Астаф'єв Віктор Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Петрович Астаф'єв
Astafiyev cropped.JPG
Пам'ятник письменнику у Красноярську
Дата народження: 1 травня 1924(1924-05-01)
Місце народження: Овсянка
Дата смерті: 29 листопада 2001(2001-11-29) (77 років)
Місце смерті: Красноярськ
Громадянство: СРСР СРСР
Рід діяльності: прозаїк, есеїст, драматург
Роки активності: 19512001

Віктор Петрович Астаф'єв (*1 травня 1924, с. Овсянка, нині смт Красноярського краю — †29 листопада 2001, Красноярськ) — радянський та російський письменник.

Біографія[ред.ред. код]

Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втонула його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.

1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.

Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).

1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.

Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».

Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.

Жив у Красноярську.

Народний депутат СРСР (19891991).

Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).

Творчість[ред.ред. код]

Найважливіші теми творчості Астаф'єва — військова і сільська. Одним з перших його творів був написаний в школі твір, в майбутньому перетворений письменником в оповідання «Васюткино озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Смена».

Романи[ред.ред. код]

  • «До будущей весны» (1953)
  • «Тают снега» (1958)
  • «Прокляты и убиты» (1995)

Повісті[ред.ред. код]

  • «Перевал»
  • «Стародуб»
  • «Звездопад» (1960—1972)
  • «Кража» (1966)
  • «Где-то гремит война» (1967)
  • «Последний поклон» (1968)
  • «Царь-рыба» (1976)
  • «Ловля пескарей в Грузии» (1984)
  • «Печальный детектив» (1987)
  • «Так хочется жить» (1995)
  • «Обертон» (1995—1996)
  • «Из тихого света» (1961, 1975, 1992, 1997) (попытка исповеди)
  • «Весёлый солдат» (1998)

Сучасна пастораль[ред.ред. код]

  • «Пастух и пастушка» (1967—1971—1989)

П'єси[ред.ред. код]

  • «Прости меня» (1980)

Видання творів[ред.ред. код]

  • Звездопад. Москва, 1962.
  • Кража. Где-то гремит война. Повести. Москва, 1968.
  • Синие сумерки. Рассказы. Москва, 1968.

Відзнаки[ред.ред. код]

  • Державна премія РРФСР імені Горького (1975) за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка».
  • Державна премія СРСР (1978) за роман «Царь-рыба».
  • Герой Соціалістичної Праці (1989).
  • Віктору Астаф'єву була посмертно присуджена літературна премія Олександра Солженіцина за 2009 рік.[1] Як наголошується в рішенні журі, премія вручається «письменникові світового масштабу, безстрашному солдатові літератури, що шукав світло і добро в понівечених долях природи і людини».

На його честь названо астероїд 11027 Астаф'єв[2].

Виноски[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]