Аралов Семен Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аралов Семен Іванович (*30 (17) грудня 1880 — †22 травня 1969) — радянський державний і військовий діяч. Народився в Москві в купецькій сім’ї. Закінчив Комерційний інститут (нині — Російська економічна академія ім. Плеханова). Від 1903 року — в революційному русі. 1905 року мобілізований до армії, учасник російсько-японської війни, прапорщик. В 1907 році працював наставником у Рукавишниківському виправному закладі для неповнолітніх. Учасник Першої світової війни, штабс-капітан.

Після Лютневої революції 1917 — заступник голови, голова армійського комітетуту 3-ї армії. Від січня 1918 — начальник оперативного відділу Московського військового округу, начальник оперативного відділу наркомату з військової і морської справ РСФРР.

Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету 2 вересня 1918 року була створена Революційна військова рада Республіки, до складу якої увійшов Аралов. Згідно з наказом № 94 РВР від 14 жовтня 1918 р. запроваджувався Військово-Революційний Трибунал при РВР під головуванням Данішевського. Членами Трибуналу було обрано Мехоношина і Аралова. 24 жовтня 1918 року він призначається комісаром Польового штабу РВР, а вже 5 листопада — чільником Регістраційного управління Польового штабу Рабітничо-Селянської Червоної Армії (Регіструпр, див. ГРУ).

З червня 1919 року по грудень 1920 року — член РВР 12-ї та 14-ї армій Південно-Західного фронту. Від січня 1921 — член РВР Київського військового округу, член радянської російсько-української делегації на мирних переговорах з Польщею.

Надалі до 1925 року перебував на дипломатичній роботі в Литві, Туреччині, Латвії, член колегії Наркомату закордонних справ СРСР. З 1927 — член президії Вищої ради народного господарства СРСР, член колегії Наркомфіну. Від 1938 — заступник директора літературного музею. Учасник Другої Світової війни, з 1946 — на партійній роботі в Москві, з 1957 на пенсії. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки, орденами Польщі, медалями. Помер у Москві.

Твори[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • О.І.Колпакіді, Д. П. Прохоров, Империя ГРУ. Очерки истории российской военной разведки // М.: ОЛМА-ПРЕСС, — 1999 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]