Апулей Сатурній Луцій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Апуле́й Сату́рній Лу́цій (бл.124-бл. 180 рр. н.е.) — римський письменник, філософ-платоник, ритор, писав грецькою і латиною. Отримав освіту у Карфагені та відшліфував її в подорожах по Сходу,Елладі,Італії.

Дані про біографію взяті з його творів. Народився в роки правління Адріана, творив за царювання Антоніна Пія та Марка Аврелія. Рідне місто Апулея-Мадавра - входило в римську колонию в Нумідії. Останнім яскравим явищем римської літератури став роман. Поміж найвидатніших його авторів був і Апулей.

Біографія[ред.ред. код]

Десь у 155-158 роках здійснив подорож до Олександрії, але по дорозі захворів і затримався в місті Ее (на території сучасного Тріполі). Скориставшись гостинністю випадково зустрінутого співучня, знайомого йому по Афінам, зупинився у нього. Мати цього співучня, багата вдова Пудентілла, до того відмовлялася, незважаючи на наполягання сім'ї, вийти знову заміж, закохалася в Апулея і несподівано дала згоду на шлюб.Одружившись на багатій і значно старшій за нього вдові,був звинувачений її спадкоємцями в тому,що "причарував" до себе цю жінку.Був виправданий , але репутація мага-інтелектуала залишилась з ним на все життя(навіть коли він обійняв у Карфагені видатну й почесну тоді посаду головного жерця провінції).

Т в о р ч і с т ь[ред.ред. код]

Апулею належало чимало різноманітних праць, серед них поетичні твори, зокрема гімни й панегірики, нариси з історіі Риму, численні промови, наукові трактати з медицини, сільського господарства, математики, рибальства, астрономіі, музики, художні романи тощо. Найвідомішим твором Апулея є його роман «Метаморфози »("Золотий віслюк") в 11-и книгах. Епітет "золотий" не стосується змісту книги, а доданий пізніше як комплимент майстерності письменника. У романі йдеться про перетворення (метаморфози) юнака Луція на віслюка та навпаки ,а також про його найрізноманітніші пригоди в цій подобі. У фіналі богиня Ісіда звільняє Луція від звірячої подоби, і він стає ревним служителем її культу. До перетворення Луцій жив у роспусті,неначе тварина,і лише побувавши «в подобі віслюка (тобто твариною), він перетворився на справжню людину. У творі наявні елементи еротики, фантастики, авантюри, а строкатість його змісту посилюється ще й 12-ма вставними новелами (деякі з них часто переспівувалися, зокрема Дж. Боккаччо в відомому творі «Декамерон». Популярність Апулея у сучасників і в пізніші часи була незмінно величезною, а його роман «Метаморфози » особливо за доби Середньовіччя і в епоху Відродження, став стимулом для створення нових творів низки письменників.

Особливе місце серед історій Апулея належить чудовій міфічній казці про Амура і Псіхею. Казка виникла в Елладі приблизно 6-5 ст. до н. е. й розповідала лише про самий факт незвичайного кохання смертної дівчини і бога. Апулей ускладнив основну любовну лінію, увівши інтригу зі мстивими й заздрісними сестрами, які вирішили згубити Псіхею і були покарані, а сама героїня зазнала переслідувань Венери і врешті була винагороджена за вірне кохання. Юпітер припинив ворожнечу між ними, Псіхея стає безсмертною богинею, й усі боги визнають її дружиною Амура. Однією з особливостей цієї казкової історії стало незвичне зображення богів, зокрема підкреслено їхні земні стосунки, поведінка й почуття, не говорячи вже про звеличення самого всепереможного кохання.

Твір Апулея написаний своєрідни стилем, у якому примхливо переплітаються реальне життя і фантастика, віра в божества і чорнокнижництво, мораль задоволеної життям людини і критика окремих його вад. Відповідно й мова письменника надзвичайно барвиста та різноманітна.

Літературний спадок[ред.ред. код]

«Метаморфози в XI книгах» (Metamorphoseon libri XI). З часів блаж. Августина цей твір називається також «Золотий осел» (Asinus aureus), де епітет «золотий» відноситься до художньої гідності твору.

«Апологія» (Apologia, заголовок неавтентичний; оригінальна назва - Pro se de magia, частіше скорочено - De magia). Традиційно вважається промовою, яку Апулей тримав у свій захист проти обвинувачення в магії. Деякі сучасні дослідники вважають «Апологію" не стільки реальною записом ораторського виступу Апулея, скільки літературною фікцією, твором «в жанрі апології»

«Флориди» (Florida). Фрагментарний збір 23 промов і лекцій Апулея. Антична традиція ділить «Флориди» на 4 книги. Дійшовший до нас текст являє собою анонімну (передбачуваний автор обробки - ритор Крісп Салюстій, кінець IV ст.) Конспективну обробку колись масштабної книги.

«Про божество Сократа» (De deo Socratis). Міркування про природу «даймона» у Сократа і про існування проміжних істот між богами і людьми.

«Про Платона і його вченні» (De Platone et eius dogmate). Виклад натурфілософії та етики Платона.

«Про світ» (De mundo). Латинський переказ трактату перипатетической школи (раніше приписувався Арістотелем).

Присциан і Фульгенцій згадують художній роман Апулея «Гермагор» (Hermagoras; не зберігся). На думку Марії Грабарь-Пассек, саме в ролі романіста Апулей розкриває свій явний і яскравий талант; в усьому іншому, не виключаючи і віршів (приклади яких збереглися в «Апології») він не перевершує рівень звичайного ритора, свої ж філософські обдарування він схильний переоцінювати . Вірші Апулея збереглися фрагментарно.

Апулей активно сприяв асиміляції грецької вченості в Римі. Він виклав по-латині трактати Аристотеля «Про тлумачення» і «Про світ» (авторство Аристотеля оскаржується), в окремому великій праці переказав філософське вчення Платона. Згідно Кассиодора , Апулей також переклав на латину «Введення в арифметику» Никомаха Герасского.

Література[ред.ред. код]

  • Антична література: навчальний посібник / Ковбасенко Ю. І. - Київ. Київський університе імені Бориса Грінченка, 2012. - 218 с.
  • Антична література/Пащенко В. І.,Пащенко Н. І. -Київ."Либідь",2001. - 705 с.