Арагорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Араґорн (англ. Aragorn) — один з головних персонажів трилогії Джона Роналда Руела Толкіна «Володар Перстенів». Біографія

Зміст 1 Дитинство 2 Кохання 3 Боротьба із Сауроном 4 Початок сходження на трон 5 Корона 6 Смерть

[ред.] Дитинство

Араґорн народився 1 березня 2931 р. Третьої епохи. Дунадан, син Араторна й Гільраен, прямий нащадок Еленділа, шістнадцятий і останній проводир дунедайн Півночі, що став королем Ґондора і Арнора під іменем Елессара. Один із членів Братерства Перстня. Араґорн — «королівська доблесть», від синдарського Ara (aran, король). Це ім'я дав йому батько, а Іворвен, мати його матері Гільраен, пророчила, що «бачить на його грудях зелений камінь, що і дайсть йому істинне ім'я і прославить його, тому що буде він цілителем і відновлювачем».

Йому було всього два роки, коли його батько, Араторн, загинув від стріли орка, і мати відправилася разом з ним у Рівенділ. Він ріс і виховувався в будинку Елронда, який любив його, як власного сина. Однак за вказівкою Елронда його називали «Естель», а істинне ім'я, як і походження, тримали в таємниці.
Араґорн був високого зросту, волосся його були темними, а очі — сірими, як у більшості дунедайн. Говорили, що й зовні, і по характеру він дуже нагадував Елендура, сина Ісілдура, і, відповідно, брата Валандиля — предка Араґорна.

Коли Араґорну виповнилося двадцять, Елронд розповів, ким був його батько, відкрив його справжнє ім'я, передав сімейні реліквії — перстень Барахіра й уламки Нарсіла, і напророкував, що його очікують великі подвиги, і що життя його буде довше, ніж звичайно буває в людей.

[ред.] Кохання

Наступного дня Араґорн уперше зустрівся з дочкою Елронда, Арвен. Він прогулювався вечірнім лісом й співав «Ле про Лейтіан», коли зненацька побачив прекрасну ельфійську діву в синьо-срібному плащі, на чолі якої сяяло коштовне каміння, і спершу він прийняв її за Лютіен. Із цього моменту Араґорн полюбив Арвен. Довідавшись про цю любов, Елронд покликав до себе Араґорна й сказав, що Арвен стоїть куди вище за нього, і, навіть якщо її серце звернеться до Араґорна, він, Елронд, однаково буде засмучений — поки її батько залишається в Середзем'ї, у Арвен залишається юність елдар, якщо ж він піде за море, у Арвен буде вибір — піти з разом з ним або залишитися. Також він пророчив Араґорну, що його очікує велика доля й довгі роки випробувань.

[ред.] Боротьба із Сауроном

Тоді Араґорн із дозволу Елронда покинув Рівенділ. Майже тридцять років він боровся із Сауроном. «Так став він найстійкішим з людей, вправним у ремеслах і навченим у знаннях, та, однак, стояв вище за них. Тому що був він мудрим, як ельфи, і таке світло могло спалахувати в його очах, що мало хто міг витримати це. Сумним і суворим зробила лице йому доля, але завжди жила в його серці надія, що часом народжувала радість — начебто струмок пробивався крізь скелю». В 2956 р. Араґорн зустрів Ґандалфа, і почалася їхня дружба. Вони багато подорожували разом, але з роками Араґорн все частіше відправлявся в дорогу один. 2957—2980 роки він проводить у мандрівках — спочатку він служив у Рогані Тенгелю, а потім у Ґондорі — Ектеліону II. Там його називали Торонґілом, Зоряним орлом (від thoron (орел) і gil (зірка)), «тому що був він швидкий і гострим був його погляд, і носив він срібну зірку на плащі». В 2980 р. Араґорн зібрав невеликий флот і під покривом ночі зненацька наскочив в Умбар, спалив більшу частину умбарских кораблів, убив Воєначальника Гаваней і відвів свій флот з невеликими втратами.

В 2980 р. Араґорн вертався із границь Мордора, направляючись у Рівенділ, щоб перепочити. У Лоріені, куди йому дозволили ввійти, після довгої розлуки він знову зустрівся з Арвен. Вони довго гуляли по лугах Лоріена, і один раз увечері дня літнього сонцестояння, піднявшись на пагорб Карас Галадон, заприсягли один одному у вірності. Арвен зробила свій вибір, і, коли Елронд довідався про нього, то дуже засмутився. Коли Араґорн на час повернувся в Рівенділ, він сказав йому, що Арвен не стане нареченою нікому, крім короля Ґондора і Арнора.

