Архімандрит

Архімандри́т (грец. αρχιμανδρίτες від αρχι, «головний, старший» + μάνδρα, «загін, кошара, огорожа»; у значенні «монастир») — титул управителів великих чоловічих монастирів, ректорів духовних семінарій, керівників духовних місій та монаших чинів. Як правило відповідає сану єпископа.

Вперше титул архімандрита введено у християнській церкві в в актах Ефеського собору 431. Константинопольський собор 448 мав серед делегатів чимало архімандритів. Цей титул згадують візантійський імператори Зенон у 482 в «Епотіконі» і Юстиніан I. Спершу титул архімандрит вживався на позначення керівника усіх монастирів єпархії, обраного з-поміж місцевих ігуменів, згодом — як почесний сан для керівників найславетніших монастирів. На Русі вперше цей титул зустрічається близько 1174. Ним іменується Полікарп — ігумен Києво-Печерського монастиря. В Україні було декілька архімандритів — архімандрит києво-печерський, почаївський та інші. Згодом титул архімандрита став надаватися ректорам семінарій, главам духовних місій, греко-католицьких чернечих орденів (чинів). Архімадрит обирається довічно, має митру і берло.

Література

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
• По вопросу о происхождении первохристианской иерархии. Сергиев Посад, 1907; Лінч Дж. Середньовічна церква. К., 1994.