача МРП-56П.

Також на борту є панорамний радіолокатор РБП-3. Блоки радіообладнання живляться від мереж постійного і змінного однофазного струму.

Пілотажно-навігаційне обладнання[ред.ред. код]

Забезпечує визначення місця розташування і курсу літака, і політ по заданому маршруту. Пілотажно-навігаційне обладнання (ПНО) полегшує пілотування літака в складних метеоумовах і вночі. ПНО складається з електрогідравлічного автопілота АП-28д, гіронапівкомпаса ГПК-52, дистанційного компаса ГИК-1, астрокомпаса ДАК-ДБ-5, магнітних компасів КИ-13, авіагоризонтів АГБ-2, покажчика повороту ЕУП-53, навігаційного індикатора НИ-50БМ, барометричного висотоміра ВД-10 (або ВД-20), варіометра ВАР-30-3, комбінованого покажчика швидкості Кус-1200, термометра зовнішнього повітря ТНВ-15 і годинника АЧХО.

Система проти обледеніння[ред.ред. код]

Складається з повітряно-теплової та електротеплової систем.

Тепле повітря відбирається від компресорів двигунів і надходить у повітрянотеплову система проти обледеніння (СПО), яка захищає від обмерзання носиків крила, передньої кромки повітрязабірників мотогондоли і воздуховоздушного радіатора системи кондиціонування повітря, тунелі маслорадіаторів. Також теплим повітрям обдуваються стьокла ліхтарів штурмана і льотчиків для запобігання їх запотівання.

Електротеплова СПО захищає лопасті гвинтів, носики кіля, стабілізатора і шайб, приймачі повітряного тиску і передні триплексні стекла ліхтарів.

Кисневе обладнання[ред.ред. код]

Забезпечує короткочасну подачу кисню всім членам екіпажу. Робочі місця екіпажу оснащені стаціонарними кисневими приладами КПЖ-30. При розгерметизації кабіни кисень подається всім членам екіпажу протягом 15-20 хв. На випадок аварійного покидання є шість парашутних кисневих приладів КП-23.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

Джерело: [1]

Основні характеристики

Льотні характеристики

  • Максимальна швидкість: 686 км/год
  • Крейсерська швидкість: 570 км/год
  • Бойовий радіус: 3200
  • Практична дальність: 5700 км
  • Перегінна дальність: 6200 км
  • Практична висота польоту: 10200 м
  • Довжина розгону: 2200 м
  • Довжина пробігу: 2200 м

Озброєння

  • Стрілецько-гарматне: АМ-23 (2 шт.)
  • Бомби: ФОТАБ-100-80, НОСАБ-100, ДОСАБ-100, ЦОСАБ-10, ОМАБ-25-8Н, ОМАБ-25-12Д, калібр 100 кг (ОФАБ, ЗАБ), калібр 250 кг (ОФАБ, ЗАБ, ПТАБ, РБК), калібр 500 кг (ФАБ, ЗАБ, ФЗАБ, РБК), УДМ-500.

Модифікації літака[2][ред.ред. код]

