Аристотель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Див. також статтю: Арістотель (значення).
Аристотель
Західна філософія
Антична філософія
Aristotle by Raphael.jpg
Ἀριστοτέλης, фреска Рафаеля
Народився 384 до н.е.
Стагіра, Халкідіки
Помер 322 до н. е.
Халкіда, Евбея
Школа/Традиція перипатетики, аристотелізм
Основні інтереси фізика, метафізика, поезія, театр, музика, риторика, політика, правління, етика, біологія, зоологія
Значні ідеї Золотий перетин, розум, логіка, почуття
Вплинули на нього Парменід, Сократ, Платон, Геракліт, Демокріт
Вплинув на Александр Македонський, Авіцена, Аверроес, Маймонід, Альберт Великий, Тома Аквінський, Птоломей, Коперник, Галілео Галілей та більшість Ісламської філософії, Єврейської філософії, християнської філософії, західної філософії та науки загалом

Аристо́тель (часто також Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Аристотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II — Александра III. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».

Аристотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Аристотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 році до нашої ери. Тому отримав прізвисько Стагіріт. Батька Аристотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Аристотеля.

У 369 році до н. е. у віці 15 років Аристотель залишився без батьків. Опікуном став Проксен, родич батька, який також жив у Стагірі і всіляко підтримував жагу юнака до пізнання (згодом Аристотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора і одружив зі своєю дочкою Піфіадою). Значний спадок, отриманий від батька, дозволив Аристотелю не тільки не знати нужди, але й купувати книги, які на той час були дорогими. Крім коштів Аристотель успадкував батькові твори, в яких скрупульозно описувались спостереження над живою та неживою природою. Тому перед тим, як почати заняття загальними науками, Аристотель вивчав рослини і тварин, намагаючись узагальнити досвід Нікомаха, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин».

Значний вплив на юного Аристотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом II, у майбутньому батьком великого полководця Александра III Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Аристотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Аристотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Аристотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.

Періоди творчої діяльності[ред.ред. код]

Платон і Аристотель (праворуч), центральний фрагмент фрески Рафаеля Афінська школа. Аристотель, тримаючи свою Нікомахову етику, вказує на землю, що відображає його віру в пізнання через емпіричне спостереження і досвід, в той час як Платон вказує на небеса, що відображає його віру у форму — ейдос

Хронологічно творча діяльність Аристотеля поділяється на три періоди:

  • перший афінський — з 367 до н. е., коли він прибув в Афіни й став слухачем Академії Платона, де пробув 20 років;
  • «роки мандрів» (347–334 роки до н. е.);
  • другий афінський період — епоха Лікея.

Перший афінський період[ред.ред. код]

І в Македонії, і в Стагірі Аристотель часто чув розповіді про афінських мудреців Сократа і Платона. Із мрією стати учнем Платона, він відправився до Афін. Хоча на той час Платон перебував в Сіракузах, Аристотель не втратив часу і цікавився грецькою філософією в цілому та платонівським вченням зокрема. До повернення Платона Аристотель вже встиг добре ознайомитись із його основними твердженнями. Допитливий і живий розум Аристотеля приводив у захват Платона, він вважав його найздібнішим серед своїх учнів. Водночас Платону не дуже подобалось, що розум учня більш схильний до вивчення дійсності, аніж підпорядкований абстрактним наукам, а також дещо дратував чепурний вигляд Аристотеля. Платону здавалось, що учень не ставиться із належною байдужістю до всього життєвого, що він сам зневажав.

Втім Аристотель був певен: все в житті людини заслуговує на вивчення. Він з дитинства не знав бідності, не терпів наставництва, тримався незалежно, одягався вишукано і навіть дещо екстравагантно, носив коштовні прикраси. Молодий філософ був надзвичайно прихильним до жінок і всіляко виявляв до них знаки уваги. Так само і у викладенні філософських поглядів Аристотель, схильний до аналізу та вивчення дійсності, різко відрізнявся від свого учителя. Звідси пішла легендарна фраза:

«Платон мені друг, але істина дорожча».

Греки ж були прихильниками красномовства, і стиль Платона цілком відповідав їх уявленням про мистецтво риторики. Скупого на слова Аристотеля вони довгий час майже не помічали. У «Нікомаховій етиці» Аристотель коротко, проте ємко висловив, наскільки важко йому спростовувати вчення Платона. До самої смерті свого учителя Аристотель не відкривав своєї школи, хоча власні філософські ідеї вже встиг розробити в усіх деталях, і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.

