Асиметрична війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Асиметрична війна (англ. Asymmetric warfare) — вид війни, який характеризується істотною різницею у військовій силі або можливостях використання стратегій і тактик сторонами-учасниками.

Терміном «асиметрична війна» можна описати конфлікт, в якому ресурси двох сторін суттєво розрізняються, і під час боротьби суперники намагаються використовувати характерні недоліки один одного. Такі війни часто включають стратегії і тактики нетрадиційних війн: «слабкий» комбатант намагається використовувати таку стратегію, щоб компенсувати власну різницю і в кількісному, і в якісному відношенні [1]. Такі стратегії не обов'язково є мілітаризованими [2]. І це різко контрастує з симетричними війнами, де дві сторони мають подібну віськову силу та ресурси і покладаються на тактики, які в цілому є подібними, відрізняючись лише в деталях і виконання.

Цей термін часто використовується для описання того, що називають «партизанською війною», «повстанням», «тероризмом», «каральними акціями» та «контр терористичними операціями», по суті, насильницький конфлікт між офіційними військовими та неофіційним, слабо екіпірованим, але гнучким супротивником.

Визначення та відмінності[ред.ред. код]

Відомості термін набув в 1975 році зі статті Ендрю Макка «Чому великі нації програють малі війни» в журналі «World politics», в якій слово «асиметричний» просто пояснювалась значна різниця в силі між різними сторонами конфлікту. «Сила» в цьому сенсі є широко вживаним значенням матеріальної сили, такої як велика армія, новітня зброя, розвинута економіка та ін.. Аналіз Макка був в основному проігнорований на той час, але наприкінці холодної війни знову викликав інтерес серед вчених. До кінця 1990 нове дослідження, основане на аналітичних роботах Макка почало розвиватись, та після 2004 року військові США знову почали серйозно розглядати проблеми, пов’язані з асиметричними війнами.

Обговорення цієї теми було ускладнене прагненням академічних та військових кіл вживати цей термін в різних значеннях, та також тим, що його тісно пов’язують з «партизанською війною», «повстаннями», «тероризмом», «каральними акціями» та «контр терористичними операціями», військові автори мають схильність до використання терміну «асиметричний» по відношенню до нечесного походження стратегій, які використовують слабі противники, або навіть особистих властивостей противника (наприклад, «від асиметричного противника слід очікувати…»), ніж до співвідношення сил.

Академічні автори намагаються приділити більше уваги поясненню загадки перемоги слабої сторони у війні: якщо «сила», в умовному розумінні, призводить до перемоги у війні, тоді як можна пояснити перемогу «слабої» сторони над «сильною»? Основні пояснення містять в собі

(1) оперативну взаємодію; (2) готовність слабої сторони до більших страждань, або готовність заплатити більшу ціну; (3) зовнішня підтримка слабих сторін; (4) небажання ескалації насильства з боку сильної сторони; (5) внутрішня динаміка групи та (6) завищені військові цілі сильної сторони.

Асиметричні конфлікти містять в собі як міждержавні, так і громадянські війни, та за останні два століття вигравались переважно сильними сторонами. Однак, з 1950 року, слабі сторони виграли більшість усіх асиметричних конфліктів. Успіх такого типу війн значно збільшився завдяки еволюції сучасної зброї. Нескінченна гонка еволюції зброї зробила індустріалізовані/більш розвинуті країни надзвичайно успішними в порівнянні з менш розвинутими націями. Це надало таким розвинутим країнам величезні переваги в асиметричних війнах.

Асиметричну війну також розглядають як частину війн шостого покоління, в яких:

1) Відсутня чітко виділена лінія фронту

2) Наземні армійські частини виконують переважно «пасивні» функції – охоронні та блокуючі

3) Активні дії на території ворога, починаючи з нищення ключових військових об’єктів та закінчуючи усуненням політичних та військових лідерів покладається на авіацію.

