Арабська літературна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Арабська літературна мова (араб. اللغة العربية الفصحى al-luġatu l-ʿarabīyatu l-fuṣḥā — «виразна (ясна) арабська мова», коротко (al-)fuṣ-ḥā, ал-фусха) або АЛЯ, також, в західній арабістиці, Сучасна стандартна арабська мова (Modern Standard Arabic або MSA) — наддіалектний різновид арабської мови, яка використовується на письмі та у формальній мові освічених арабів. Частина арабської макромови. Універсальна форма і стандарт «високої» мови. Офіційна мова і мова адміністрації і освіти у всіх 22 арабських країнах. Крім того, функціонує як одна з офіційних мов Ізраїлю, Еритреї та Чаду, а також як національна мова в Танзанії[1].

Використовується в першу чергу як письмова мова, мова літератури (напр. творів нобелівського лауреата Махфуза) і мова ділового спілкування, а також як мова усіх арабських ЗМІ (напр. BBC Arabic, катарський телеканал «Аль-Джазіра»[2] і арабська Вікіпедія).

Літературною арабською з різною частотою користуються 208 000 000 осіб у всіх арабомовних країнах[3].

Більшість сучасних дослідників розрізняють два загальних різновиди ал-фусха: Класична арабська літературна мова (КАЛЯ) (اللغة العربية التراثية, فصحى التراث fuṣḥā at-turāth), мова Корану і ранньої ісламської літератури (7-9 вв.), та Сучасна арабська літературна мова (فصحى العصر fuṣḥā al-ʻaṣr), норма, що використовується в наші дні.

Сучасна арабська літературна мова[ред.ред. код]

Сучасна арабська літературна мова поширена в усіх арабомовних країнах, саме цей різновид арабської використовується в ООН в якості однієї з 6 офіційних мов і визнаний однією з 7 міжнародних мов. Більшість друкованих видань, що видаються арабською, книг, документів і практично вся навчальна література написані нею.

Довгий час добре володіння престижною літературною нормою серед арабів було відносною рідкістю. У наші дні, з доступністю освіти (навчання ведеться тільки літературною мовою) і розвитком міжарабських зв'язків (в тому числі руху панарабізму), ал-фусха стає дійсно спільною мовою, об'єднуючи всі арабомовні народи, і сприяє збереженню та розвитку загальноарабської культури. Впевнене володіння літературною нормою і «ясною» (фусха) вимовою зазвичай говорить про високий соціальний статус і культурний рівень мовця.

Попри те, що всі 22 арабомовні держави проголошують саме ал-фусха своєю державною мовою, в реальності першою мовою більшості арабів є місцеві варіанти розмовної арабської мови (арабськ. العامية al-`āmmiyya або الدارجة ad-dārija). Ці різновиди можуть досить сильно відрізнятися між собою і бути важкими або неможливими для розуміння носіями інших діалектів. Зазвичай розмовна мова не відтворюється на письмі. Однак, існує цілий літературний пласт, який використовує розмовну мову (особливо поезія і драматургія).

Ситуація з використанням арабської в сучасному світі видається хорошою ілюстрацією диглосії - співіснування двох варіантів однієї мови, розділених соціально, функціонально і ситуативно. Освічені носії арабської, як правило, можуть без труднощів спілкуватися ал-фусха з представниками інших арабських країн. Такий стан справ полегшує можливість швидкого переходу з одного варіанту на інший, іноді навіть в одному і тому ж реченні, у випадках не(до)розуміння між носіями різних варіантів розмовної арабської (напр. між тунісцем і сирійцем).

Необхідно відзначити, що в реальному житті складно, а часто практично неможливо провести чітку межу між ал-фусха і діалектом, оскільки обидві форми мови співіснують одночасно, паралельно, і нерідко перетинаються і змішуються одна з одною в різних пропорціях і обсягах залежно від комунікативного і соціального контексту. Сучасна арабська мова - це мовний континуум, в якому переважають саме змішані форми.

З появою інтернету, модернізацією і розвитком систем телекомунікацій відмінності між ал-фусха і діалектами арабської повільно, але вірно скорочуються на користь літературного варіанта.

Класична арабська літературна мова залишається багато в чому нормою для ал-фусха, однак, незважаючи на тісний зв'язок, ці два варіанти не ідентичні один одному, тому що сучасна літературна мова продовжує розвиватися і доповнюватися, особливо лексично. Є також відмінності в синтаксисі (порядок слів у сучасній ал-фусха нерідко «підмет - присудок - прямий додаток», тоді як в КАЛЯ нормою є «присудок - підмет - пряме доповнення»[4]) і т. п. Арабські дослідники зазвичай розглядають Класичну арабську і ал-фусха, як два регістра однієї мови.

Регіональні відмінності[ред.ред. код]

Не дівлячись на свою безперечну універсальність, під впливом місцевих діалектів, літературна арабська часто набуває деяких регіональних особливостей при вимові низки фонем (напр. реалізація класичної фонеми jīm ج (/dʒ/) як /g/ в Єгипті, і як /ʒ/ в Лівані) і граматиці (напр. змішування стандартних і місцевих норм і форм в синтаксисі і морфології). Таке змішування зустрічається навіть на письмі (напр. в газетах). Таким чином, всупереч широко поширеним уявленням деякої частини арабів (напр. в Єгипті), до кінця чиста і повністю вільна від місцевих особливостей літературна арабська в розмовній мові не зустрічається ніде[5].

Розмовна стандартна арабська[ред.ред. код]

Арабська літературна мова в її стандартній нормі практично не використовується в мовленні в побуті або родині, між друзями або в неформальних ситуаціях; ця область майже виключно закріплена за місцевим діалектом.

Але ситуація змінюється при усному спілкуванні освічених арабів у формальній обстановці або з арабами з інших країн. Оскільки АЛЯ залишається переважно письмовою мовою, в усному мовленні його варіантом можна вважати Розмовну стандартну арабську (одна з арабських назв عامية المثقفين ʻāmmiyat al-'muthaqqafīn досл. «говір освічених»). Сам по собі термін ще не сформувався в арабістиці. Цей різновид являє собою граматично спрощену версію АЛЯ з деякими елементами місцевих діалектів. Розмовна стандартна арабська більше поширена в країнах Перської затоки та Леванта (діалекти Леванта самі по собі дуже близькі до АЛЯ), але іноді так називають і мову освічених єгиптян і жителів Магриб а.

Питання про те, який варіант (АЛЯ або діалект) є кращим для вивчення іноземцями, не має однозначної відповіді. Залежно від специфічних потреб і прикладного призначення навчання кожен вирішує це питання індивідуально. В Росії викладання арабської в основному починається з літературної мови. У деяких західних країнах частіше зустрічаються плани навчання, розроблені на основі якогось окремо взятого діалекту (останнім часом серед учнів популярна найбільша за кількістю носіїв єгипетська арабська (араб. مصري Maṣrī), діалекти культурних центрів Леванта (Бейрута і Дамаска) (араб. شامي‎ Shami) і діалекти економічно розвинених країн Перської затоки (араб. اللهجة الخليجية al-lahja al-Khalijiya). Тим не менш, знання АЛЯ швидше допомагає у вивченні діалекту, ніж навпаки.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]