Період подорожей[ред.ред. код]

По смерті Платона залишив Афіни в 348 до н. е. й подався до Малої Азії. У місті Атарнея він одружився із Піфіадою, молодшою дочкою тирана Атарнеї Гермія, свого товариша та учня. Коли Гермія вбили заколотники, Аристотель із молодою дружиною був вимушений тікати на острів Лесбос. Тут через певний час Піфіада народила Аристотелю дочку, яку назвали на честь матері також Піфіадою. Перебуваючи на Лесбосі, Аристотель отримав запрошення від македонського царя Філіппа ІІ прибути в Македонію та стати учителем його сина Александра. Згідно з переказом, Філіпп писав:

«Цар македонський вітає Аристотеля. Повідомляю тебе, що у мене народився син. Проте я вдячний богам не стільки за те, що вони подарували мені сина, скільки за народження його в добу Аристотеля. Сподіваюсь, що твоє наставництво зробить його гідним наслідувати мене та правити македонянами».

Три роки присвятив Аристотель вихованню Олександра (десь від 13-ти до 16-річного віку). Згодом отримавши владу і почавши завоювання, вдячний Македонець повністю звільнив від податків ціле місто Стагір — лише за те, що там народився Аристотель, його Вчитель. Займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, крім того передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природи. Більшу частину цього періоду учень та учитель жили в Мієзі (сучасний муніципалітет Науса), де для них серед садів Філіпп побудував Німфеум, буквально — святилище муз. Переказ стверджує, що і Філіпп, а потім і сам Александр не шкодували нічим, аби створити Аристотелю усі необхідні умови для продовження наукових досліджень. Так, близько тисячі осіб мали обов'язком постійно постачати для наукових дослідів Аристотеля рідкісних тварин, рослин і мінерали. Окрім Філіппа та Александра слухачами Аристотеля також були такі царі Македонії: Птолемей I Сотер, Кассандр Македонський та багато інших мужів.

Другий афінський період[ред.ред. код]

З Александром III Македонським Аристотель розійшовся тільки напередодні його першого походу в Азію. 50-річний філософ разом із дружиною, дочкою та вихованцем Ніканором повернулися до Афін, залишивши замість себе племінника, свого учня, також філософа Каллістена. Платонівською академію на той час управляв Ксенократ, і Арістотель заснував в Лікії — священному гаї Аполлона Вовчого — власну школу. За назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Аристотеля називали перипатетиками, від περίπατος, що з давньогрецької мови перекладалось як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Аристотель проходив на відкритій галереї для прогулянок. Чисельність перипатетиків не була високою, оскільки філософія Аристотеля включала в себе природничі погляди, цілком чужі і незвичні для афінян. І все ж Аристотель, як і Платон, відводив філософії найбільш піднесене місце.

Незабаром після повернення до Афін з Македонії дружина Аристотеля Піфіада померла. Він довго оплакував її втрату і побудував на вшанування її пам'яті мавзолей. Проте через два роки Аристотель одружився знову на своїй рабині Герпіліс, яка народила йому сина Нікомаха. Після цього філософ, наче на підтвердження власних слів про те, що після 50 років розумові сили слабшають і наступає пора, коли людина має пожинати те, що раніше посіяла, саме так і вчинив. Жив розміреним життям, терпляче пояснював учням особливості своєї філософії, писав один за одним свої відомі твори. Вже в ранні роки свого життя Аристотель писав діалоги. В Лікеї він також писав трактати або нотатки для власних викладів, опубліковані по його смерті (можливо, що серед них є й записки викладів, записані його слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів утрачена лише частина. Аристотель був універсальним дослідником, його трактати належать до широкого кола галузей знання: логіки та теорії поезії, зоології та фізіології, астрономії та історії права.

Хоча як істинний мудрець Аристотель тримався якнайдалі від політики, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Аристотель зрозумів, що залишатись в Афінах йому небезпечно. Певну роль відіграло і те, що великий філософ у житті був малоприємною і різкою людиною. Не маючи інших причин для вигнання Аристотеля, афіняни звинуватили його у неповазі до богів. Не бажаючи повторити долю філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть, Аристотель поспішив втекти з Афін до Халкіди, пояснивши друзям причину своєї втечі:

«Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії.»

Помер філософ у Халкіді 322 до н. е. від природних причин (як уважають сучасні дослідники, від спадкової хвороби шлунка). Тіло філософа перевезли в його рідне місто Стагіру, де міщани побудували розкішний мавзолей, який донині не зберігся.

Погляди Аристотеля[ред.ред. код]

Метод пізнання[ред.ред. код]

В Аристотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був властивий древнім мислителям. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.

Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —"технічних"). Значення пізнання в людському житті, на погляд Аристотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.

У пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені:

  1. практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;
  2. розмірковування («фронезіс»);
  3. наука;
  4. мудрість («софія»);
  5. розум («нус») — продуктивна сила пізнання.

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.

Фізика[ред.ред. код]

Система елементів та стихій за Аристотелем

У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» та інших він виклав свої уявлення про природу і рух, що підсумовують розвиток античної науки впродовж 15 століть. Фізика в нього в своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь, теплого з вологим — повітря. П'ятим, найбільш довершеним елементом Аристотель вважав ефір.

Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (в розумінні Аристотеля — повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). В деяких випадках Аристотель відзначає, що якісні зміни іноді відбуваються раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару.

Дослідження Аристотеля охоплюють також механіку, акустику й оптику. Зокрема, звук він пояснював «струсом» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких теорій Евкліда.

Заслуга Аристотеля в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися в рамках стародавнього суспільства. Водночас деякі з висновків Аристотеля були помилковими, що, зважаючи на його авторитет впродовж пізнього середньовіччя, створило певні складності для встановлення істини. Одним із таких висновків було положення про те, що рухається тільки рухоме — Аристотель не зумів збагнути принцип інерції.

Космологія[ред.ред. код]

Погляди на світ він виклав у своїй космології, що панувала в науці до Миколи Коперника. За Аристотелем, Всесвіт, обмежений у просторі, але нескінченний у часі, складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Ефір за Аристотелем — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є Бог.

Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, за Аристотелем спричинені тенденцією елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил.

Аристотель висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.

Фізика Аристотеля ґрунтувалася на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму. В античності були й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — наприклад, відсутність паралаксу зір. Ці погляди пізніше, у II столітті, розробив Птолемей, створивши доволі точну геоцентричну систему.

Метафізика[ред.ред. код]

Аристотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Аристотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовою мета означає поза). Згодом слово метафізика стало вживатися як синонім слова філософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокрема марксизм, слідом за Гегелем, протиставляє метафізику діалектиці.

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Аристотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє матерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «теологія») в кожній речі.

Свою філософію Аристотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Аристотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Аристотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Аристотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє відображення. Аристотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Аристотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.

У вченні про «моменти буття» Аристотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія у Аристотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Аристотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Аристотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Аристотелем матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Аристотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Аристотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.

Розмірковуючи про «становлення», Аристотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:

  1. причину матеріальну,
  2. причину формальну,
  3. причину дійову,
  4. причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).

Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.

Аристотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.

У вченні про природу Аристотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання Аристотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Аристотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей. Аристотель говорить:

«Оскільки будь-який рух відбувається у часі, і у будь-який час може відбуватися рух, і так далі все рухоме може рухатися скоріше або повільніше, то у будь-який час відбуватиметься і швидший і повільніший рух. Якщо це так, то і час повинен бути неперервним.»

Логіка[ред.ред. код]

Докладніше у статті Аристотелівська логіка

Аристотель вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Логіка Аристотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Аристотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. У творах Аристотеля з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, Аристотель в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо. Два тисячоліття розвитку філософської та математичної думки дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки.

Категорії[ред.ред. код]

Докладніше у статті Категорії (Аристотель)

Окремий твір присвячує Аристотель найвищим поняттям — категоріям, яким є підрядні усі інші. Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, Аристотель розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. Цих категорій є десять: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ).

Аристотель визначає категорію кількості як предмет математики. Він вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, наприклад теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону.

Вчення Аристотеля про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.

Біологія[ред.ред. код]

Свої погляди на явища природи Аристотель виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тварин» та ін. На підставі численних спостережень Аристотель поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав близько 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, Аристотель спостерігав поступове новоутворення частин організму. Він висловив ідеї про єдність у природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них — до тварин. Праці Аристотеля мали великий вплив на дальший розвиток біології і медицини.

Географія[ред.ред. код]

У працях Аристотеля є багато і географічних відомостей. У його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. Аристотель, наприклад, вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».

Естетика[ред.ред. код]

На противагу поглядам Платона на прекрасне як «ідею», Аристотель захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання.

Педагогіка[ред.ред. код]

Аристотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню Аристотель надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. У природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше — в XVII і XVIII ст. Аристотель вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку Аристотеля, повинно бути не приватною, а державною справою.

