Ар Деко

Металеві вироби Моріса Аскалона фр. Maurice Ascalon (1913—2003) у стилі ар деко.

Хмарочос компанії «Chrysler» у Нью-Йорку. 1928–1930 роки.

Житлові булинки в Чернівцях. 1930-ті роки.

Ратуша в Баффало, Нью-Йорк.

Кам'яниця Мазанчівська у Львові

Ар Деко, варіанти: ар-деко, арт деко, арт-деко (фр. art déco — дослівно «Декоративне мистецтво») — мистецька течія протягом першої половини XX століття. Проявилася в архітектурі, у декоративному мистецтві, моді та живописі. Синтез модерну і неокласицизму. Відмінні риси — сувора закономірність, етнічні геометричні візерунки, розкіш, шик, коштовні сучасні матеріали (слонова кістка, крокодилова шкіра, алюміній, рідкісні породи дерева, срібло). У США, Нідерландах, Франції та деяких інших країнах ар-деко поступово еволюціонувало в бік функціоналізму, у той час, як у країнах з тоталітарними режимами (Третій Рейх, СРСР тощо) ар-деко перетворюється на «новий ампір». У радянській архітектурі періоду постконструктивізму було запозичено багато елементів арт-деко (наприклад готель «Москва»).

Міжнародна виставка, що пройшла в 1925 році в Парижі та офіційно називалася «Exposition Internationale des Arts Décoratifs et Industriels Modernes» — «Міжнародна виставка сучасних декоративних і промислових мистецтв», дала життя терміну «ар-деко». На цій виставці світу були показані предмети розкоші французького виробництва, що довели те, що Париж залишився інтернаціональним центром стилю й після Першої світової війни. Золотою медаллю був нагороджений художник Вадим Меллер за своє оформлення вистави в театрі «Березіль».

Сам напрямок арт-деко існував і до відкриття виставки в 1925 році — це було помітно в європейському мистецтві протягом 1920-х років. Американських берегів воно досягло лише 1928 року, де в 1930-х перетворилося на Streamline Moderne — американізоване відгалуження ар-деко, що стало візитною карткою цього десятиліття.

Париж лишався центром стилю арт-деко. У меблях його втілював Жак-Еміль Рульманн — найвідоміший з дизайнерів меблів тієї епохи. Крім того, характерні роботи Жана-Жака Рато, продукція компанії «Süe et Mare», ширми Айлін Ґрей (англ. Eileen Gray), ковані вироби з металу Едґара Брандта, вироби з металу та емалі швейцарця єврейського походження Жана Дюнана, вироби зі скла Рене Лаліка та Моріса Маріно, а також годинники та ювелірні вироби «Cartier».

Символом арт-деко в декоративно-прикладному мистецтві стала скульптура з бронзи і слонової кістки. Під впливом «Російських сезонів» Дяґілєва, мистецтва Єгипту та Сходу, а також технологічних досягнень «століття машин», французькі та німецькі майстри створили унікальний стиль у малій пластиці 1920-х — 1930-х років, котрий підняв статус декоративної скульптури до рівня «високого мистецтва». Класичними представниками арт-деко в скульптурі вважаються Дмитро Чіпарус, Клер Жан Робер Коліне, Поль Філіп ( Франція), Фердинанд Прайсс, Отто Поерцель ( Німеччина), Бруно Зак, Дж. Лоренцль ( Австрія).

Хоча термін ар-деко виник у 1925 році, він не був часто вживаним до самої зміни ставлення до цілої епохи у 1960-х роках. Майстри стилю ар-деко не входили до якогось єдиного співтовариства. Рух вважався еклектичним, хоча він зазнавав впливу таких течій, як, наприклад, Віденська сецесія, кубізм, футуризм, неокласицизм тощо.

Стиль ар-деко набув поширення у міжвоєнний час на західноукраїнських землях. Зокрема у Львові було закладено декілька вілл на вулиці П. Мирного, павільйони Транспорту, броварів на Східних Торгах. У 1920-х роках елементи ар-деко використовувались для оздоблення ряду мешкальних будинків на вулицях Київській 24-28, Архипенка 32, О. Басараб 1,Ів. Франка 125, 141, Дорошенка 55, Стецька 13 і т. п. Елементи ар-деко вводились у давніші споруди у вигляді балконів, решіток (Чорна кам'яниця, вітрина на пр. Шевченка 10), елементів фасадів - Кам'яниця Мазанчівська, вул. Галицька 5, 9, двір костелу св. Миколая, могильних памятників Ф. Яворському, А. Едельмана, К. Скібінського, Л. Ральського, родини Дюрковичів на Личаківському цвинтарі.^{[Джерело?]}