Артанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Kujawia Yartania.jpg

Арта́нія (араб. ارثانيةArṯāniya) — державне утворення 79 століть східних слов'ян на території Східної Європи. Згадується арабськими та перськими географами (аль-Балхі, аль-Істахрі, Ібн-Хаукаль, Джанхані) поряд з Куявією і Славією.

Аль-Істахрі писав: «Руси складаються з трьох племен, з яких одне ближче до Булгара… Друге плем'я, що живе далі за перше, називається Славією. Ще плем'я називається Артанією, а цар його живе в Арті».

За свідченням цього ж автора, Артанія торгувала з країнами арабського Сходу. З неї вивозили чорних соболів і свинець. Столиця Артанії — Арта.

Гіпотези[ред.ред. код]

Назва походить від "Арта" або Аша[1] - в древньоіранській міфології дух вогню і уособлення правди. Вища початок, який все породжує, мати світу, праведність.[1], у ведійській мові - рта, ріта. Також у зороастризмі є важливим бог вогню Атар. Це вказує на присутність в Артанії іранських елементів, як мінімум серед жерців. Деякі дослідники ототожнювали Артанію з територією антів, з Тмутараканню, інші — з Черніговом, Рязанню. В уяві ідеологів "Волинського Дослідницького Центру «Рівне-Суренж»[2], Артанія є центральною провінцією Дулібської держави, власне Рось, з великим оборонним колом міст (Русколань) периметром майже 800 км навколо міста Суренж — столиці Росі. З Артанії починалась міфічна держава дулібів у III ст. н. е.

Нотатки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Заходер Борис. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Горган и Поволжье в IX–X вв. — М,1962.
  • Гаркави Авраам Яковлевич. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца X века по Р. Х.) — СПб.: 1870.
  • Новосельцев А. П., Пашутов В. Т., Черепин Л. В., Шушарин В. П., Щапов Я. Н. Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965.
  • Латышев В. В. Известия древних писателей, греческих и латинских, о Скифии и Кавказе. Т.1. Греческие писатели. Вып. I. СПб., 1893.
  • Кулаковский Ю. А. Карта Европейской Сарматии по Птолемею. Киев, 1899;
  • Быковский С. Н. К вопросу о трёх древнейших центрах Руси. Вятка, 1928, с. 36 и 68-70.
  • Мавродин В. В. Происхождение русского народа. Л., 1978. Карсанов А. Н. К вопросу о трёх группах русов. В кн.: Герменевтика древнерусской литературы X–XV вв., сб. 3. М., 1992, с. 5-13.
  • Петрухин В. Я. Три «центра» Руси. Фольклорные истоки и историческия традиция // Художественный язык средневековья. — М.: 1982, с. 143–158.
  • Дубов И. В. Северо-восточная Русь и «Арса» арабских источников. // Вестник Ленинградского университета, 1981, N 8. История, язык, литература. Вып. 2, с. 22-29; Ловмяньский Х. Русь и норманны. М., 1985.
  • Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв., М., 1982.
  • Вязинин И. Н. «Русы живут на острове». // «Вопросы истории», 1994, N 9, с. 152–156.
  • Войлошников М. Остров Русов. // «Вокруг света», 1994, N 5, с. 12-16.
  • Доманский Р. А. Таинственный эпицентр в Руси. // «Держава», 1997, N 1, с. 72-75.
  • Велич Дулібії Рось. Суренж — В. О. Дем'янов, О. А. Андрєєв — К.: ВЦ ПП «Корлайн», 2007.
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  • Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

Див. також[ред.ред. код]

Alex K Yaroslav.svg Це незавершена стаття про Київську Русь.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.