Арчібальд Прімроуз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Арчібальд Прімроуз
Archibald Philip Primrose, 5th Earl of Rosebery
Арчібальд Прімроуз
Прапор
48-й прем’єр-міністр Великої Британії
1894 — 1895
Монарх: Вікторія
Попередник: Вільям Гладстон
Наступник: Солсбері
 
Партія: Ліберальна партія
Освіта: Оксфордський університет
Народження: 7 травня 1847(1847-05-07)
Смерть: 21 травня 1929(1929-05-21) (82 роки)
 
Автограф: Автограф

Арчібальд Філіп Прімроуз, граф Розбері (англ. Archibald Philip Primrose, 5th Earl of Rosebery; 7 травня 1847(18470507) — 21 травня 1929) — британський державний діяч, 48-й прем'єр-міністр Великої Британії з 1894 до 1895 року, представник одного з найдавніших шотландських родів.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у 1847 році. У 1868 році, після смерті свого діда, увійшов до палати лордів; одружився з єдиною дочкою барона Мейєра Ротшильда, за яку віддали величезне придане. Брав активну участь у дебатах палати лордів, особливо з питань народної освіти; був президентом різних товариств взаємодопомоги; у 1874 році прочитав на конгресі соціальних наук у Глазго доповідь про майбуття робітничих класів, пронизану сміливими ідеями.

У 1881 році зайняв посаду міністра внутрішніх справ, але у 1883 році, в інтересах своєї партії, поступився цим постом одному з членів палати громад. Наступного року проводив серед членів палати лордів агітацію на користь реорганізації цієї палати. У 1885 році упродовж короткого часу займав пост лорда-хранителя Малої печатки.

У третьому кабінеті Гладстона (лютий—липень 1886 року) Арчібальд Прімроуз отримав портфель міністра закордонних справ. Він прагнув знайти опору для англійських інтересів у тіснішому зближенні з Німеччиною; його стійка протидія російському впливу у болгарських справах й вимогам територіальних придбань, заявленим Грецією, принесли йому в Англії значну популярність.

Після падіння кабінету Прімроуз залишився одним з вождів ліберальної партії й палко підтримував Гладстона в кампанії, яку останній проводив проти міністерства Солсбері. У серпні 1892 року, коли Гладстон організував свій четвертий кабінет, Прімроуз знову зайняв пост міністра закордонних справ та продовжив політику зближення з троїстим союзом з метою протидії інтересам Росії та Франції.

У березні 1894 року, коли Гладстон відійшов від безпосередньої участі у політичних справах, главою кабінету став Арчібальд Прімроуз, передавши управління міністерством закордонних справ лорду Кімберлі. На новому посту Прімроуз не виправдав надій, які на нього покладались, що була частково зумовлено його хворобою (постійне безсоння). Незначна більшість, яку мав кабінет у палаті громад, стрімко зменшувалась, й у липні 1895 року Роузбері, зазнавши поразки, подав у відставки.

У 1896 році Арчібальд Прімроуз, внаслідок розбіжностей із Гладстоном стосовно турецьких справ, склав із себе повноваження лідера ліберальної партії.

Прімроуз склав біографію Пітта молодшого [1].

Після тривалого утримання від участі у політичній діяльності, Прімроуз повернувся 1898 року, надавши у палаті лордів впливову підтримку політиці консервативного кабінету у сутичці з Францією через Фашоду. З 1899 року він почав виступати з промовами й листами до газет з приводу англо-бурської війни, рішуче відстоюючи політику Чемберлена, захищаючи імперіалізм взагалі та дорікаючи лібералам за помилки у зовнішній політиці, згадуючи навіть та особливо підкреслюючи помилковість таких минулих їхніх дій, як укладення Гладстоном миру з бурами після поразки під Маджубом.

У 1899 році Прімроуза було обрано канцлером університету Глазго; його опонентом був консерватор, лорд Кельвін (відомий фізик Томсон).

У 1902 році Прімроуз став президентом ліберально-імперіалістської ліги. У 1899—1905 роках не раз висловлювався щодо ірландського питання, негативно ставлячись до гомруля. У 1902 році він у листі в «Times» заявив про свій остаточний розрив із Кемпбелл-Баннерманом. Тим не менше, та незважаючи на особисту близькість із багатьма консерваторами та ліберал-уніоністами, він не побажав офіційно перейти до їхнього табору й виступив з різкою критикою консервативного шкільного біллю та юніоністської політики в цілому.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (Лондон, 1892). Ср. Wallace, «Lord R., his words and his work» (Лондон, 1894)

Джерела[ред.ред. код]

«Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона»: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — г. СПб.: 1890—1907 гг. (рос.)