Араґорн знову відправився назустріч небезпекам. В 3006 р. він відвідав матір в Еріадорі, куди вона повернулася до своїм рідних, і Гільраен пророчила, що вони бачаться востаннє — ще до настання весни 3007 р. вона померла. В 3009 Араґорн разом з Ґандалфом почали полювання за Ґолумом, що тривала, з перервами, наступні вісім років, поки, нарешті, Араґорн не піймав його в Мертвецьких болотах, в 3018 р.

[ред.] Початок сходження на трон

Участь його у Війні перстня докладно висвітлено у «Володарі перстенів» — зустріч у Брі з гобітами, прихід у Рівенділ, подорож на Схід. Після загибелі Ґандалфа у Морії Араґорн став главою загону Братства Персня. Він був одним із проводирів у битві біля стін Ґорнбурґа, потім відправився по Стежці мертвих зі своїми друзями: ельфом Леґоласом і гномом Ґімлі, а також загоном дунаданів, і прибув у Ґондор на кораблях, захоплених в Умбарі, встигнувши ще й взяти участь у битві на полях Пеленнора. Він очолив похід до воріт Мораннон.

Араґорн володів і даром зціленняґвін полегшив страждання Фродо від рани, нанесеної клинком назґул, а пізніше врятував Фарамира й Еовин. У старих переказах Ґондора говорилося: «Руки короля — руки цілителя. І так розпізнається справжній король».

[ред.] Корона

Після закінчення Війни Персня, Араґорн коронувався в Ґондорі, ставши королем Возз'єднаного королівства Арнора і Ґондора — 1 травня 3019 року, і прийняв ім'я Елессар, Ельфійський самоцвіт. Це ім'я йому пророкували при народженні, зелений дорогоцінний камінь із такою назвою подарувала йому Ґаладріель, коли члени Братства Персня були в Лоріені, і через цей камінь так назвав його народ, коли він прийшов у Ґондор. В часи його мандрівок, жителі Брі назвали його «Блукачем», та, вступивши на престол, він дав своєму дому ім'я «Тельконтар» — квенійський еквівалент свого прізвиська. 25 червня 3019 р. Араґорн, за допомогою Ґандалфа, знайшов на схилах гори Міндоллуїн паросток Білого Дерева. А в день літнього сонцестояння цього ж року Арвен прибула в Гондор, і Араґорн відсвяткували весілля. Шлюб їх став третім союзом елдар і едайн. У них народився син Елдаріон і доньки — оскільки тоді лінії Трьох королів елдар (Інгве, Фінве й Ольве з Ельве) з'єдналися, а Лутіен була найпрекраснійшою з дітей Еру, де нащадків цього шлюбу називали «діти Лутіен».

Разом з Еомером король Елессар здійснив походи за Рунійське море і далеко на Південь, вгамовуючи численних ворогів, що ще залишалися після падіння Саурона. Він щасливо правив сто двадцять років. В 5 році Четвертої епохи він видав указ, що люди не мають права переходити границю Шира, і оголосив його Вільними землями під захистом Північного скіпетра. В 16 році він відправився на Північ і якийсь час жив біля озера Сутінкового. Він зустрівся зі старими друзями й подарував Сему Ґемджі Зірку дунедайн, а його дочку Еланор зробив фрейліною королеви Арвен.

[ред.] Смерть

В 120 р. Араґорн відчув наближення старості й вирішив піти з життя. 1 березня він відправився до Будинку Королів на вулиці Рат Динен і ліг на приготовлене для нього довге ложе. Він попрощався із сином Елдаріоном, передав йому крилату корону Ґондора і скіпетр Арнора, а потім усі пішли, і він залишився наодинці з Арвен. Незважаючи на її благання залишитися ще хоча б на час, він сказав: «Ні, пані моя, я останній з нуменорців і останній король Древніх днів. І дарована мені не тільки життя, у три рази більше довга, чим життя людей у Середзем'я, але й можливість піти по власній волі й повернути дарунок». Араґорн поцілував руку Арвен і заснув: «Тоді велика краса відкрилася в ньому, і дивувалися ті, хто потім приходив дивитися на нього — тому що врода юності, мужність зрілості й мудрість і велич старості злилися воєдино. І довго лежав він там, втілення величі Королів людей, у славі, що не померкне до кінця часів».