Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела. (липень 2008) |
Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє (фр. Armand Emmanuel Sophie Septemanie du Plessis, duc de Richelieu, 25 вересня 1766, Париж — 17 травня 1822) — французький і російський державний діяч, прем'єр-міністр Франції.
Був сином Луі Антуан дю Плессі, герцога де Фронсак та онуком маршала Рішельє (1696–1788). Граф Шіон, як називали спадкоємця Рішельє, був одружений у 15-тирічному віці з Розалі де Рошешуар — вродливою 12-тирічною дівчиною, з якою він мав тільки формальні відносини. Був прийнятий в королевські драгуни і отримав положення при дворі Людовика XVI. В 1790 році, з початком Великої французької революції (1789), емігрував спочатку до Відня, потім вступив разом із своїм другом Шарлем де Лінь добровольцем у російську армію і прибув у російський штаб в Бендерах (Молдова).
На службі в Росії [ред.]
Брав участь у взятті Ізмаїла (1790) Суворовим, за що був визнаний гідним Георгіївського хреста 4-го ступеня № 805
| « | За відмінну хоробрість, надану при штурмі фортеці Ізмаїл, з винищуванням армії, що була там. | » |
та іменної зброї «За хоробрість». Після смерті свого батька у лютому 1791 перейняв титул герцога де Рішельє. Незадовго після цього повернувся до Парижа по волі Людовика XVI. У липні Національні установчі збори видали Рішельє паспорт для еміграції в Росію. У російській армії він дослужив до звання генерал-майора, але через інтриги своїх контрагентів подав у 1796 році у відставку і виїхав у Австрію.
Перспективи Рішельє покращилися із вступом Олександра І на престол. На запит російского уряду його скасували із списку емігрантів і у 1803 призначили мером Одеси. Через два роки Рішельє був призначений херсонським військовим губернатором і керівником цивільної частини в Катеринославській і Таврійській губерніях, а також начальником військ кримської інспекції. За одинадцять років його правління Одеса виросла з малого селища до значного торгового міста. Рішельє клопотався про нестатки новоросійських земель. Він пропонував російському урядові проекти нових реформ у південних провінціях: перетворення Одеси і Феодосії в порто-франко, розвиток транспортної торгівлі і каботажу в Чорному й Азовському морях, зменшення мит, звільнення трьох новоросійських губерній від рекрутських наборів, заохочення банків, вільне торгове мореплавання на Чорному морі. Схилив Олександра І до оголошення Одеси вільною гаванню і до заснування там вищого навчального закладу — Рішельєвского ліцею. У 1818 році, відвідавши південні регіони, Олександр І послав Рішельє вищу російську нагороду — орден Андрія Першозваного. У російсько-турецькій війні Рішельє командував у 1806/07 роках дивізією військ. В Одесі герцогу Рішельє споруджено пам'ятник роботи І. Мартоса (1828).
Прем'єр-міністр у Франції [ред.]
Рішельє повернувся у Францію у 1814 році після реставрації Бурбонів і займав пост прем'єр-міністра у 1815–1818 і 1820–1821 роках. Його характер і його походження зробило його заступником монарха. Як особистий друг російського царя, він був також корисною фігурою у діалогах з переможцями. Брав участь у Віденському (1814/15) і Аахенському конгресі (1818 р.) країн переможців над Францією. Завдяки його зусиллям із Франції були виведені окупаційні війська, знижено суму репарацій з 700 млн. до 265 млн. франків і складено домовленність між країнами-переможцями про підтримку монархії у Франції і військове втручання у випадку революційних подій. У внутрішній політиці він намагався обмежити діяльність ультраправих. Пішов у відставку у грудні 1821 р. через політичні напади з боку ліберальних та ультра-реакційних сил у парламенті. До кінця днів мав особисті стосунки з Дезіре Кларі.
Помер 17-го травня 1822 року від апоплексичного удару.