  • Ан-12 — базова. На Іркутському авіазаводі в 19591962 роках випущено 154 літака.
  • Ан-12 «Танкер» — літаюча водорозпилююча лабораторія для створення умов штучного зледеніння. Відрізнявся баком для води на 8000л у вантажній кабіні, водоразпилюючим колектором перед крилом. Переобладнаний 1 літак в 1981 році.
  • Ан-12А — перша серійна модифікація. Відрізняється двигунами АІ-20А, збільшеним до 16600л запасом палива. Злітна маса зросла до 61т, вантажопідйомність — до 20т. Випускався на Воронезькому авіаційному заводі (19611965) і Ташкентському авіаційному заводі (19611972). Виготовлено 155 літаків.
  • Ан-12Б — модернізований. Відрізняється посиленим центропланом, збільшеним до 19500л запасом палива, складом устаткування. Випускався з 1963 року на Воронезькому авіаційному заводі і Ташкентському авіаційному заводі.
  • Ан-12Б («виріб 93Т») — літаюча лабораторія для метрологічного обслуговування та перевірки КЗА. Переобладнаний 1 літак в 1972 році.
  • Ан-12Б (ЛІАТ) — лабораторія дослідження авіаційної техніки. Призначений для проведення робіт на місцях льотних пригод. Переобладнаний 1 літак в 1972 році.
  • Ан-12Б «Кубрик» — літак для дослідження інфрачервоного випромінювання надводних, наземних і повітряних цілей. Виготовлений в 1969 році.
  • Ан-12Б-30 — зі збільшеною вантажопідйомністю до 30т (проект). Відрізнявся двигунами АІ-20ДК і гвинтами діаметром 5,1 м. Розроблено в 1963 році.
  • Ан-12Б-І — літак РЕБ. Відрізняється станцією індивідуальної радіоелектронної протидії «Квасоля». У 1964 році побудовано 7 літаків.
  • Ан-12БЗ-1, Ан-12БЗ-2 — літаючі лабораторії для відпрацювання системи дозаправлення паливом у повітрі (проект). Розроблений в 1969 році.
  • Ан-12БК — модернізований. Відрізняється оновленим бортовим устаткуванням і двигунами АІ-20М. Ширина вантажної кабіни збільшена до 3,12 м. Випускався з 1966 року на Ташкентському авіаційному заводі.
  • Ан-12БК - комерційний. Призначений для цивільної авіації. Відрізнявся відсутністю оборонного озброєння.
  • Ан-12БК-ВКП «Зебра» — повітряний командний пункт (проект). Обладнаний засобами зв'язку та 18 робочими місцями для оперативної і службової обслуги.
  • Ан-12БК-ІС — літак РЕБ. На борту встановлені станції «Квасоля» і «Бузок». У 1970 році виготовлено 45 літаків. У 1974 році переобладнано ще 105.
  • Ан-12БКВ — бомбардувальник і постановник хв. Міг брати на борт 12т бомб. У 1969 році виготовлено кілька літаків.
  • Ан-12БКК «Капсула» — літак-салон командувача ВТА. Обладнаний герметичною кабіною-капсулою на 20 осіб. У 1975 році переобладнано 1 літак.
  • Ан-12БКТ — заправник літаків фронтової авіації. Міг одночасно заправляти на землі 2 літаки. Розроблений в 1972 році.
  • Ан-12БКЦ «Циклон» — лабораторія для дослідження метеорологічних процесів. У 1979 році переобладнано 2 Ан-12БК.
  • Ан-12БЛ — літак, обладнаний протіволокаціонним ракетним комплексом Х-28. У 1970 році переобладнано 1 Ан-12Б.
  • Ан-12БМ — літак для дослідження можливості дальнього радіозв'язку через супутник «Молнія-1». У 1962 році переобладнано 1 Ан-12Б.
  • Ан-12БП («виріб 51») — розвідник радіаційного зараження атмосфери. Відрізнявся фільтрогондолами для забору повітря, дозиметрами ДП-35, лабораторним обладнанням. Випускався в 19681969 роках.
  • Ан-12БСМ — цивільний літак для перевезення контейнерів. Відрізнявся наявністю двох кран-балок і роликових доріжок. Міг перевозити 8 піддонів ПА-2, 5 або 4 ПА-5, 6, 8 контейнерів УАК-2, 5 або 4 УАК-5А. Розроблений в 1973 році.
  • Ан-12БШ, Ан-12БКШ — літаки для групового навчання штурманів. У вантажній кабіні обладнано 10 робочих місць. У 1970 році переобладнано кілька літаків.
  • Ан-12Д — дослідний літак зі збільшеним діаметром фюзеляжу. Розроблений в 1965 році. Оснащений двигунами АІ-20ДК з гвинтами діаметром 5,1 м. Злітна маса збільшена до 83т.
  • Ан-12Д УПС — з системою управління межовим шаром крила (між повітрям та власне крилом) та оперення для поліпшення злітно-посадкових характеристик (проект)[3].
  • Ан-12ЛЛ — літаюча лабораторія. У різні роки переобладнано кілька літаків.
  • Ан-12М — модернізований. Відрізняється двигунами АІ-20ДМ потужністю 5180 к.с., гвинтами АВ-68ДМ. Виготовлений в 1972 році в одному примірнику.
  • Ан-12М ЛЛ — літаюча лабораторія для відпрацювання систем катапультування. Відрізняється кормовою поворотною кабіною. Виготовлений в 1975 році.
  • Ан-12П — з підпільними паливними баками. Випускався з 1963 року. По типу Ан-12П в 19631989 роках допрацьовувалися Ан-12А і Ан-12Б (позначені відповідно Ан-12АП і Ан-12БП). На літаках Ан-12БП частково змінено радіоустаткування.
  • Ан-12ПЛ — полярний на лижному не складному шасі. У 1961 році побудовано 2 літаки.
  • Ан-12ПП, Ан-12Б-ПП, Ан-12БК-ПП, Ан-12БК-ППС — постановники перешкод.
  • Ан-12ПС — пошуково-рятувальний. Має на борту рятувальний катер «Йорж» або «Гагара». Розроблений в 1969 році.
  • Ан-12Р — зі збільшеною вантажопідйомністю до 25т (проект). Відрізнявся ТРДД Д-36. Розроблений в 1962 році.
  • Ан-12РУ — з 2 стартовими прискорювачами ПРД-63 (проект). Розроблений в 1962 році.
  • Ан-12СН — літак спеціального призначення (проект). Призначався для перевезення танка Т-54 на відстань 1500 км. Відрізнявся двигунами АІ-20ДК, додатковим ТРД РД-9, збільшеною вантажною кабіною, скороченим складом устаткування. Розроблений в 1965 році.
  • Ан-12Т — паливовіз (дослідний). Призначався для перевезення різних видів палива. Виготовлений в 1961 році.
  • Ан-12ТП-2 — літак для полярної авіації. Відрізняється турбогенератором ТГ-16 в лівому обтічнику шасі, підпільними паливними баками, засобами астронавігації і дальнього радіозв'язку, місцями відпочинку в кабіні супроводу. У вересні 1961 року брав участь у далекому перельоті Москва-Мирний (26423 км).
  • Ан-12У — з системою управління прикордонним шаром (проект). Розроблений в 1962 році.
  • Ан-12УД — літак збільшеної дальності. Розроблений в 1960 році. Відрізняється двома додатковими паливними баками загальною місткістю 7600л (від бомбардувальника 3М). При цьому запас палива склав 21870л.
  • Ан-12УД-3 — збільшеної дальності з трьома додатковими баками у вантажній кабіні.
  • Ан-40 — транспортний літак укороченого зльоту і посадки (проект). Відрізнявся двигунами АІ-30, додатковими розгінними ТРД РД-36-35. Розроблений в 1964 році.
  • Ан-42 — варіант Ан-40 з системою управління вектором тяги (проект).
  • Y-8 — китайський варіант Ан-12БК. У 19741993 роках побудовано 667 літаків різних модифікацій.

