Астаф'єв Віктор Петрович
| Віктор Петрович Астаф'єв | |
 Пам'ятник письменнику у Красноярську |
|
| Дата народження: |
1 травня 1924 |
|---|---|
| Місце народження: |
Овсянка |
| Дата смерті: |
29 листопада 2001 |
| Місце смерті: |
Красноярськ |
| Рід діяльності: | прозаїк, есеїст, драматург |
| Роки активності: | 1951—2001 |
Віктор Петрович Астаф'єв (*1 травня 1924, с. Овсянка, нині смт Красноярського краю — †29 листопада 2001, Красноярськ) — радянський та російський письменник.
Зміст |
Біографія [ред.]
Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втонула його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.
1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.
Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).
1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.
Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».
Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.
Жив у Красноярську.
Народний депутат СРСР (1989—1991).
Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).
Творчість [ред.]
Найважливіші теми творчості Астаф'єва — військова і сільська. Одним з перших його творів був написаний в школі твір, в майбутньому перетворений письменником в оповідання «Васюткино озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Смена».
Романи [ред.]
- «До будущей весны» (1953)
- «Тают снега» (1958)
- «Прокляты и убиты» (1995)
Повісті [ред.]
- «Перевал»
- «Стародуб»
- «Звездопад» (1960—1972)
- «Кража» (1966)
- «Где-то гремит война» (1967)
- «Последний поклон» (1968)
- «Царь-рыба» (1976)
- «Ловля пескарей в Грузии» (1984)
- «Печальный детектив» (1987)
- «Так хочется жить» (1995)
- «Обертон» (1995—1996)
- «Из тихого света» (1961, 1975, 1992, 1997) (попытка исповеди)
- «Весёлый солдат» (1998)
Сучасна пастораль [ред.]
- «Пастух и пастушка» (1967—1971—1989)
П'єси [ред.]
- «Прости меня» (1980)
Видання творів [ред.]
- Звездопад. Москва, 1962.
- Кража. Где-то гремит война. Повести. Москва, 1968.
- Синие сумерки. Рассказы. Москва, 1968.
Відзнаки [ред.]
- Державна премія РРФСР імені Горького (1975) за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка».
- Державна премія СРСР (1978) за роман «Царь-рыба».
- Герой Соціалістичної Праці (1989).
- Віктору Астаф'єву була посмертно присуджена літературна премія Олександра Солженіцина за 2009 рік.[1] Як наголошується в рішенні журі, премія вручається «письменникові світового масштабу, безстрашному солдатові літератури, що шукав світло і добро в понівечених долях природи і людини».
На його честь названо астероїд 11027 Астаф'єв[2].
Виноски [ред.]
Література [ред.]
- Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 2. — М., 1970. — С. 333.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. — 2-е видання. — Т. 1. — К., 1986. — С. 106.
- Бажинов І. Астаф’єв Віктор Петрович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 95—96.
- Бажинов І. Д. Астаф’єв Віктор Петрович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 1. — К., 2001. — С. 759.
- Астаф'єв у бібліотеці Мошкова
