Аркбутан
Аркбута́н (фр. arc-boutant — підпірна арка) — відкрита лучкова повзуча арка, зовнішня кам'яна напіварка, що передає розпір склепінь головного нефа готичного храму опорним стовпам — контрфорсам, розташованим за межами основного об'єму будівлі.
Система аркбутанів, контрфорсів і нервюр складає конструктивну основу готичного храму.
Застосування [ред.]
Аркбутан був відомий в Древній Русі (застосований в Софійському соборі Києва, 1037), проте у вітчизняній архітектурі зустрічається дуже рідко.
Аркбутани широко застосовувалися у готичній архітектурі. В 2-й пол. 12 століття аркбутан став архітектурно-конструктивною основою великих готичних соборів Франції, Італії, Німеччини тощо.
Спочатку вони робилися скритими даховою покрівлею, згодом височили над боковим нефом, де з удосконаленням конструкцій виконувались однорядними і дворядними. У п’ятинефних соборах влаштовувались двопроймові аркбутани з проміжною підпорою на проміжному стовпі. Складені з суцільних каменів, вони завершувались нахиленою площиною, що використовувалась для водостоку.
Застосування аркбутанів дозволяє значно скоротити розміри внутрішніх опор, звільнити простір храму, збільшити віконні отвори, пройми зведень і т. д.
Література [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
- Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. ISBN 966-96284-0-7
