Артур Веллслі

Артур Веллслі Arthur Wellesley
25-й Прем’єр-міністр Великої Британії
22 січня 1828 року — 22 листопада 1830 року
Монарх:	Георг IV
Попередник:	Фредерік Робінсон
Наступник:	Чарльз Грей
28-й Прем’єр-міністр Великої Британії
14 листопада 1834 року — 10 грудня 1834 року
Монарх:	Вільгельм IV
Попередник:	Вільям Лем
Наступник:	Роберт Піль
Партія:	Торі
Освіта:	Ітон
Народження:	1 травня 1769 року Дублін, Ірландія
Смерть:	14 вересня 1852 року Лондон, Велика Британія
Батько:	Лорд Гаррет-Коллей, граф Морнінгтон
Військова служба
Роки служби:	1787—1852
Звання:	Фельдмаршал
Автограф:
Нагороди:

А́ртур Велслі, 1-й герцог Ве́ллінгтон (англ. Arthur Wellesley, 1st Duke of Wellington; 1769, Данканкесл (Дублін) — 14 вересня 1852) — англійський полководець і державний діяч, англійський фельдмаршал (3 липня 1813), учасник Наполеонівських війн, переможець при Ватерлоо (1815). 25-й (з 22 січня 1828 до 22 листопада 1830) і 28-й (з 17 листопада до 10 грудня 1834) Прем'єр-міністр Великої Британії.

Початок служби

3-й син лорда Гаррет-Коллі, графа Морнінгтона. Народився у Дунканкестлі (Ірландія); здобував освіту в Ітоні, а потім в Анжерському військовому училищі, у Франції.

У 1787 році він вступив на військову службу, у 1794 році брав участь у Нідерландському поході, а у 1797 році вирушив зі своїм полком (33-й піший полк) до Індії, де відзначився у війні з Тіпу (раджою Майсуру), особливо під час штурму Шрірангапатнама (1799). Після взяття цього міста Веллінгтона було призначено його губернатором, а за рік після того він успішно діяв проти маратхів і змусив їх укласти вигідний для Англії мир.

Португальська кампанія

У 1806 році, після повернення до Європи, Веллінгтона було обрано містом Рай (Східний Сассекс) депутатом до нижньої палати Парламенту. У 1807 році обирався від міст Трелі, Мітчелл, і, зрештою, Нью-Порт (на острові Вайт), депутатом від якого він був у 1807–1809; у 1807 році Веллінгтон брав участь у поході проти Копенгагена, а у липні 1808 року був відряджений до Португалії, прийняв там командування над британськими військами, та, після кількох вдалих справ з французькими загонами, цілковито розбив генерала Жюно під Вімієро. Потім він повернувся до Англії, але у квітні 1809 року знову прибув до Португалії, де, здійснивши сміливий перехід із союзними військами через річку Дуеро (11 травня), узяв місто Опорто і змусив маршала Сульта до відступу.

Портрет роботи Гойї

Іспанська кампанія

1810 рік ознаменувався справою під Буссако, обороною Торреш-Ведраської укріпленої позиції, облогою Альмейди і взяттям Сьюдад-Родріго, причому дії Веллінгтона завжди були успішними. Іспанські кортеси зробили його маркізом Торрес-Ведрасським, іспанським грандом і герцогом Сьюдад-Родрігським, а принц-регент надав йому звання герцога Веллінгтона.

У 1812 році Веллінгтон узяв Бадахос, розбив маршала Мармона під Саламанкою і вступив до Мадрида. Після невдалого приступу до Бургоса Веллінгтон відступив до Португалії; але коли у 1813 році частина французьких військ виступила з Іспанії, то він знову зайняв Мадрид і 21 червня здобув блискучу перемогу під Віторією. За цю битву, що звільнила Іспанію від французів, Веллінгтону було надано звання фельдмаршала.

У жовтні 1813 року Веллінгтон вступив до Франції, здобув кілька перемог над маршалом Сультом і зайняв Тулузу, де дізнався про укладення миру в Парижі.

За подвиги Веллінгтона було щедро нагороджено англійським урядом: принц-регент надав йому титул герцога, а парламент призначив 300 тисяч фунтів стерлінгів на купівлю маєтку.

Ватерлоо

Томас Лоуренс, «Герцог Веллінгтон при Ватерлоо»

Після повернення Наполеона з острова Ельби Веллінгтон прийняв начальство над союзною англо-голландською армією та разом із Блюхером здобув сумнівну перемогу при Ватерлоо, та, якщо б не Гебхард фон Блюхер, Веллінгтон був би змушений відступити, після якої вторгся до Франції та зайняв Париж.

