Арехіз II (князь Беневентський)
| Арехіз II | |
|---|---|
 | |
| Народився | 734[1] |
| Помер |
26 серпня 787 або 787 Салерно, Кампанія, Італія |
| Діяльність | політик |
| Титул | Duke of Beneventod і prince of Beneventod |
| Рід | Династія Гаузіанів |
| Батько | Лютпранд |
| У шлюбі з | Adelpergad |
| Діти | Gisulf von Beneventd[2], Theoderada von Beneventd[2], Romuald von Beneventd[2], Грімоальд III[2] і Adelchisa von Beneventd[2] |
Арехіз II, герцог Беневентський (758–774), князь Беневентський (774–787), син герцога Лютпранда.
У 757 одружився з дочкою короля лангобардів Дезидерія Адельпергою, а тому підтримував дружні стосунки з лангобардським королівством, аж до його захоплення франками у 774. Саме тоді Арехіз присвоїв собі титул князя Беневентського, не визнавши владу короля франків Карла Великого. Арехіз став видавати нормативні акти, що раніше робив лише король лангобардів. Лише географічне розташування Беневенто (найпівденнішого володіння лангобардів) урятувало князівство від помсти франків.
У 776 Арехіз, імовірно, брав участь у змові лангобардів проти короля франків. Карл Великий успішно придушив бунт, зосередивши свої сили на подоланні опору в Фріулі. Участь Арехіза у змові не була очевидною, що у поєднанні з віддаленістю князівства знову врятувала його від гніву короля. Арехіз продовжував збільшувати свої володіння за рахунок земель герцогства Неаполітанського.
Однак, у 787 Карл Великий захопив Капую, а тому Арехіз утік до Салерно. Тоді ж він визнав сюзеренітет франкського короля, сплатив данину та відправив йому свого сина як заручника. Влада франків була формалізована навіть у випуску Арехізом срібних монет, подібних до франкських, із наведенням імені Карла Великого. Традиційні золоті монети Беневенто також стали містити ім'я короля.
Арехіз і Адельперга були визначними покровителями культури. Саме вони замовили написання Павлом Дияконом «Історії Риму» та відомої «Історії лангобардів».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #122110366 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д Lundy D. R. The Peerage
Джерела[ред. | ред. код]
- Einhard. The Life of Charlemagne [Архівовано 14 травня 2008 у Wayback Machine.]. translated by Samuel Epes Turner.
- King, P. D. (1987). Charlemagne: Translated Sources. Lancaster.
- Noble, T. F. X. (1984). The Republic of St. Peter: the Birth of the Papal State, 680–825. Philadelphia.
- Oman, Charles (1914). The Dark Ages, 476–918. London.
- Wickham, C. (1981). Early Medieval Italy. London.
|