Застосування[ред.ред. код]

Особливо широко вони застосовувалися під час бойових дій 40-ї армії у Афганістані, де продемонстрували високу експлуатаційну надійність при використанні з ґрунтових аеродромів і живучість. Саме там літак отримав другу назву — «Чорний тюльпан», так як часто використовувався і для перевезень тіл загиблих на війні солдат.

Літаки Ан-12 поставлялися Афганістану, Алжиру, КНР, Іраку, Ефіопії, Чехословаччині, Індії, Йорданії, Малайзії, Польщі, Югославії. Вони застосовувалися в локальних війнах і збройних конфліктах практично у всіх регіонах світу.

Літаки Ан-12 різних модифікацій довгий час становили основу військово-транспортної авіації багатьох країн, а їх чисельні спецваріанти успішно застосовувалися для вирішення широкого кола завдань.

За півсторіччя застосування літаку Ан-12 розбилися 20 літаків.[1]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Літак АН-12БК (EK-12104), що належить компанії Air Armenia можна побачити у відеокліпі Sirusho до пісні «I LIke It».
    Кадр з кліпу Sirusho — I Like It
    (На задньому плані видно літак АН-12БК (EK-12104)).

Катастрофи[ред.ред. код]

Станом на 24 лютого 2011 року було втрачено 190 літаків типу Ан-12[4].

Найбільша авіакатастрофа за участю Ан-12 сталася 22 червня 1968 близько Юхнова. Військовий Ан-12 зіткнувся з цивільним Іл-14, пілот якого всупереч вказівкам диспетчера був змушений знижуватися через сильну турбулентність. На борту обох літаків знаходилося 120 чоловік, всі вони загинули.[5]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]