Аріель (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аріель[1]
Ariel

Ariel (moon).jpg
Аріель

Дані про відкриття
Дата відкриття 24 жовтня 1851
Відкривач(і) Вільям Лассел
Планета Уран
Номер I
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 191 020 км
Середній радіус орбіти 190 900 км
Орбітальний період 2,52 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0012
Нахил орбіти 0,260° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 1157,8 км
Площа поверхні 4 211 300 км²
Об'єм 812 600 000 км³
Маса 1,35×1021 кг
Густина 1,67 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,27 м/с²
Друга космічна швидкість 0,56 км/с
Період обертання навколо своєї осі 2,52 діб
Альбедо 0,39
Температура поверхні 58 К
Атмосфера відсутня
Інші позначення
Уран I


Аріель (англ. Ariel) — супутник Урана, відкритий одночасно з Умбріелем 24 жовтня 1851 року Вільямом Лассалем; названий ним же.

Назва[ред.ред. код]

Аріель названо на честь головного сильфу з поеми Александра Поупа «Викрадення локону» (Rape of the Lock). Це також ім'я духа, що прислужує Просперо в творі Шекспіра «Буря» (Tempest).

Назву «Аріель» разом з назвами ще трьох супутників Урана, відомих на той час, було запропоновано Джоном Гершелем 1852 року на прохання Лассаля. Лассаль підтримував схему Гершеля 1847 року для позначення семи відомих на той час супутників Сатурна та назвав відкритий ним 1848 року восьмий супутник Гіперіон згідно з цією схемою.

Аріель також відомий як Уран І.

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Перші і дотепер єдині близькі спостереження Аріеля було зроблено «Вояджером-2» під час прольоту повз Уран 1986 року. Найближче «Вояджер-2» підлетів до супутника 24 січня 1986 р., коли він перебував за 127 тис. км від нього. Через те що південний полюс супутника було обернено до Сонця, було сфотографовано лише південну півкулю.

Аріель приблизно на 70% складається з льодів (замерзлі вода, двоокис вуглецю і, можливо, метан) та на 30% — з кремнієвої породи, і, здається, має регіони паморозі, особливо в молодих кратерах. Найдавніше і найбільше геологічне утворення, яке спостерігалося з «Вояджеру-2» — велика рівнина з великою кількістю кратерів неподалік південного полюсу супутника. Аналіз кратерів, розташованих на рівнинах Аріеля вказує, що більша частина з них молодша за більшість кратерів на Титанії, Обероні та Умбріелі. Найбільший зафіксований кратер — Янгур — має діаметр 78 км і ознаки деформації, що почалася з часів його утворення. З «Вояджеру-2» також спостерігалася мережа розломів, каньйонів та замерзлих потоків, розташованих у помірних широтах південної півкулі, які розрізають регіон рівнин з кратерами. Гладенька порода і розломи, які часто видно поблизу мережі долин Аріеля, можуть означати, що дно деяких каньйонів вкрито теплим льодом, який підіймається з глибин супутника.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Аріель // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 27. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).

Джерела[ред.ред. код]

Перекладено з англійської версії