Артюр Адамов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артюр Адамов
ArturAdamov.jpg
При народженні Артур Адамян
Дата народження 23 серпня 1908(1908-08-23)
Місце народження Кисловодськ, Ставропольський край, Російська імперія
Дата смерті 15 березня 1970(1970-03-15) (61 рік)
Місце смерті Париж, Франція
Національність вірменин
Мова творів французька
Напрямок авангардизм

Артюр Адамов (фр. Arthur Adamov; 23 серпня 1908 — 15 березня 1970) — французький прозаїк і драматург, один із головних представників театру абсурду.

Біографія[ред.ред. код]

Артюр Адамов народився в Кисловодську, на Північному Кавказі, в процвітаючій вірменській родині. В 1912 році разом з родиною переїхав до Німеччини, потім до Швейцарії. В 1924 році продовжив навчання в Парижі, де зблизився з колом сюрреалістів, зокрема з Арто і Джакометті. Писав вірші, видавав сюрреалістичний журнал Discontinuité («Розрив»).

Надалі Адамова спіткала низка трагічний подій. Його батько, програвши всі статки, у 1933 році покінчив життя самогубством. У 1938 році Адамов переживає нервовий зрив. Під час Другої світової війни він виступив проти прогітлерівського уряду Віші, у 1941 році був заарештований і до кінця війни перебував у таборі в Аржелесі. Далі слідувала глибока депресія. Потрясіня тих років відображені в «Жахливому щоденнику» (1943) і автобіографічній повісті «Зізнання» (1946).[1]

З 1947 року Адамов звертається до драматургії, в більш раніх п'єсах відчувається вплив Кафки і Стріндберга. Авангардні твори Адамова дають початок театру абсурду. В цих п'єсах, що часто пройняті безвихіддю і крайнім песимізмом, руйнуються сюжет і композиція, знехтувані час і місце дії; кидається виклик здоровому глузду і поняттям норми. Персонажі, що позначались або літерами, або родовими іменами (Мати, Сестра), або професіями (Журналіст, Службовець), — смішні і безглузді, одночасно відштовхували і викликали співчуття.[2][3] Згодом Адамов відходить від авангардизму, в творчості проявляється вплив Брехта, твори стають політизованими, у подальшому в них змішуються політичне і особисте.[4]

Твори Адамова ставили найкращі режисери тодішньої Франції — Жан Вілар, Роже Блен, Жан-Марі Сіро, Роже Планшон.[3]

В збірці «Тут і зараз» (1964) відображені рух естетичних поглядів Адамова до реалізму, думки про новаторство Б. Брехта, Ш. О'Кейсі, А. П. Чехова. Він говорив: «Я жадаю, щоб театр перестав бути втечею від дійсності». У 1968 році була написана автобіографічна книга спогадів «Людина і дитя».[2][5]

З середини 1960-х Адамов почав вживати алкоголь і наркотики, кілька разів лікувався в психіатричних лікарнях. У 1970 році покінчив із собою, прийнявши смертельну дозу барбітуратів. Похований на кладовищі в Іврі-сюр-Сен (Валь-де-Марн, Франція).

Вибрані твори[ред.ред. код]

П'єси[ред.ред. код]

  • «Пародія» / La Parodie (видана 1950)
  • «Вторгнення» / L'invasion (1950)
  • «Великий і малий маневр» / La Grande et la Petite Manouevre (1953)
  • «Всі проти всіх» / Tous contre tous (1953)
  • «Пінг-понг» / Le Ping Pong (1955)
  • «Паоло Паолі» / Paolo Paoli (1957)
  • «Весна сімдесят першого» / Le printemps 71 (1961)
  • «Політика відходів» / La Politique des restes (1962)
  • «Свята Європа» / La Sainte Europe (1966)
  • «Поміркований» / Monsieur le Modéré (1968)
  • «Off limits» (1968)[5]

Проза[ред.ред. код]

  • «Зізнання» / L'Aveu (1946, повість)
  • «Тут і зараз» / Ici et Maintenant (1964, збірка роздумів)
  • «Людина і дитя» / L'Homme et l'enfant (1968, автобіографія)[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Артюр Адамов. Весна семдесят первого. Перев. с фр. Е. Ауэрбах. — М.: Искусство. 1968. 144 с. (рос.)
  2. а б M. M. Закович. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник. — К: Знання − 2007.
  3. а б Марія Дмитрієва. Артюр Адамов — театр абсурду (рос.)
  4. Французька вікіпедія
  5. а б в В. П. Балашов. Адамов Артюр // Большая советская энциклопедия: В 30 т. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.