Архієпархія Санса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cathedrale Sens 031.jpg
Собор святого Стефана, Санс, Франція
Обряд Латинський
Головне місто Осер
Країна Франція Франція
Дата заснування 240
Митрополія Церковна провінція Діжона
Площа єпархії 7 460 км²
Населення єпархії 332 566 чол.
Число католиків 200 000 чол.
Доля католиків 60,1 %
Офіційний сайт http://catholique-lyon.cef.fr/
Розташування архієпархії Санса
Базиліка в місті Везле, Франція
Карта єпархії Осера, 1741

Архієпархія Са́нса (лат. Archidioecesis Senonensis) — архієпархія Римо-католицької церкви з центром у місті Осер, Франція. Архієпархія Санса розташовується в історичному регіоні Бургундія та поширює свою юрисдикцію на територію департаменту Йонна. Архієпархія Санса входить до складу церковної провінції Діжона. Кафедральним собором архієпархії Санса є церква святого Стефана. Резиденція єпископа розміщується в місті Осер.

Історія[ред.ред. код]

Єпархія Санса була заснована 240 року. Церковна традиція приписує поширення християнства в Бургундії святим Савініану та Потенціану. Першим єпископом, який згадується в історичних джерелах, є Агрецій, який називається в цих документах тринадцятим єпископом міста Санса. Агрецій займав кафедру Санса 475 року. У IV столітті єпархія Санса була зведена в ранг архієпархії. На той час до митрополії Санса входили єпархії міст Шартр, Осер, Мо, Париж, Орлеан, Невер і Труа.

2 січня 876 року Римський папа Іван VIII призначив архієпископа Санса апостольським вікарієм Галлії та Німеччини.

1140 року архієпископ Анрі засудив вчення П'єра Абеляра. З вересня 1163 до квітня 1165 року Санс був резиденцією папи Олександра III. З XII століття почалось поступове зниження політичного і церковного значення Санса, який почав поступатись Ліону й Парижу. В останньому десятилітті XII століття архієпископ Мішель де Корбей боровся з маніхейським рухом, що поширився в його архієпархії. Цей рух було засуджено на місцевому синоді 1198 року.

1622 року з архієпархії Санса виділилась єпархія Парижа, що у подальшому стала архієпархією.

Після Французької революції та прийняття закону «Цивільний устрій духовенства» статус архієпархії Санса було знижено до рівня єпархії. 29 листопада 1801 року після укладення конкордату з Францією папа Пій VII видав буллу Qui Christi Domini, якою ліквідував єпархію Санса, а її територію передав архієпархії Парижа.

Після конкордату, укладеного 1817 року, єпархія Санса була відновлена, проте це рішення Ватикану не було затверджено у французькому Парламенті. Юридично єпархія Санса була відновлена 6 жовтня 1822 року буллою Paternae charitatis папи Пія VII. На території колишньої єпархії Осера була реорганізована відновлена архієпархія Санса. До митрополії Санса були приєднані єпархії Труа, Невера та Мулена.

6 червня 1823 року папа Пій VII видав буллу Antissioderensi ecclesiae, який надав архієпархії Санса право додавати до своєї назви місто Осер.

З XIX століття в Сансі почали посилюватись ідеї антиклерикалізму, який значно вплинув на ситуацію в архієпархії до такої міри, що вже наприкінці XX століття територія архієпархії Санса почала розглядатись Святим Престолом як місіонерська територія. Нині чисельність вірян в архієпархії Санса у порівнянні з іншими французькими єпархіями характеризується найнижчим відсотком (60% від загальної кількості населення). Для місіонерської діяльності 15 серпня 1954 року Святий Престол започаткував спеціальну місіонерську структуру — територіальну прелатуру під назвою «Місія Франції», центр якої почав розміщуватись на території архієпархії Санса в місті Понтіньї.

1973 року кафедра архієпархії Санса була переведена з Санса до міста Осер.

З 1996 року архієпископ Санса є також ординарієм Територіальної прелатури французьких місій.

6 грудня 2002 року увійшла до складу церковної провінції Діжона.

