Аріокарпус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аріокарпус
Ariocarpus kotschoubeyanus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Cacteae
Рід: Аріокарпус (Ariocarpus)
Scheidw. (1838)
Види
близько 10, див. текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ariocarpus
EOL: 72011
IPNI: 5207-1
ITIS logo.jpg ITIS: 19875
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 130093
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ariocarpus

Аріокарпус[1] (Ariocarpus Scheidw. (1838)) — рід з родини Кактусових. Ареал — США і Мексика.

Історія роду[ред.ред. код]

Перший опис роду дав М. Шейдвеллер 1838 р. Назва аріокарпус пов'язана з подібністю плодів (грец. carpos — плід) з плодами сорту горобини Sorbus aria. Спочатку рід складався з 5 видів. За сучасною систематикою до нього входять крім власне аріокарпусів монотипний рід Neogomesia Castan., що включає вид Neogomesia agavioides Castan. (названий ім'ям М. Гомеса, державного діяча Мексики, «neos» (грец.) — новий) і рід Roseocactus Berger (від лат. «roseus» — рожевий) з 4 видами близьких за морфологічною будовою і незвичайних за формою кактусів.

Морфологія[ред.ред. код]

Рід складається з видів, що характеризуються цілим рядом морфологічних особливостей. На низьких, плескатих стеблах розташовані тверді дельтовидні, призматичні або тригранні сосочки 3-5 см довжиною. Епідерміс сіро-зелений або сіро-коричневий, жорсткий, щільний. На кінцях сосочків знаходиться частина ареоли, на якій знаходиться рудиментарна колючка. Для A. retusus (найтиповіший випадок) характерне поступове віддалення колючкової частини ареоли від квіткової та подальший її розвиток у вершини сосочка. Це призводить до утворення в зоні росту сильного опушення. У A. trigonus подовження ареоли відбувається перед частиною, яка несе колючки, і ніколи не викликає відокремлення її від квіткової частини. Таку коротку і цільну ареолу називають мономорфною на відміну від попередньої, диморфної. Квіти білі, жовті, червоні, дзвонові форми, 3-5 см в діаметрі, з'являються з шерстистих аксил поблизу точки росту і не в'януть протягом декількох днів.

У «розеокактусів» стебла кулясті сильно плескаті, 1-5 см заввишки і 5-10 см в діаметрі, з плоскою верхівкою, не утворюють бічних пагонів. Перекривають один одного, твердими, сильно розвиненими сосочками трикутної або ромбоподібної форми, 2-3 см завдовжки і шириною. Різниця між «розеокактусами» і «аріокарпусами» полягає в тому, що шорстка тверда поверхня сосочків «розеокактусів» в поздовжньому напрямку розділена глибокою опушеною борозенкою, яка відсутня у «аріокарпусів». Епідерміс щільний, грубий, від брудно-зеленого до коричневого забарвлення, від чого рослини важко відрізнити від оточуючої кам'янистій поверхні. Квіти рожевих або пурпурово-рожевих тонів, 2-4 см в діаметрі, з'являються з основи борозенки, на відміну від «аріокарпусів», у яких вони розташовуються в аксилах між сосочками. Квіти відкриті протягом трьох-чотирьох днів.

Всі аріокарпуси мають розгалужену систему соконосних каналів і великі резервуари рідини у вигляді товстих, ріпоподібних і кореневих бульб з нечисленними всмоктувальними корінцями. Корінь під час посух зменшується в об'ємі, втягуючи надземну частину рослини в ґрунт майже повністю.

Зав'язь гола. Плоди білі, зеленуваті або червонуваті, м'ясисті, голі, округлі або довгасті, 0,5-2 см завдовжки. При дозріванні висихають і розпадаються. Насіння дрібне, чорне, у більшості видів довго (десятки років) зберігає здатність до проростання. Всі види синтезують густий слиз, який місцеві мешканцы використовують в якості природного клея.

Ареал[ред.ред. код]

США (Техас) і Мексика (Дуранго, Коауїла, Нуево-Леон, Сан-Луїс-Потосі, Тамауліпас). Рослини-ендеміки, зустрічаються рідко, ростуть переважно в посушливих областях Мексиканського нагір'я, на виходах вапняних порід і оголених скель, на пористих ґрунтах з великим вмістом органічних сполук і кальцію, під прикриттям низькорослих чагарників та сухих трав, на висоті від 200 до 2400 м над рівнем моря. Аріокарпуси зазвичай супроводжують агави, юки, опунції, ехіноцереуси, мамілярії. Для місць їх проживання характерна відсутність дощів в зимовий період і ранньою весною. З липня по вересень випадають тропічні зливи, із закінченням яких збігається цвітіння цих кактусів.

Культивування[ред.ред. код]

Культивування аріокарпусів пов'язано з певними труднощами. Розвиваються вони дуже повільно. У літній період вони потребують м'якого, розсіяного сонячного світла, тепла і обмеженого поливу. Щоб уникнути загнивання кореневої шийки її необхідно обсипати дрібним гравієм, змішаним з деревним вугіллям. У зимові місяці аріокарпуси утримують при температурі 12-14°С, практично без поливу. Ґрунтова суміш максимально проникна, глинисто-дернова, що містить до 50% дрібного гравію, піску, мармурових або гравійних крихт. рН близько 6. Розмножуються насінням і щепленням живців. Сіянці рекомендується щепити на постійні підщепи і культивувати в щепленому вигляді. Хороші результати за підрощування сіянців на власних коренях дає утримання їх після пікірування в 3-4-х місячному віці у вологому, герметично закритому середовищі при розсіяному сонячному освітленні на термін до півтора років з наступною поступовою адаптацією підрослих рослин до оптимальних умов утримання.

Перелік видів[ред.ред. код]

Синоніми роду[ред.ред. код]

  • Anhalonium Lem.
  • Neogomesia Castañeda
  • Neogomezia Buxb. (orth. var.)
  • Roseocactus A.Berger
  • Stromatocactus Karw. ex Rümpler (nom. inval.)

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]