Ассирійська Церква Сходу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ассирійська Церква Сходу - (Свята Апостольська Соборна (Кафолична) Ассірійська Церква Сходу, також зустрічаються назви: Несторіанська церква,Персидська церква; арам. ܥܕܬܐ ܩܕܝܫܬܐ ܘܫܠܝܚܝܬܐ ܩܬܘܠܝܩܝ ܕܡܕܢܚܐ ܕܐܬܘܪ̈ܝܐ) - християнська церква, що виникла серед арамейського населення Межиріччя в I столітті.

Виникнення[ред.ред. код]

Несторианські священики

Перші християни у Месопотамії(із Сирії та Антіохії) з’явилися досить рано, у кінці 1-го ст. Офіційно перські християни стали себе називати халдеями. У III столітті ця територія була завойована персами. Попри те, що Церква тут багатонаціональна, найважливішу роль у ній традиційно виконували ассирійці. Її географічне розташування виявилося причиною того, що вона стала відома як Церква Сходу. Проте становище християн у Месопотамії суттєво погіршилося після вступу на престол династії Сасанидів (227р.), а ще більш важким воно стало після визнання християнства офіційною релігією у Римській імперії – основній політичній суперниці Персії.

Від 342 р. почалися відверті жорстокі репресії, які коштували життя багатьом тисячам християн. У зв’язку із політичними проблемами, інтенсивні комунікації між перськими християнами та християнами Римської імперії були перервані. Слабкі стосунки підтримувала тільки Едеська школа у Сирії. У V столітті Церква Сходу тяжіла до радикальної антіохійської формули христології, сформульованої Теодором Мопсуестійським та Несторієм, і відійшла від спілкування з Церквою Візантійської імперії. Частково це було викликано великим напливом несторіан до Персії, бо несторіанську христологію засуджено на Ефеському Соборі (ІІІ Вселенський Собор) у 431 році, а імператор Зенон (474-491) вигнав їх із Візантійської імперії.

Історія[ред.ред. код]

Сирійські мови та несторіанство на Близькому сході та в Азії в 800 - 1200 рр.
Несторианска стела 781 р. поблизк Сіаня (фото бл. 1900 р)

Коли Едеську школу, за наказом імператора, закрили, більшість її вчителів переселися у Персію. Тому школа у Нісібісі стала спадкоємницею школи в Едесі. За цих умов несторіанство на величезних просторах Персії не мало суперників із християнським корінням. У 499 на Великому Соборі у Ктезифоні воно було проголошено офіційно як домінуюча християнська релігія у Персії. Одночасно їм доводилося відділяти себе від офіційної Церкви Візантійської імперії, з якою Персія часто воювала. Завдяки цьому вони могли зберігати свою християнську віру і разом з тим не дозволяли запідозрити себе у співпраці з ворожою імперією.

Розрив із грецьким урядом дуже схвально зустріли у Персії, тому несторіани дістали багато прав і можливостей. Запорукою процвітання своїх спільнот вони вважали розташування у місці, де, за переданням, знаходився рай. У рамках Нібісійської школи активно розроблялися не тільки богослов’я, але й риторика, діалектика, медицина. Християни були найосвіченішою частиною перського суспільства. Тому часто можна було бачити християн, які служили при палацах королів та вельмож і були у перших рядах панівного класу.

У 7 ст. панівною релігією у Персії став Іслам. Але несторіани і за цих умов не втратили свого привілейованого становища.

У 15 ст. можна спостерігати перші спроби проведення унійних акцій серед несторіан. У цьому ж столітті із Римською Церквою об’єдналися кіпрські несторіани. У 16 ст. тим самим шляхом пішли несторіани Месопотамії. При давній традиції залишилися тільки несторіани, що зараз мешкають у Туреччині та Ірані (т. зв. Курдистан). Масові нищення християн постійно супроводжували несторіанську спільноту. Наприклад, у 1846 р. загинуло 6 тисяч несторіан. У цей час несторіани починають активно шукати зв’язків із іншими Церквами православної ойкумени: - 1859 рік – неуспішні переговори між Ассирійською та Константинопольською Церквами про можливе об’єднання. - 1861-1863рр. – прийнято звернення до російського уряду із проханням взяти несторіан під свою опіку. - 1898р. – частина ассирійського клиру, що представляла 9 тис. несторіанського населення, була приєднана до Російської Православної Церкви.

Отже, до початку 20 ст. основним місцем проживання несторіан залишалася Туреччина. Ситуація суттєво змінилася під час Першої світової війни, коли турки почали підозрювати християн у симпатіях до британців – тодішніх ворогів Туреччини. Тоді під час масових репресій і навіть геноциду загинула майже третина всього несторіанського населення Туреччини. Решту масово залишали країну і поселялися у гірських районах Іраку. Життя там було відносно спокійним до 1933 р., коли закінчився мандат військ Англії на перебування у цій країні. Зіткнення між урядовими іракськими військами та загонами ассирійців досягли свого апогею. У цей час ассирійський патріярх Мар Симон був ув’язнений і висланий за кордон. Він емігрував у США і поселився у місті Сан-Франциско.

Сучасність[ред.ред. код]

Скликаний у липні 1994 року в Австралії Священний Синод Ассирійської Церкви ухвалив декілька важливих рішень, що стосуються її життя. Єпископи заснували комісію по міжцерковних зв’язках і розвитку освіти на чолі з єпископом Бавай Соро для підготовки до богословського діалогу з іншими Церквямі і реалізації програми релігійної освіти.

Міжнародний богословський діалог між Ассирією і Католицькою Церквами супроводжувався покращенням відносин між Ассирійською Церквою Сходу і її католицьким двійником – Халдейською Католицькою Церквою. У листопаді 1996 року Map Дінкха IV і халдейський патріярх Рафаїл I Бідавід зустрілися в Саутфілде, штат Мічіган і підписали „Спільну патріяршу заяву”, яка доручає обидвом Церквам налагодити взаємну роботу по возз’єднанню і закладає основу співпраці в таких пастирських питаннях як написання загального катехизису, відкриття семінарії в районі Чикаго-Детройта, збереження арамійської мови та інші загальні пастирські програми для парохій, єпархій у всьому світі.

У середині 1997 року було оголошено, що Ассирійська Церква Сходу і Сирійська Православна Церква готові почати двосторонній богословський діалог. В ім’я покращення стосунків з Орієнтальними Православними Церквами, Священний Синод Ассирійської Церкви в 1997 році вирішив видалити з богослужбових текстів анатеми, направлені проти інших Церков.

Сьогодні Ассирійська Церква об’єднує до 400 тис. вірних, що мешкають у Іраку, Ірані, Сирії, Ливані, Північній Америці (три єпархії – Сходу США і Заходу США – разом 15 парохії, а також Канади – три парохії), Австралії (чотири парохії), Індії. Офіційний титул глави Церкви – Католікос-Патріарх Церкви Сходу.

Джерела[ред.ред. код]