Ординарії архієпархії[ред.ред. код]

  • святий Савініан;
  • святий Потенціан
  • Леонтій;
  • Северин (344);
  • Аудакт;
  • Геракліан;
  • Лунарій;
  • Симпліцій;
  • святий Урсіцин
  • Теодор;
  • Сіклін;
  • святий Амвросій;
  • святий Агрицій (475);
  • святий Іраклій I
  • святий Павло;
  • святий Лев (533–538);
  • Конститут (549–573);
  • святий Анфім (581–585);
  • святий Луп I (614);
  • Хоноберт;
  • Ріхер I (627);
  • Гільдегарій (632–637);
  • Арментарій (650–654);
  • святий Арнульф;
  • святий Еммон (660–668);
  • святий Гундеберт;
  • Ламберт (680–683);
  • святий Вульфран (683);
  • святий Гаугерік (696);
  • святий Еббон (711);
  • Мерульф;
  • Ардоберт (744);
  • Луп II (765);
  • Вілліхарій (769);
  • Годескальк;
  • Петро I;
  • Віллебальд;
  • Бернар (797);
  • Рагімбер;
  • Магн (797–817);
  • Єремія (822–828);
  • святий Альдерік (836);
  • Ганелон (837–865);
  • Егілон (866–871);
  • Ансегіз (871–883);
  • Еврард (884–887);
  • Готьє I (887–923);
  • Готьє II (923–927);
  • Аудальд (927–932);
  • Гільйом I (932–938);
  • Герлер (938–954);
  • Гільдеман (954–958);
  • Аршамбо де Труа (958–967);
  • святий Анастасій (967–977);
  • Севін (978–999);
  • Леотерік (999–1032);
  • Гельдуїн (1032–1049);
  • Майнард (1049–1062);
  • Ріхер II (1062–1096);
  • Даїмберт (1097–1122);
  • Анрі I Сангліє (1122–1142);
  • Юг де Тусі (1142–1168);
  • Гільйом де Блуа (1169–1176);
  • Гі I де Нуайє (1176–1193);
  • Мішель де Корбейль (1194–1199);
  • П'єр де Корбейль (1199–1221);
  • Готьє Ле Корню (1221–1241);
  • Жіль I Ле Корню (1241–1254);
  • Анрі Ле Корню (1254–1258);
  • Гільйом де Брос (1258–1267);
  • П'єр де Шарні (1267–1274);
  • П'єр д'Анізі (1274);
  • Жіль II Корню (1275–1292);
  • Етьєн Бекар де Пенуль (1292–1309);
  • Філіп Лепортьє де Маріньї (1310–1316);
  • Гільйом де Мелен (1316–1329);
  • П'єр Роже де Бофор-Тюренн (1329–1330) — майбутній римський папа Климент VI;
  • Гільйом II де Бросс (1330–1338);
  • Філіп де Мелен (1338–1345);
  • Гільйом II де Мелен (1345–1376);
  • Адемар Робер (1376–1384);
  • Гонтьє де Баньйо (1385);
  • Гі де Руа (1386–1390);
  • Гільйом де Дорман (1390–1405);
  • Жан де Монтегю (1406–1415);
  • Анрі де Савуазі (1416–1422);
  • Жан де Нантон (1422–1432);
  • Луї де Мелен (1432–1474);
  • Етьєн-Трістан де Салазар (1474–1518);
  • Етьен Понше (1519–1525);
  • Антуан Дюпра (1525–1535);
  • Луї де Бурбон-Вандом (1536–1557);
  • Жан Бертран (1557–1560);
  • Луї де Гіз (1560–1562);
  • Ніколя де Пеллеве (1562–1594);
  • Рено де Бон (1594–1606);
  • Жак Даві (1606–1618);
  • Жан Даві дю Перрон (1618–1621);
  • Октав де Сен-Ларі де Бельгард (1621–1646);
  • Луї-Анрі де Пардайян де Гондрен (1646–1674);
  • Жан де Монпеза де Карбон (1674–1685);
  • Ардуен Фортен де Ла Огет (1685–1715);
  • Дені-Франсуа Бутільє де Шавіньї (1715–1730);
  • Жан-Жозеф Ланге де Жержі (1730–1753);
  • Поль д'Альбер де Люїн (1753–1788);
  • Етьєн Шарль де Ломені де Брієнн (1788–1790);
  • Антуан-Луї-Анрі де Ла Фар (1817–1829);
  • Блаженний Шарль-Андре-Туссен-Брюно де Рамон-Лаланд (09.01.1830 — 10.04.1830);
  • Жан-Жозеф-Марі-Віктуар де Коснак (1830–1843);
  • Меллон де Жоллі (19.11.1867 — 22.04.1867);
  • Віктор-Фелікс Бернаду (1867–1891);
  • П'єр-Марі-Етьєн-Гюстав Арден (1892–1911);
  • Жан-Віктор-Еміль Шенелон (1912–1931);
  • Моріс Фельтен (1932–1935);
  • Фредерик-Едуар-Каміль Ламі (1936–1962);
  • Рене-Луї Марі Стурм (1962–1977);
  • Ежен-Марі Ерну (1977–1990);
  • Жерар-Дені-Огюст Дефуа (1990–1995);
  • Жорж-Едмон-Робер Жільсон (1196–2004);
  • Ів-Франсуа Патенотр (31.12.2004 — дотепер).

Джерела[ред.ред. код]