Архе
Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова.
Історія терміну [ред.]
Вже Фалес розмірковував над тим, якою є першооснова світу. Однак першим застосовувати термін «архе» почав Анаксимандр, він був переконаний: архе — ні на що не схоже, апейрон[1], те, що було на початку, ніколи не перестає існувати, воно тільки набуває з часом різних форм[2].
Платон поняттям «архе» позначає як онтологічний, так і гносеологічний принцип, початок пізнання. Пізніше Аристотель розділив епістемологічні причини, виходячи з яких будують доведення, а також онтологічні принципи — принципи власне сутності. Серед перших Аристотель вважав достовірнішим логічний закон суперечностей[3].
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, перероб. і доповн. - Львів: 'Магнолія плюс'; видавець СПД ФО В. М. Піча, 2005. - 506 с. - сторінки 66 - 67
- ↑ Ионийские натурфилософы//В. Татаркевич. История философии. Античная и средневековая философия
- ↑ Архе//Философский словарь
