Арабська хартія прав людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Арабська хартія прав людини  — міжнародний договір, прийнятий Лігою арабських держав в 2004 і набув чинності в 2008 році (перша версія хартії була прийнята в 1994 році, але була підписана лише Іраком[1], за іншими даними — ратифікована лише Йорданією[2], а в силу так і не вступила) — Йорданією (першою), Бахрейном, Лівією, Алжиром, ОАЕ, Палестиною і Єменом[3] (за іншими даними — не Єменом, а Сирією[2]). За інформацією на кінець 2008 року, хартію ратифікували всі вісім цих країн, а також Катар[4]. За даними на кінець 2010 року, Хартію ратифікувала також Саудівська Аравія[5].

Основою Хартії є ісламські норми.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини Луїза Арбур вітала вступ Хартії в силу,[6] потім, після листа протесту від «UN Watch», висловила критику Хартії за те, що вона прирівнює сіонізм до расизму, за підхід до прав жінок та іноземців а також за допущення смертної кари відносно неповнолітніх.[7] Також хартія критикується «Міжнародною амністією» і Міжнародною комісією юристів.[8]

Хартія передбачає створення комітету, який уповноважений розглядати доповіді держав-учасниць.

Прийняття Арабської хартії[ред.ред. код]

14 вересня 1994 Рада Ліги, за пропозицією постійної комісії з прав Людини, прийняла 1-у Арабську хартію з прав людини. Текст складається з преамбули і 43 статей. Це була ратифікація тільки однієї держави, Йорданії. Ця Хартія не дала ніяких результатів і була піддана критиці як державами, так і міжнародними організаціями.

Загальні зміни в тексті[ред.ред. код]

У березні 2003 року Рада Ліги прийняла рішення переглянути і оновити цей текст щодо міжнародного стандарту захисту прав людини. Це завдання було покладено на Постійну комісію з прав людини. Статут в новій редакції був більш орієнтований на відповідність з міжнародними нормами (з урахуванням певних рекомендацій, винесених групою арабських експертів). У ньому також представлені деякі новаторські особливості: принцип недискримінації, рівності між підлеглими, заборона на рабство, примусова праця всіх форм експлуатації, право на справедливий судовий розгляд і право на здорове довкілля.

Тим не менш, певні проблеми все ще зберігаються в рамках міжнародних організацій у зв'язку з дискримінацією щодо жінок та дітей. Висока комісія з прав людини також виступила проти порівняння сіонізму до расизму яка зроблена в Статуті.

Права, які визнані Арабською хартією[ред.ред. код]

Хартія складається з преамбули і 53 статей.

У преамбулі Статуту встановлюється певна кількість таких принципів, як свобода, рівність і братерство між людьми.

Вона проголошує набір прав народів: право народів на самовизначення, розпоряджатися своїм багатством і природними ресурсами, право визначати свою політичну систему, і право на забезпечення їх економічного, соціального і культурного розвитку.

Крім того, Статут засуджує расизм, сіонізм, іноземну окупацію та іноземне панування.

Він визнає окремі громадянські свободи і права, такі як право на життя, свободу і безпеку особистості, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на вступ у шлюб, захист сім'ї, право на приватну власність, вільне пересування осіб, право на громадянство, і право на політичний притулок.

В області правосуддя, вона закріплює принцип презумпції невинуватості, принцип кримінального законодавства, принцип законності кримінального покарання, і гарантує право на справедливий судовий розгляд компетентним, незалежним і безстороннім судом, і забороняє довільні арешти. Більше того, вона забороняє тортури і неправильне лікування.

Вона також визнає політичні права і свободи: свободу віросповідання, думки і релігії, право на інформацію, свободу вираження думок, право на свободу зборів, свободу мирних асоціацій, право на створення профспілок і право на страйк.

В області економічних, соціальних і культурних правах, хартія посилається на право на здоров'я, право на працю і право на достатній життєвий рівень, і визнає набір прав для осіб з обмеженими можливостями.

Таким чином, права, визнані у хартії показують прогрес у захисті прав людини. Однак текст містить певні обмеження, зокрема, відсутність посилання на деякі права і свободи.

Наприклад, хартія визнає, рівність чоловіків і жінок перед законом, але це робить без посилання на їх рівність перед законом. Вона також не скасовує смертну кару.

Що стосується останнього пункту, важливо додати, що у статті 7.a) хартії вказується, що: "смертна кара не повинна застосовуватися до людини у віці до 18 років, якщо інше прямо не зазначено в законах, діючих на момент вчинення злочину. Це положення суперечить міжнародним нормам і стандартам, а зокрема, статті 37 Конвенції про права дитини та статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють, що смертна кара не може бути застосована за злочини, вчинені особами у віці до 18 років.

Процедура розгляду доповідей держав-учасниць[ред.ред. код]

Відповідно до статті 48 Статуту Організації Об'єднаних Націй, держави повинні представляти періодичні доповіді раз на три роки (Генеральному секретарю, який потім направляє їх до Комітету). Комітет може запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію. Комітет вивчає доповіді на сесії в присутності і при участі в обговоренні представників держави. Після того, доповідь яку було розглянуто, Комітет проводить спостереження та формулює рекомендації згідно з цілями хартії. Комітет представляє щорічну доповідь, що містить його зауваження та рекомендації до Ради ліги через Генерального секретаря. Всі ці документи є публічними документами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Абашидзе А. Х., Абдалла И. А. Арабская хартия прав человека // Правоведение. — С.-Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2000, № 1. — С. 196–200
  • Анаам А. Арабская хартия прав человека как один из основных региональных международно-правовых документов по правам человека на Ближнем Востоке // Сборник аспирантских научных работ . — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006, Вып. 7: Т. 1. — С. 11-24

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Международное право прав человека