Армія Крайова
| Армія Крайова | |
|---|---|
 Прапор Армії Крайової (АК) |
|
| На службі | 27 вересня 1939 - 19 січня 1945 |
| Країна |  Польща |
| Війни/битви | Друга Світова Війна |
| Командири | |
| Визначні командири |
Коменданти АК |
А́рмія Крайо́ва (АК) (пол. Armia Krajowa) — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939-45).
Підпільні збройні сили в Польщі, об'єднані під назвою «Армія Крайова», були сформовані на території Польщі в кордонах до 1 вересня 1939 року — та були підпорядковані польському еміграційному уряду в Лондоні. АК — одна з найчисельніших і найбільш організованих «підпільних армій» тогодення в Європі.
Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським окупантам та підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Гроза» (пол. akcja «Burza»), яке мало вибухнути у сприятливий для того час.
Зміст |
[ред.] Історія створення, завдання і структура
[ред.] Хроніка АК
27 вересня 1939 була утворена Служба Перемоги Польщі (пол. SZP), яка 13 листопада 1939 була перетворена на Союз Збройної Боротьби (СЗБ — пол. Związek Walki Zbrojnej — ZWZ).
У лютому 1942 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил Польщі генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію Крайову.
19 січня 1945 генерал Леопольд Окуліцкі своїм наказом розпустив очолювану ним організацію.
[ред.] Структура та склад АК
Склад АК був неоднорідний. Крім двох головних, найчисельніших організацій, що утворили АК — СЗБ та Польського Повстанського Союзу, до складу входили й менші підпільні патріотичні структури: Національна Військова Організація, Конфедерація Нації, частково — Національні Збройні Сили, частково — Селянські батальйони, а також Народна Гвардія Польської Соціалістичної партії та інші.
Керівництво АК комплектувалося з кадрових офіцерів колишнього Війська Польського та випускників таємних підпільних військових учбових закладів.
На озброєнні АК була переважно стрілецька зброя захоплена в результаті спецакцій у окупантів, зброя, яку скидали парашутами з англійських літаків, та зброя вироблена у підпільних майстернях.
Організаційно АК складалась за територіальним принципом з п’яти, так званих «обшарів» (Львівського, Білостоцького, Західного та двох Варшавських — Право- та Лівобережного), котрі поділялися на округи, частина, яких організаційно не була підпорядкована командуванню «обшарів». Округи складалися з дивізій, до складу яких входили стрілецькі та уланські полки. Керівництво здійснювалось управлінням, яке складалось з семи відділів (організаційного, інформаційно-розвідувального, інтендантського, операційно-учбового, зв’язкового, інформаційно-пропагандистського та фінансового), до яких згодом долучився восьмий — диверсійний. В середині 1944 року чисельність АК сягала близько 380 тисяч людей.
В часи гітлерівської окупації неодноразово АК вступала у сутички з УПА, часто ці сутички були майстерно спровоковані гітлерівською та сталінською спецслужбами.[Джерело?]4 січня 1944 розпочалася реалізація операції «Гроза» (акція «Бужа») При наближенні радянських військ до Варшави, з метою недопущення повторення ситуації у Львові, 1 серпня 1944 о 17-й годині керівництво АК розпочало Варшавське повстання, в якому взяли участь широкі верстви патріотично налаштованих варшав'ян. Повстання було жорстоко придушене гітлерівцями, Варшава — вщент зруйнована.
Повстанці не отримали військової підтримки з боку радянських військ, оскільки радянське керівництво спочатку з об’єктивних причин не змогло форсувати наступ на Варшаву, а потім з тактичних — не захотіло підтримувати польські патріотичні сили, які були налаштовані по-антирадянському та по-антикомуністичному з огляду на Сталінсько-Гітлерівський пакт та радянську й гітлерівську окупації Польщі у 1939 році.
[ред.] АК в комуністичній Польщі
Після переходу Польщі під контроль радянської армії, військові формування АК були розпущені комуністичним урядом Польської Народної Республіки. Після офіційного розпуску АК 19 січня 1945 значна частина вояків АК, не погодившись з рішенням вищого керівництва, продовжувала боротьбу вже проти радянських окупантів, здійснюючи у 1944—45 на всій території довоєнної Польщі на комунікаціях радянської армії диверсії і терор щодо радянської вояків, сов'єтських органів, представників польської комуністичної влади і українського мирного населення, напр., звірське винищення населення села Павлокома.
Вояки АК зазнавали політичних переслідувань з боку просталінського комуністичного уряду Польщі аж до викриття культу особи Сталіна на ХХ з’їзді КПРС, після чого репресії було послаблено.
За роки війни втрати АК в людях становили 100 тисяч, ще 50 тисяч військових АК ув'язнено на території СРСР.
Посткомуністична польська історія високо цінує внесок АК до боротьби за незалежну польську державу.
[ред.] Коменданти АК
Комендант АК — польська назва командувача Армії Крайової. Командувач АК підпорядковувався безпосередньо Головному Командувачу Збройних Сил Польщі в еміграції. Функції комендантів АК від часу створення до офіційного розпуску АК виконували:
- 14 лютого 1942 — 30 червня 1943 — генерал Стефан Ровецький (псевдо — «Ґрот»);
- 30 червня 1943 — 2 жовтня 1944 (до кінця Варшавського повстання) — генерал Тадеуш Коморовський (псевдо — «Bór (Бур, укр. Бір)»);
- 2 жовтня 1944 — 19 січня 1945 — генерал Леопольд Окуліцький (псевдо — «Niedźwiadek (укр. Ведмедик)»).
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
[ред.] Посилання
- Музей Варшавського повстання
- АК в польській Вікіпедії
- АК в російській Вікіпедії
- біл. Армія Краёва на Беларусі
- Сповідь ката. Як від рук підпілля гинули українці і поляки Історична правда, 1 лютого 2011
 |
Це незавершена стаття з історії Польщі. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