Після укладення 2-го Паризького миру його було призначено головним начальником союзних військ у Франції й залишався там до завершення окупації.

Державна діяльність. Прем'єр

У 1818 і 1822 роках він брав участь у конгресах Аахенському й Веронському; у 1826 році його відрядили до Росії для привітання імператора Миколи зі сходженням на престол; у 1828 році став прем'єр-міністром. Його уряд мав рішуче торійський характер, але, поступаючись обставинам, узяв на себе у 1829 році ініціативу емансипації католиків. Закон про пиво 1830 року скасував всі податки на нього й дозволив громадянам відкривати пивні (паби — від англ. public house, громадський дім) без особливого дозволу, не купуючи ліцензії.

французька Липнева революція і вступ на англійський престол Вільгельма IV потягнули за собою у листопаді 1830 року падіння уряду Веллінгтона. Зі своєю звичайною наполегливістю він опирався парламентській реформі й цим спричинив у народі таке обурення, що його публічно образили.

Після відставки уряду у листопаді 1834 року, Веллінгтон прийняв у кабінеті Роберта Піля управління міністерством закордонних справ; але вже під час відкриття сесії 1835 року подав у відставку. Коли Піль у вересні 1841 року знову сформував уряд, Веллінгтон ще раз вступив до кабінету, але не мав у ньому жодного певного портфеля. На жаль для заповзятих торі, він, під впливом Піля, висловився за скасування хлібних законів.

Останні роки життя

Епслі-хаус — лондонський палац Веллінгтона, в якому відкрито музей його імені

Після падіння уряду Піля (1846) Веллінгтон утримав за собою місце головнокомандувача військами, разом із посадами губернатора Тауера, лорда-хранителя п'яти гаваней і канцлера Оксфордського університету.

Тримаючись осторонь від партій, він діяв у якості посередника, й сама королева Вікторія зверталась до його порад у складних питаннях. Веллінгтон не був геніальною людиною, але мав сильний розум, живе усвідомлення обов'язку та, особливо, непохитну твердість. Його колишня непопулярність була забута, й він мав любов і повагу народу, коли його застала смерть 14 вересня 1852 року. Тіло його поховали із королівськими почестями у соборі святого Павла.

герб герцога Веллінгтона

На честь Веллінгтона названо столицю Нової Зеландії — місто Веллінгтон, гора Веллінгтон в Тасманії, а також низку навчальних закладів, в тому числі заснований королевою Вікторією у пам'ять про фельдмаршала у 1853 (відкрито у 1859) Веллінгтон-коледж (місто Крауторн, графство Беркшир). Музей Веллінгтона розміщено у лондонському Епслі-хаусі.

Військові звання

• головний маршал Португалії (6 липня 1809)
• генерал-капітан (Іспанія, серпень 1809)
• фельдмаршал (Велика Британія, 1813)
• генерал-фельдмаршал (Росія, 1815)
• фельдмаршал (королівство Ганновер, 21 червня 1813)
• фельдмаршал Голландії (травень 1815)
• генерал-фельдмаршал (Пруссія, 18 листопада 1818)
• фельдмаршал (Австрійська імперія)

Джерела

• Gurwood, «Despatches of fieldmarschal the duke of W.» (Лондон, 1836–1838);
• «Speeches in parliament» (Лондон, 1854);
• Bauer, «Leben und Feldzüge des Herzogs von W.» (Кведлінбург, 1840);
• Pauli, «Arthur Herzog von W.» (в «Der Neue Plutarch», т. 6, Лейпциг, 1879);
• Brialmont, «Histoire du duc de Wellington» (1856–1857).
• Генерал-Фельдмаршал Герцог Веллінгтон Артур Веллслі
• Веллінгтон
• Королі, канцлери і прем'єр-міністри Великої Британії
• Чандлер Девід. «Ватерлоо. Остання кампанія Наполеона», СПб., Знак, 2004. [1]. [2]

Попередник: Фредерік, герцог Йоркський	Верховний головнокомандувач Збройних сил Великої Британії 1827—1828	Наступник: роланд Гілл
Попередник: Роланд Гілл	Верховний головнокомандувач Збройних сил Великої Британії 1842-1852	Наступник: Генрі Гардінг, 1-й віконт Гардінг
Попередник: Фредерік Робінсон	Прем'єр-міністр Великої Британії 1828-1830	Наступник: Чарльз Грей
Попередник: Вільям Лем	Прем'єр-міністр Великої Британії 1834	Наступник: Роберт Піль