Вплив аристотелізму[ред.ред. код]

Докладніше у статті Аристотелізм

Аристотель мав великий вплив на дальший розвиток філософії і науки, зокрема в Україні. У XVI і XVII ст. курси філософії Аристотеля читались в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині XVIII ст. вчення Аристотеля викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Мануїла Козачинського, Георгія Кониського та ін.) і в кількох десятках семінарій в слов'янському світі — в Україні (Харків, Переяслав).

Твори[ред.ред. код]

Численні твори Аристотеля охоплюють майже всю область доступного тоді знання, яке в його працях отримало глибше філософське обґрунтування, було приведене в строгий, систематичний порядок, і його емпіричний базис значно зріс. Деякі з цих творів не були випущені ним самим за життя, а багато інших підроблено йому приписані згодом. Але навіть деякі місця тих творів, які безперечно належать йому, можна поставити під сумнів, і вже стародавні прагнули пояснити собі цю неповноту і уривчастість мінливостями долі рукописів Аристотеля. За переказами, які наводять Страбон і Плутарх, Аристотель заповідав свої твори Феофрасту, від якого вони перейшли до Нелія зі Скепсису. Спадкоємці Нелія заховали дорогоцінні рукописи від жадоби пергамських царів в льох, де вони сильно постраждали від вогкості і цвілі.

У I столітті до н. е. вони були продані за високу ціну багатію і поціновувачу книг Апеллікону в найжалюгіднішому стані, і він постарався відновити постраждалі місця рукописів своїми власними надбавками, але не завжди вдало. Згодом, при Суллі, вони потрапили в числі іншої здобичі до Риму, де Тиранніан і Андронік Родоський видали їх в їхньому нібито нинішньому вигляді. На думку деяких дослідників, ця розповідь може бути вірна тільки відносно дуже невеликого числа другорядних творів Аристотеля.

З творів Аристотеля до нас, на жаль, не дійшли написані в загальнодоступній формі (екзотеричні), наприклад, «Діалоги», хоча прийнята стародавніми відмінність між екзотеричними і езотеричними творами не була така строга проведено самим Аристотелем і в усякому разі не означало відмінності за змістом. Твори Аристотеля, що дійшли до нас, далеко не однакові за своєю літературною цінністю: у одному і тому ж творі одні розділи справляють враження ґрунтовно оброблених і підготовлених для публікації текстів, інші — більш-менш докладних нарисів. Нарешті, є і такі, які примушують припускати, що вони були тільки нотатками вчителя для майбутніх лекцій, а деякі місця, як, можливо, його «Евдемова етика», мабуть, зобов'язані своїм походженням нотатками слухачів або, принаймні, перероблені з цих нотаток.

Видання[ред.ред. код]

Перше повне видання латиною з коментарями арабського філософа Аверроеса з'явилося в 1489 році у Венеції, а перше грецьке видання зроблене Альдом Мануцієм (5 томів, Венеція, 1495–1498). За цим послідувало нове видання, переглянуте Еразмом Ротердамським (Базель, 1531), потім інше, переглянуте Сильбургом (Франкфурт, 1584) і багато інших. Наприкінці XVIII століття Буле зробив нове грецьке і латинське видання (5 томів, Цвейбрюкен і Страсбург, 1791–1800). У XIX ст. коштом Берлінської академії приготовано п'ятитомне повне видання творів, коментарів, схолій і фрагментів (Берлін, 1831–1871), яке послужило допомогою і для французького видання Дідо в Парижі (5 томів, 1848–1874).

Аристотелів корпус[ред.ред. код]

Твори, приналежність яких Аристотелю вважається сумнівною, помічені знаком *. Твори, які за загальним визнанням дослідників Аристотелю не належать, помічені знаком **.

Обкладинка українського перекладу «Політики»

Логіка (Органон)

  • Категорії / Κατηγοριῶν / Categoriae
  • Про тлумачення / Περὶ ἑρμηνείας / De Interpretatione
  • Перші аналітики / ἀναλυτικά πρότερα / Analytica Priora
  • Другі аналітики / ἀναλυτικά ὑστερα / Analytica Posteriora
  • Топіка / Τοπικῶν / Topica
  • Про софістичні спростування / Περὶ τῶν σοφιστικῶν ἐλέγχων / De Sophisticis Elenchis