Суть асиметричної стратегії[ред.ред. код]

Асиметрію як стратегічну концепцію влучно описує визначення Інституту стратегічних досліджень, США (Steven Metz, Douglas Jonson, 2001)[3]: «Асиметрія у військовій сфері та сфері національної безпеки — це вміння діяти, організовувати свою діяльність та мислити відмінним від опонентів чином з метою максимізації власних переваг та використання вразливих місць опонента, захоплення ініціативи чи забезпечення простору для маневрування».

Основи тактики[ред.ред. код]

Тактичний успіх в асиметричних війнах залежить як мінімум на деяких з наступних припущень:

• Одна сторона має технологічну перевагу, яка перевищує кількісну перевагу ворога; наприклад, використання англійцями довгого лука принесло їм перемогу у битві при Кресі.

• Технологічне відставання зазвичай нівелюється уразливішою інфраструктурою, напад на яку може спричинити страшні спустошення. Руйнування багато чисельних електроліній, доріг або систем постачання води в сильно забруднених районах може мати спустошливий вплив на економіку та мораль, в той час як слабіша сторона може взагалі не мати такої інфраструктури.

• Головним завданням слабішої сторони (зазвичай повстанців) є не повна перемога над сильнішим противником, а за допомогою тактики наскоків-відходів тримати противника в постійній напрузі, знекровити його та заставити полишити окуповану територію.

• Тренування та тактика, так як і технологія, можуть надати рішучості та дозволити меншій силі перемогти значно більшу. Наприклад, протягом декількох століть грецькі гопліти (важка піхота) використовували фалангу, яка робила їх значно сильнішими за ворогів. Битва при Фермопілах, де також використовувалось добре знання місцевості, відомий приклад цього.

• Якщо слабіша сторона знаходиться в позиції самооборони, тобто, знаходиться під атакою або окупацією, вона може використовувати нетрадиційні тактики, такі як наскок-відхід вибір битв, де сильніша сторона буде в слабій позиції, як ефективний спосіб проведення непокоючих дій без порушення законів війни. Можливо, класичні історичні приклади такої доктрини можуть бути знайдені в війні за незалежність США, рухах Другої світової війни, таких як французький спротив, УПА, партизани тощо. Проти демократичних націй агресорів ця стратегія може бути використана для впливу на терпимість електорату до конфлікту (як це було з війною у В’єтнамі) провокуючи протести, та, як наслідок, дебати серед виборних законодавців.

• В асиметричній війні дуже важливу роль набувають диверсійні групи, які нищать склади боєприпасів противника, перерізають шляхи постачання припасів: мости,залізничні дороги тощо, руйнують інфраструктуру противника: засоби виробництва, електростанції, електромережі, газо- та нафтопроводи

• Якщо слабша сторона є агресором та вживає тактики, заборонені законами війни, її успіх залежить від відказу сильнішої сторони від використання подібних тактик. Наприклад, положення міжнародного права про військові дії на суші забороняють використання парламентерського прапора, або чітко позначеного медичного транспорту в якості прикриття атаки або засідки, але в асиметричній війні використання заборонених тактик для отримання переваги залежить від дотримання сильнішої сторони відповідного закону. Так само, положення про ведення бойових дій забороняють ворогуючим сторонам використовувати громадянські поселення, населення або об’єкти в якості військових баз, але коли слаба сторона використовує таку тактику, це залежить від умов, що сильна сторона буде дотримуватись положень про ведення бойових дій, які порушує інша сторона, і не буде атакувати цивільну ціль, або, якщо вона це зробить, ефект пропаганди переважить матеріальні втрати.

• Ізраїльсько-Палестинський конфлікт є одним зі свіжих прикладів асиметричної війни. Мансдорф та Кедар описують як Ісламістські угруповування використовують асиметричне положення для досягнення тактичної переваги над Ізраїлем. Вони посилаються на «психологічні» механізми, що використовуються такими силами як Хезбола та Хамас в прагненні використати своїх співгромадян а також громадян противника за для досягнення тактичних цілей, зокрема, використовуючи ЗМІ для впливу на хід війни.


