Арії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Експасія індоєвропейців 4000-1000 рр. до н. е. за курганною гіпотезою.
А р і ї
Арійські мови
◆ Нуристанські
◆ Індоіранські: Індоарійські
Дардські · Іранські
◆ Давні: Мітаннійськоарійська
Давньоіндійська
(Ведійська · Санскрит)
Давньоіранська
(Авестійська ·  Давньоперсидська)
Етнічні групи
Індоарійці · Іранці
Дарди · Нуристанці
Релігії
Праіндоєвропейська релігія
Праіндоіранська релігія
Ведизм
Ведійська міфологія
Гіндукуська релігія
Брахманізм
Дхармічні релігії
Індуїзм · Буддизм
Зурванізм
Зороастризм
Давня література
Веди · Авеста
Ізоглоси кентум і сатем (червоний) 2500–500 рр. до н. е.

Арії, Арйани (арійці) — стародавні народи індоєвропейської мовної сім'ї, що говорили давньоіндійськими мовами. Назва походить від самоназви «арій» (благородний, світлоносний), яка зустрічається в найдавніших індійських та іранських джерелах. Арії протиставляли себе «нешляхетним» чужинцям «турам», «дхаса».

Оскільки «арії» є однією з найдавніших відомих самоназв народів індоєвропейської мовної родини в історичних та мовознавчих науках в ХІХ столітті назва арії використовувалася, а в масовій культурі іноді й досі використовується, до усіх індоєвропейців.

Розселення арійських (індо-іранских) племен на початку доби заліза

Автентичне значення у Рігведі[ред.ред. код]

Термін "Арія" використовується 36 разів в 34 гімнах у Рігведі, яка була складена ведичним санскритом і остаточно оформилась за часів ведичної цивілізації ще до появи писемності. Веди збереглись завдяки усній передачі в середовищі ведичного жрецтва. В наш час традицію підтримують брагмани течії шраута.

Хоча слово первісно було етнонімом, але вже в Рігведі воно використовується як релігійний термін, означення що відокремлюють тих, хто жертвує "правильно" від тих, хто не належить до ведичної релігії. Пізніше в індуїзмі термін використовується для позначення релігійної праведності чи благочестя. Арія - "благородний, благочестивий, праведний".

Свою країну арії називали Ар′яварта (ru:Арьяварта), відомі синоніми, аналогічні назви - Аріана, Арія, Аратта, Хар'яна, Ар′янем-Ваеджа (Airyanem Vaejah), (авест. Airyanam Dahyunam), Іран, Орісса , який населяє народ Орія (Орія (мова)), та інші.

Сучасні визначення терміну[ред.ред. код]

У науці 19 століття слово «арійці» використовувалося як нейтральний термін для означення індоєвропейської мовної родини або ж європеоїдної раси чи її підтипів. Слід, однак, зазначити, що з виключно наукового обігу в такому значенні це слово випало вже на початку 20 сторіччя: наприклад, вже Грушевський вважав його використання для означення індоєвропейської мовної спільноти застарілим.

Однак, з кінця 19 століття його почали вживати для означення «обраної нордичної раси», а згодом певних націй — як то німців чи британців, виправдовуючи їх «природне право» на панування над «необраними» спільнотами. Оскільки термін «арійці» широко використовували керівники Третього Рейху для позначення світловолосих і світлооких людей і термін "обріс" стереотипами, у науці 2-ї половини 20 — початку 21 століття він практично не вживається як синонім слова «індоєвропеці» і навіть там, де його використання є цілком коректним, його часто вимушено замінюють синонімами «індоіранці», «давні індоєвропеці» і т. п.

Основні гіпотези походження аріїв[ред.ред. код]

1. Північнопричорноморська гіпотеза (В. М. Даниленко) доводить, що індоєвропейська спільність зародилася на степовому кордоні Європи та Азії в X—VII тис. до н. е. і пізніше поширилася на Європу та Кавказ, поділившись на три групи. Одна з них, що залишила сліди у вигляді ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецької та азово-дніпровської археологічних культур неоліту, формувала етнічність населення України.

2. Анатолійсько-балканська (І. М. Дьяконов) обстоює ідею індоєвропейської прабатьківщини в Балкано-Карпатському басейні. Деякі племена оселилися на території України: прототохари, пізніше індоіранці та балто-слов'яни. Матеріальний слід цієї цивілізації — лінійно-стрічкова кераміка V—IV тис. до н. е.

3. Анатолійсько-північнопередньоазіатська (Т. В. Гамкрелідзе) пов'язує творення індоєвропейської етнічної спільності з культурою Чатал-Гуюка VI—V тис. до н. е. на кордоні Закавказзя і Верхньої Месопотамії. Пізніше, у III тис. до н. е., ця праспільність розпалася на тохарів, що попрямували на схід (у Центральну Азію), та давньоіндоєвропейців, для яких поволзькі та причорноморські степи стали «вторинною» прабатьківщиною (ямна культурно-історична область).

4. Центрально- та південноєвропейська гіпотеза (Б. В. Горнунг) відстоює ідею кількох індоєвропейських зон: одна з них пов язана з культурою Старчево-Кереш, трансформована в культури Вінча — Тордош і Тиса; друга — з буго-дністровською, а пізніше з трипільською. Близька до цієї концепції гіпотеза В. О. Сафронова, котрий виводить індоєвропейську групу з археологічної культури лінійно-стрічкової кераміки, видіялючи в ній кілька послідовних етапів: VII — середина VI тис. до н. е. — ранньоіндоєвропейська; V тис. до н. е. — середньоіндоєвропейська; кінець V—IV тис. до н. е.— пізньоіндоєвропейська; IV тис. до н. е. — давньоіндоєвропейська.

Основою цієї багатоетапної протоцивілізації було декілька археологічних культур, зокрема лінійно-стрічкової кераміки (поширеної в Середньодунайській низовині й в області Карпат, V тис. до н. е.) та культури наколчастої кераміки другої половини VI — першої половини V тис. до н. е. її носії знали примітивне землеробство, мисливство, рибальство й переважно кочове скотарство. Подальше виокремлення скотарства зі змішаного землеробсько-скотарського господарства у самостійну галузь трансформувало ці культури у культури Вінча, Лендела, Старчево-Кереш тощо.

Цей зламний історичний момент дослідники тлумачать по-різному, хоча погоджуються в тому, що саме він започаткував власне індоєвропейську цивілізацію, її складником була культура причорноморських степів, в основі якої лежали середньостогівська та ямна археологічні культури IV тис. до н. е. Вона формувалася на стику двох культурних потоків: між осілими європейськими землеробами та номадами євразійського степу. Одні відзначалися миролюбністю, інші більшою агресивністю й рухливістю.

Як пише український археолог та історик Леонід Залізняк, саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост — трипільську культуру — безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів — мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Балканські нащадки найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу передали їм не тільки навички продукційного господарства, а навіть прасемітську та прашумерську сільськогосподарську термінологію, що її лінгвісти знаходять у мові праіндоєвропейців. їх локалізація в степах та лісостепах між Дністром та Нижнім Доном співвідноситься з трьома усталеними напрямами праіндоєвропейських лінгвістичних контактів. На заході вони безпосередньо межували з носіями близькосхідних мов, на північному сході — угро-фінських, а на південному сході — картвельських.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]