Архітектурний ордер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Архітектурні ордери

Архітекту́рний о́рдер, поря́док (лат. ordo, фр. ordre — порядок) — конструктивна система, що виросла на основі доведеної до вищого ступеня досконалості стійко-балкової конструкції. Ордер є одночасно і конструктивною, і художньою системою. Назву ордер уперше вжив теоретик архітектури другої половини I століття до н. е. Вітрувій, автор трактату Десять книг про архітектуру.

Розрізняють п'ять класичних ордерів: доричний, іонічний і коринфський з'явились у Стародавній Греції, тосканський і композитний у Стародавньому Римі.

Структура[ред.ред. код]

Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони (або пілястра), її підніжжя — стереобата з верхньою плитою — стилобатом або п'єдестала й антаблемента. Колони — опори, що підтримують антаблемент, їх завершують капітелі. Основна частина колони — стовбур — трохи стоншується догори, утворюючи ентазис. Стовбур колони часто має вертикальні улоговинки — канелюри. Підніжжям колони є база. Антаблемент складається з трьох основних частин: архітрива, фриза та карниза. Архітрав — тримальна частина у вигляді балки, що спирається на колонах. Над архітравом міститься фриз. Увінчує антаблемент карниз, захищаючи ордер від стікання з даху води.

Колони з усіма своїми деталями, а також частини, що розміщені над колонами та під ними становлять гармонійну одноцілість, що підпорядковується єдиному основному правилу, цілком візначеному розпорядкові. Тому всю цю архітектурну сукупність, всю цю групу, теоретики називали латинським словом ordo, що означає порядок.[1]

Історія[ред.ред. код]

Найпершими постали доричний та іонічний ордери в VI столітті до н. е. в Стародавній Греції. Уже тут вони набули повсюдного поширення. Використання ордерної системи уможливило створення визначних архітектурних витворів. Пізніше — в другій половині V століття до н. е. — також у Стародавній Греції було винайдено коринфський ордер. Ордери давньогрецької архітектури не підпорядковувались єдиним канонам. У кожному витворі виникали індивідуальні, тільки йому питомі співмірності.

Багатоярусні ордери Колізею

Давньоримська культура наслідувала грецьку, часто запозичаючи її надбання. Отак Римська архітектура постала на базі ордерних систем Стародавній Греції. Але, попри те, архітектура Стародавнього Риму відрізнялась од грецької. На противагу грекам римські архітектори прагнули віднайти універсальні рецепти для створення естетично повноцінних будов. Саме тут у I столітті до н. е. архітектор Марк Вітрувій Полліон написав першу теоретичну працю з архітектури — «Десять книг про архітектуру». У трактаті викладений узагальнений, зведений до нормативних рекомендацій, досвід. Зокрема наведено опис чотирьох ордерів: тосканського, доричного, іонічного та коринфського. Римські ордери втрачають функцію тримальної конструкції, а здебільшого прикрашають будівлю, розчленовуючи стіну по горизонталі. З'являються багатоярусні ордери, напр. у Колізеї (75 — 80 н. е.), де поєднано доричний, іонічний та коринфський архітектурні ордери.

Після забуття в добу середньовіччя, розробку теорії ордерів продовжено в епоху Ренесансу. Стимулом до написання теоретичних праць з архітектури стало відкриття в XV столітті трактата Вітрувія. Праці спираються на вивчення, обміри та зарисовки пам'яток античної архітектури. Найбільш відомими є трактати Леона-Баттісти Альберті «Десять книг про зодчество» (1452), Себастьяно Серліо, Андреа Палладіо «Чотири книги про архітектуру» (1570), Джакомо да Віньола «Правило п'яти ордерів архітектури» (1562). На відміну від Палладіо, який виводив свої правила спираючись на зразки пам'яток, що вважав найдосконалішими, Віньола узагальнював здобуті данні, намагаючись віднайти найбільш уживані та універсальні величини. Завдяки своїй стислості, чіткості та простоті книга Віньоли набула великої популярності. Книга перевидавалась нескінченну кількість разів багатьма мовами світу та мала великий вплив на розвиток архітектури багатьох країн. В епоху Ренесансу з'являється великий ордер (колони на кілька поверхів).

Європейська архітектура наступних періодів була заснована на використанні архітектурних ордерів. Кожен стиль по-своєму інтерпретував ордер. В епоху бароко ордер втрачає конструктивність, його трактування підкреслено декоративне та пластичне. Часто використовується розкрепований ордер. В епоху класицизму відбулося повернення до «правильного» використання ордеру та пропорцій Ренесансу. Широко використовувався ордер в добу еклектики, а також з перервами протягом усього XX століття. А постмодерністи іронічно та пародійно використовували класичні форми, свідомо порушуючи їх правила.

П'ять ордерів[ред.ред. код]

П'ять ордерів на ілюстрації з трактату Віньоли

Коротка характеристика п'яти ордерів

Доричний ордер

  • Відсутність бази колони (У давньогрецькій архітектурі)
  • Канелюри колони примикають одна до одної без доріжок між ними
  • Капітель колони складається з абаки і ехіна.
  • Поверхня фризу являє собою чергування тригліфів і метоп

Іонічний ордер

  • Канелюри колони розділені доріжками
  • Капітель має дві протилежно розміщені волюти
  • Фриз не поділений на тригліфи та метопи

Коринфський ордер

  • Являє собою дальший розвиток іонічного ордеру
  • Канелюри колони розділені доріжками
  • Пишна подовжена капітель має невеликі наріжні волюти та вкрита стилізованим листям аканту

Композитний ордер

  • Являє собою поєднання коринфського та іонічного ордерів
  • Тут коринфська капітель має великі іонічні волюти

Тосканський ордер

  • Спрощений варіант доричного ордеру
  • Стовбур (фуст) колони не має канелюр

Приклади застосування[ред.ред. код]

Доричний ордер Парфенону
Вілла Ротонда
Церква Сен-Мадлен

У світі[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Велика лаврська дзвінниця

Виноски[ред.ред. код]

  1. Михаловский И. Б. Теория классических архитектурных форм / Михаловский И. Б. Репринтное издание. — М.: «Архитектура-С», 2006. - с. 8. - ISBN 5-9647-0083-7(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Архитектура гражданских и промышленных зданий: Учебник для вузов. В 5-ти т. / ЦНИИ теории и истории архитектуры, Моск. инж. строит. ин-т им. В. В. Куйбышева.. — М.: Стройиздат, 1984. - Т. 1. Гуляницкий Н. Ф. История архитектуры. 3-е изд., доп. 1984. - 334 с., ил.(рос.)
  • Михаловский И. Б. Теория классических архитектурных форм / Михаловский И. Б. Репринтное издание. — М.: «Архитектура-С», 2006. - с. 8. - ISBN 5-9647-0083-7(рос.)
  • Синебрюхов В. Н. Архитектурные ордера / Учебное пособие. — М., 1983(рос.)
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.