Історичні приклади[ред.ред. код]

Ефективне використання власних переваг та слабких сторін опонента, дезінформація, дезорієнтація, свідоме введення в оману, — завжди були невід'ємною частиною військового мистецтва минулого. Класик китайської стратегічної думки Сунь Цзи писав з цього приводу за 500 років до н. е. «Мистецтво війни»: «…як проточна вода оминає пагорби і тече до низин, так і армії повинні оминати центри сили і бити по вразливих місцях… Всі військові дії… базуються на введенні супротивника в оману» [4].

Саме тому більшість видатних військових стратегій минулого носили свідомо асиметричний характер. Фаланги Олександра Македонського і практика заманювання супротивника в глибини власної території скіфів, організаційна і оперативна асиметрія татаро-монгольських військ, теорія і практика партизанської війни доведена до досконалості в творах Мао Цзедуна і Че Гевари — де лише окремі приклади ефективних асиметричних стратегій. Втім, якщо Мао Цзедун в своїй фундаментальній праці «Про партизанську війну» основну увагу приділяв теоретичному аналізу форм і методів ведення партизанської війни як засобу поширення пролетарської революції [5], то книга Че Гевари під такою ж назвою носить значно більш прагматичний, оперативний характер і досі може вважатися непоганим і не втратившим актуальність посібником для міжнародних терористів та радикальних озброєних рухів [6]. Іншими прикладами ефективного використання асиметричних стратегій в зовнішній політиці можуть бути операція «Анадырь» по розміщенню Радянським Союзом ядерних ракет SS-4 та SS-5 на Кубі в 1961-62 рр., з метою «нейтралізації» військового і політичного домінування США в західній півкулі а також методи і практика сучасного міжнародного тероризму.

Особливо варто наголосити, що світова спільнота виявилась не готовою до ефективної протидії формам і методам міжнародного тероризму не тільки внаслідок етичних міркувань, чи норм класичного міжнародного права, що перешкоджають впровадженню ефективної стратегії боротьби з тероризмом (про що ми поговоримо трохи згодом), але й внаслідок використання терористичними організаціями найсучасніших комп'ютерних і комунікаційних технологій та досконалих розосереджених мережевих організаційних структур (мережева війна). Ці організаційні принципи і структури були запозичені у «червоних бригад» 60-х років і «первісних осередків» «партії нового типу» В. Ульянова а потім вдосконаленні та відшліфовані професіоналами КДБ СРСР при підтримці прокомуністичних і «антиімперіалістичних» рухів по всьому світу.

Ізраїль/Палестинці[ред.ред. код]

Битва між ізраїльськими та деякими палестинськими організаціями (такими як Хамас та Ісламський Джихад) є класичним випадком асиметричної війни. Ізраїль має сильну армію, військово-повітряні та морські сили, в той час як палестинці не мають доступу до великої кількості військового обладнання для проведення операцій; замість цього, вони використовують асиметричні тактики, такі як: невеликі перестрілки, снайперський вогонь на кордоні, ракетні атаки та смертників-підривників.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tomes Robert Relearning Counterinsurgency Warfare ([недійсне посилання]) // Parameters, US Army War College (Spring 2004).
  2. Stepanova, E. 2008 Terrorism in asymmetrical conflict: SIPRI Report 23 (PDF). Oxford Univ. Press. 
  3. Steven Metz, Douglas Jonson P.5 // Asymmetry and US Military Strategy: Definition Background and Strategic Concepts. — Strategic Studies Institute, 2001.
  4. Sun Tsu The Art of War. — N.-Y.: Oxford Univ.Press, 1982.
  5. Mao Tse-Tung On Guerrilla Warfare. — N.-Y.: Praeger, 1961.
  6. Guevara Che Guerrilla Warfare. — N.-Y.: Monthly Review Press, 1961.

Джерела[ред.ред. код]