Артамонов Михайло Іларіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Артамонов — студент

Миха́йло Іларіо́нович Артамо́нов (23 листопада (5 грудня) 1898, с. Виголево, нині Молоковського району Тверської області Росії29 липня 1972, Ленінград, нині Санкт-Петербург) — російський археолог.

Доктор історичних наук (1941). Професор (1943). Дійсний член Польської академії наук (1960). Почесний член Шотландского товариства антикварів (1942).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській сім’ї. 1913 закінчив вечірнє міське чотирикласне училище. Служив конторником у Санкт-Петербурзькому товаристві страхувань і рахівником у Товаристві заводчиків і фабрикантів. 1914—1916 навчався на вечірніх загальноосвітніх курсах. На початку 1917 Артамонова призвали в армію. З ентузіазмом зустрів Лютневу революцію 1917. У лютому 1917 вибрано членом Ради солдатських депутатів. Невдовзі добровольцем пішов на фронт. Брав участь у боях на Західній Двіні.

У грудні 1917 Артамонов демобілізувався. Його відкликали в Петроград на роботу в націоналізованому Міжнародному банку. З літа 1918 і до кінця 1920 працював у Красному Холмі (нині Тверської області) в органах народної освіти: був завідувачем школи, викладачем.

1921—1924 навчався в Петроградському (Ленінградському) університеті на відділенні археології та теорії мистецтв. Серед учителів Артамонова був археолог Олександр Андрійович Спицин.

Закінчивши університет, залишився у ньому молодшим асистентом археологічного кабінету.

Від 1925 працював у Державній академії історії матеріальної культури (згодом Інститут історії матеріальної культури АН СРСР, пізніше Інститут археології АН СРСР): аспірант, від 1934 — старший науковий співробітник, 1937—1939 — заступник директора, 1939—1943 — директор, 1943—1950 — завідувач сектору.

Викладачі та випускники Ленінградського університету. У другому ряду перший зліва — Михайло Артамонов. 1948 рік

1948—1951 — проректор Ленінградського університету (водночас від 1949 — завідувач кафедри археології).

1951—1964 — директор Державного Ермітажу. 1958 відновив видавництво Ермітажу. Під його керівництвом створено нову серію видань — «Археологічний збірник» Державного Ермітажу (відповідальний редактор перших дев'яти випусків).

За 13 років роботи директором Ермітажу проявив себе як винятково талановитий і відданий музейній справі адміністратор. Його завжди відрізняла принциповість і самостійна позиція з найгостріших питань. Урозріз з офіційною ідеологією Артамонов захоплювався сучасним живописом. При його підтримці в Ермітажі було організовано виставку робіт Пабло Пікассо, вдалося зберегти роботи класиків імпресіонізму.

У період «відлиги» опікувався дослідниками, що повернулися з ув’язнення. Серед них Лев Гумільов.

Приводом для відставки Артамонова стала позамузейна виставка робіт Михайла Шемякіна.

Після відставки повністю зосередився на викладацькій роботі на історичному факультеті Ленінградського університету. Помер, як і належить справжньому вченому, — прямо за робочим столом, редагуючи наукову статтю.

Був членом КПРС (від 1940).

Наогороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.

Наукові дослідження[ред.ред. код]

1929 провів першу самостійну експедицію — розвідку на Нижньому Дону. За результатами дослідження переконливо ідентифікував з лівобережним Цимлянським городищем відоме за письмовими джерелами місто Саркел (розкопки проведено 1934—1936).

1934 за статтю «Спільні поховання в курганах зі скороченими та пофарбованими кістяками» Артамонову без захисту дисертації надали ступінь кандидата історичних наук. Від 1935 професор Докторську дисертацію «Скіфи. Нариси з історії Північного Причорномор’я» захистив 25 червня 1941.

Керував археологічними експедиціями: 1946—1948 — Південно-Подільською, 1949—1951 — Волго-Донською (в зоні будівництва Волго-Донського каналу).

