Армія Крайова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Армія крайова
Flaga PPP.svg
Прапор Армії крайової (АК)
На службі 27 вересня 1939 - 19 січня 1945
Країна Flag of Poland.svg Польща
Війни/битви Друга світова війна
Командири
Визначні
командири
Коменданти АК
Пам'ятник АК у місті Сопот

А́рмія крайо́ва (АК) (пол. Armia Krajowa) — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939–1945).

Підпільні збройні сили в Польщі, об'єднані під назвою Армія крайова, були сформовані на території Польщі в кордонах до 1 вересня 1939 року — та підпорядковувалися польському еміграційному урядові в Лондоні. АК — одна з найчисельніших і найорганізованіших «підпільних армій» тодішньої Європи.

Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським окупантам та підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Гроза» (пол. akcja «Burza»), яке мало вибухнути у сприятливий для того час.

Історія створення, завдання і структура[ред.ред. код]

Хроніка АК[ред.ред. код]

27 вересня 1939 була утворена Служба перемоги Польщі (пол. SZP), яка 13 листопада 1939 була перетворена на Союз збройної боротьби (СЗБ — пол. Związek Walki Zbrojnej — ZWZ).

У лютому 1942 року наказом головнокомандувача збройних сил Польщі генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію крайову.

19 січня 1945 генерал Леопольд Окуліцький своїм наказом розпустив очолювану ним організацію.

Структура та склад АК[ред.ред. код]

Склад АК був неоднорідний. Крім двох головних, найчисельніших організацій, що утворили АК — СЗБ та Польського повстанського союзу, до складу входили й менші підпільні патріотичні структури: Національна військова організація, Конфедерація нації, частково — Національні збройні сили, частково — Селянські батальйони, а також Народна гвардія Польської соціалістичної партії та ін.

Керівництво АК комплектувалося з кадрових офіцерів колишнього Війська польського та випускників таємних підпільних військових навчальних закладів.

На озброєнні АК була переважно стрілецька зброя, захоплена в окупантів, скинута на парашутах з англійських літаків, вироблена в підпільних майстернях.

Організаційно АК складалась за територіальним принципом з п'яти так званих «обшарів» (Львівського, Білостоцького, Західного та двох Варшавських — Право- й Лівобережного), котрі поділялися на округи, частина яких організаційно не була підпорядкована командуванню обшарів. Округи складалися з дивізій, до складу яких входили стрілецькі та уланські полки. Командування здійснювалось управлінням, яке складалось з семи відділів (організаційного, інформаційно-розвідувального, інтендантського, операційно-навчального, зв'язкового, інформаційно-пропагандистського та фінансового), до яких згодом долучився восьмий — диверсійний. У середині 1944 р. чисельність АК сягала близько 380 тис. осіб.

Під час нацистської окупації підрозділи АК неодноразово вступали у сутички з УПА, часто ці сутички були майстерно спровоковані гітлерівською та сталінською спецслужбами.[Джерело?]

4 січня 1944 р. розпочалася реалізація операції «Гроза» (акція «Бужа»). При наближенні радянських військ до Варшави, з метою недопущення повторення ситуації у Львові, 1 серпня 1944 р .о 17-й год. командування АК видало наказ почати Варшавське повстання, в якому взяли участь широкі верстви патріотично налаштованих варшав'ян. Повстання було жорстоко придушене гітлерівцями, Варшава — ущент зруйнована.

Повстанці не отримали військової допомоги з радянського боку, оскільки командування Червоної армії спочатку з об'єктивних причин не змогло форсувати наступ на Варшаву, а потім із тактичних — не захотіло підтримувати польські патріотичні сили, налаштовані антирадянські та антикомуністично (з огляду на сталінсько-гітлерівський пакт та німецько-радянську окупацію Польщі в 1939 р.).

Згідно з донесеннями НКВС, станом на 1 вересня 1945 р. у Львівській області заарештовано 3319 вояків Армії крайової, у тому числі комендантів двох округів та Львівського обшару АК. [1]

Територіальна структура[ред.ред. код]

АК у комуністичній Польщі[ред.ред. код]

Після переходу Польщі під контроль радянської армії військові формування АК було розпущено комуністичним урядом Польської Народної Республіки. Після офіційного розпуску АК 19 січня 1945 р. значна частина її бійців, не погодившись із таким рішенням вищого керівництва, продовжувала боротьбу вже проти радянських військ, здійснюючи впродовж 1944–1945 рр. на всій території довоєнної Польщі диверсії на комунікаціях, чинячи терор проти представників польської комуністичної влади й українського мирного населення[1](наприклад, винищення села Павлокома).

Вояки АК зазнавали політичних переслідувань із боку комуністичного уряду Польщі аж до викриття культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС, після чого репресії було послаблено.

За роки війни втрати АК в особовому складі становили 100 тис., ще 50 тис. бійців АК ув'язнено на території СРСР.

Посткомуністична польська історія високо цінує внесок АК у справу боротьби за незалежну польську державу.[2]

Коменданти АК[ред.ред. код]

Комендант АК — польська назва командувача Армії крайової. Командувач АК підпорядковувався безпосередньо Головному командувачеві збройних сил Польщі в еміграції. Функції комендантів АК від часу створення до офіційного розпуску армії виконували:

  1. 14 лютого 1942 — 30 червня 1943 рр. — генерал Стефан Ровецький (псевдо — «Ґрот»);
  2. 30 червня 1943 — 2 жовтня 1944 рр. (до кінця Варшавського повстання) — генерал Тадеуш Коморовський (псевдо — «Бур» ("Bór));
  3. 2 жовтня 1944 — 19 січня 1945 рр. — генерал Леопольд Окуліцький (псевдо — «Ведмедик» («Niedźwiadek»)).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]