Про природу

  • Фізика / Φυσικὴ ἀκρόασις / Physica
  • Про небо / Περὶ οὐρανοῦ / De Caelo
  • Про виникнення і знищення / Περὶ γενέσεως καὶ φθορᾶς / De Generatione et Corruptione
  • Метеорологіка / Τα μετεωρολογικά / Meteorologica
  • Про космос / Περὶ κόσμου / De Mundo **
  • Про душу / Περὶ ψυχῆς / De Anima
  • Про сприйняття і сприйняте Περὶ αἰσθήσεως καὶ αἰσθητῶν / De Sensu et Sensibilibus
  • Про пам'ять і спогади Περὶ μνήμης καὶ ἀναμνήσεως / De Memoria et Reminiscentia
  • Про сон і неспання / Περὶ ὗπνου καὶ ὶγρηγορήσεως / De Somno et Vigilia
  • Про сновидіння / Περὶ ἐνυπνίου / De Insomniis
  • Про тлумачення сновидінь / Περὶ τῆς καθ΄ ὕπνον μαντικῆς / De Divinatione per Somnum
  • Про довге і коротке життя / Περὶ μακροβιότητος καὶ βραχυβιότητος / De Longitudine et Brevitate Vitae
  • Про юність і старість, про життя і смерть / Περὶ νεότητος καὶ γήρως καὶ ζωῆς καὶ θανάτου / De Juventute et Senectute, De Vita et Morte
  • Про дихання / Περὶ πνεύματος / De Respiratione **
  • Історія тварин / Περὶ τὰ ζὼα ἱστορίαι / Historia Animalium
  • Про частини тварин / Περὶ ζῴων μορίων / De Partibus Animalium
  • Про рухи тварин / Περὶ ζῴων κινήσεως / De Motu Animalium
  • Про розподіл тварин / Περὶ ζῴων πορείας / De Incessu Animalium
  • Про виникнення тварин / Περὶ ζῴων γενέσεως / De Generatione Animalium
  • Про кольори / Περὶ χρωμάτων / De Coloribus **
  • Про чуте / Περὶ ἀκουστῶν / De Audibilibus **
  • Фізіогноміка / Φυσιογνωμικά / Physiognomonica **
  • Про рослини / Περὶ φυτών / De Plantis **
  • Про чудові чутки / Περὶ θαυμάσιων ἀκουσμάτων / De mirabilibus auscultationibus **
  • Механіка / Μηχανικά / Mechanica **
  • Проблеми / Προβλήματα / Problemata *
  • Про неподільні лінії / Περὶ ατόμων γραμμών / De Lineis Insecabilibus **
  • Про напрями в назвах вітрів / Ἀνέμων θέσεις καὶ προσηγορίαι / Ventorum Situs et Cognomina **
  • Про Ксенофана, Зенона, Горгія / Περὶ Ξενοφάνους, περὶ Ζήνωνος, περὶ Γοργίου / De Melisso Xenophnae Gorgia **

Метафізика

  • Метафізика / Μετὰ τὰ φυσικά / Metaphysica

Етика й політика

  • Нікомахова етика / Ἠθικὰ Νικομάχεια / Ethica Nicomachea
  • Велика етика / Ἠθικὰ μεγάλα / Magna Moralia *
  • Евдемова етика / Ἠθικὰ Εὐδήμεια / Ethica Eudemia
  • Про благе і зле / Περὶ Ἀρετῶν καὶ κακιῶν / De Virtutibus et Vitiis Libellus
  • Політика / Πολιτικά / Politica
  • Економіка / Οἰκονομικά / Oeconomica *
  • Афінська політія / Ἀθηναίων πολιτεία / '

Риторика й поетика

  • Риторика / Ῥητορικὴ τέχνη / Ars Rhetorica
  • Риторика до Александра / Ῥητορικὴ πρὸς Ἀλέξανδρον / Rhetorica ad Alexandrum **
  • Поетика / Περὶ ποιητικῆς / Ars Poetica

Українські переклади[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Канарш Г. Ю. Этические основания политики в современном аристотелианстве // Знание. Понимание. Умение. — 2005. — № 2. — С. 145–152.
  • Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
  • К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний виданичий дім, 2010. — 234 с.
  • Чанышев А. Н. Аристотель. — М.: Мысль, 1987. — (Мыслители прошлого).
  • Ленин В. И. Сочинения. Изд. 4, т. 38: Конспект книги Гегеля «Лекции по истории философии»; Конспект книги Аристотеля «Метафизика». История философии, т. 1. М., 1957.
  • Jonathan Barnes Aristotle: a very short introduction. — Oxford: Oxford University Press, 2000. — 160 с. — ISBN 0192854089.
  • Aristotle,Terence Irwin,Gail Fine Aristotle: introductory readings. — Oxford: Oxford University Press, 1996. — 359 с. — ISBN 0872203395.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]