В Україні вивчав пам'ятки скіфського і ранньослов'янського часу (Немирівське городище, Григорівка на Вінниччині).

Південно-Подільська експедиція вивчала палеолітичні, мезолітичні, неолітичні, ранньослов’янські пам’ятки Середнього Подністров’я (Лука-Врубловецька, Бакота й ін. на Кам’янеччині) та здійснила значні наукові відкриття.

Особисту бібліотеку Артамонова передано Кам’янець-Подільському педагогічному інституту (нині — Кам’янець-Подільський державний університет), вона зберігається на історичному факультеті.

Праці[ред.ред. код]

Місце хазарської фортеці Саркел. Знімок з літака розкопок 1930-их рр.

Основні праці присвячено історії скіфів, хозарів і слов'ян.


  • Очерки древнейшей истории хазар. — Ленинград, 1935.
  • Средневековые поселения на Нижнем Дону. — Ленинград, 1935.
  • Венеды, невры и будины в славянском этногенезе // Вестник Ленинградского университета. — 1946. — № 2.
  • Происхождение славян. — Ленинград, 1950.
  • Некоторые итоги пятилетних исследований Юго-Подольской археологической экспедиции // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. — 1955. — Выпуск 4.
  • Саркел — Белая Вежа // Материалы и исследования по археологии СССР. — Т. 62. — Ленинград, 1958.
  • История хазар. — Ленинград, 1962. Книга стала класичною. Перевидано 2001, 2002.
  • Сокровища скифских курганов в собрании Государственного Эрмитажа. — Прага, 1966.
  • Вопросы расселения восточных славян и советская археология // Проблемы всеобщей истории. — Ленинград, 1967.
  • Загадки скіфської археології // Український історичний журнал. — 1970. — № 1.
  • Киммерийцы и скифы: От появления на исторической арене до конца IV в. до н. э. — Ленинград, 1974.
  • Искусство скифов // Триста веков искусства. Искусство Европейской части СССР. — Москва, 1976.

Література[ред.ред. код]

Енциклопедичні довідки[ред.ред. код]

  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 1. — К., 1977. — С. 253.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 74—75.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX–XX ст. Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 115—116.
  • Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 2. — М., 1970. — С. 258.
  • Большой Энциклопедический Словарь. — Т. 1. — М., 1991. — С. 76.
  • Мезенцева Г. Дослідники археології України: Енциклопедичний словник-довідник. — Чернігів, 1997.
  • Лебединська Т. М. Артамонов Михайло Іларіонович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 1. — К., 2001. — С. 664.
  • Кузьминська О. Д. Артамонов Михайло Іларіонович // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., 2005. — С. 127.

Публікації в журналах і збірниках[ред.ред. код]

  • Клейн Л. С., Шилов В. П. Выдающийся исследователь скифской культуры // Вестник древней истории. — 1968. — № 4.
  • Клейн Л. С. К семидесятилетию М. И. Артамонова // Советская археология. — 1968. — № 4.
  • Артамонов Михаил Илларионович: Некролог // Советская археология. — 1973. — № 2.
  • Всевцов Л. М., Левина Р. Ш. Список печатных трудов М. И. Артамонова. Литература о М. И. Артамонове // Проблемы археологии. — 1978. — Выпуск 2.
  • Фроянов И. Я., Дубов И. В., Носов Е. Н. М. И. Артамонов: К 90-летию со дня рождения // Вестник Ленинградского университета. — Серия 2: История, языкознание, литература. — 1988. — Выпуск 4.
  • Пиотровский М. Б. М. И. Артамонов в Эрмитаже // Скифы. Хазары. Славяне. Древняя Русь: Международная научная конференция. — Санкт-Петербург, 1998. — С. 17—18.
  • Столяр А. Д. Триада жизнедеятельности М. И. Артамонова // История и культура древних и средневековых обществ. — Санкт-Петербург, 1998. — С. 7—32.

Дививсь також[ред.ред. код]