Астор П'яццола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Астор П'яццола
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Astor Pantaleón Piazzolla
Дата народження 11 березня 1921(1921-03-11)
Місце народження Мар-дель-Плата
Дата смерті 4 липня 1992(1992-07-04) (71 рік)
Місце смерті Буенос-Айрес
Країна Аргентина Аргентина
Професія композитор, музикант, диригент
Інструменти бандонеон
Жанр танго

А́стор П'яццо́ла (ісп. Ástor Piazzolla; 11 березня 1921 — 4 липня 1992) — аргентинський композитор, виконавець на бандонеоні, відомий на батьківщині як «El Gran Ástor» («Великий Астор»).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 11 березня 1921 у місті Мар-дель-Плата у родині емігрантів з Італії. Дитинство провів у Нью-Йорку, де захопився джазовою музикою і спробував себе в кінематографі. 1937 року повернувся до Аргентини, де грав у нічних клубах, 1946 року створює свій перший власний музичний колектив — «Астор П'яццолла і його характерний оркестр». У цей час П'яццола захоплюється акордеоном, намагаючись перетворити його на сольний інструмент.

За порадою А. Хінастери, у якого П'яццола брав уроки, 1953 роки він подав свою «Буенос-Айреську симфонію» на композиторський конкурс. В якості премії П'яццола отримав стипендію на навчання в Парижі, де він вчився у композиторки Надії Буланже, яка скерувала його увагу на музику танго.

По закінченні навчання П'яццолла поперемінно живе в Буенос-Айресі та Нью-Йорку, дає концерти, записує платівки й кілька разів робить турне по Аргентині, Бразилії та США. Міжнародне визнання П'яццола здобув на початку 1980-х, виступаючи з квінтетом Tango Nuevo, заснованим 1976 року. З цим колективом він концертував до 1989 року, пізніше ж сконцентрувався на сольних виступах з оркестром. 1990 року кар'єра П'яццоли обірвалася через інсульт, за два роки музикант помер у Буенос-Айресі.

Творчість[ред.ред. код]

Астор П'яццолла — один із небагатьох композиторів, що зміг записати й виконати на концертах майже всі свої твори. В останні 10 років свого життя композитор склав більше 300 танго, 50 мелодій до кінофільмів, серед яких такі фільми, як «Піраньї» (Луїс Берланга), «Генріх IV» (Марко Белоккьо), «Світло» (Жанна Моро), «Армагедон» (Ален Жесуа), «Південь» і «Посилання Гарделя» (Фернандо Соланас), а також музику до театральних вистав і балетів. В Італії журі премії критиків одностайно нагородило П'яццоллу Першою Премією за Найкращий диск інструментальної музики, відзначивши у своєму рішенні: «За сміливість композицій і за разючу творчість у створенні аранжувань, що надають танго нового звучання». У лютому 1993 року в Лос-Анджелесі Астор П'яццолла був номінований на премію Греммі 1992 за твір Oblivion в категорії «Найкраща інструментальна композиція».

П'яццола і Орасіо Феррер, 1970

Новаторством Астора П'яццоли вважається винайдення «нового танго» (ісп. nuevo tango), що відрізняється від традиційного включенням елементів джазу, використанням багатшої гармонії, дисонансів та контрапункту, а також складніших музичних форм. На думку психоаналітика Карлоса Кюрі, поєднання П'яццолою танго з іншими впізнаваними елементами західних музичних культур було настільки успішним, що породило новий індивідуальний стиль, що вийшов за межі цих впливів.[1] Чітко виділити стилістичні джерела при такій індивідуалізації стилю вже стає неможливим.

Наприклад, пасакальна техніка обертового басу і гармонічних секвенцій, що була винайдена і широко використовувалася в бароковій музиці XVII–XVIII столітті, яка також є центральною ідеєю в джазі («блукаючий бас») панує в більшості композицій П'яццоли. Іншим зверненням до барокової епохи є доволі складний і віртуозний контрапункт, що іноді слідує логіці фуги, але частіше просто зберігає можливість кожному з виконавців заявити свою лінію. Інша техніка, що є втіленням демократичного права музикантів продемонструвати себе є імпровізація, що походить від джазової концепції, проте в музиці П'яццоли імпровізація заснована на ритміці й інтонаційному словнику звучання танго.

Починаючи з п'єси Adiós Nonino, написаної 1959 року, П'яццола розробляє стандартну структуру своїх майбутніх композицій, що виглядає як швидко-повільно-швидко-повільно-кода, де швидкі частини підкреслюють чіткий ритм танго і терпкі, кутасті мелодійні звороти, а повільні частини звичайно дають простір для ліричних сольних імпровізацій П'яццоли на бандонеоні на фоні звучання групи струнних.

Улюбленим виконавським складом П'яццоли був квінтет у складі — бандонеон, скрипка, фортепіано, електрогітара та контрабас. Фортепіано використовується як ударний інструмент, що виконує ритмічну функцію, тоді як електрогітара або також виконує цю функцію, або витіває філігранні імпровізації; партія контрабасу створює потужну гармонічну основу звучання всього ансамблю. Успішність аранжувань для такого складу частково пояснюється ефективним розподілом звучання в ансамблі — ансамбль покриває або імітує майже всю тембральну палітру симфонічного оркестру, включно з ударними інструментами, які могли імпровізуватись виконавцями ударами по корпусах своїх інструментів, а також яскравою індивідуальністю кожного з учасників ансамблю. Для стилю, що сприймається одночасно шаленим і заплутаним, подібна концепція розширювала властиві композиторські риси.

Хоча аранжування для квінтету і форма ABABC превалює в творчості П'яццоли, композитор послідовно експериментував і з іншими музичними формами та виконавськими складами. Так, 1965 року був випущений альбом у співробітництві з Жоржем Луї Борже, де музика набуває авангардних рис, використано елементи додекафонії, вільні немелодичні імпровізації усіх інструментів та модальна гармонія[2]. 1968 року П'яццола написав оперету «María de Buenos Aires» для ширшого інструментального складу включно з флейтою, ударними, струнною групою і трьома вокалістами, і в якості стильового зіставлення включив декілька номерів, написаних у вальсовій або шарманковій манері у сцені в барі навпроти Касабланки з піаністом-оповідачем.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Carlos Kuri: Piazzolla: la música límite. Buenos Aires: Corregidor, 1997.
  2. El Tango, Polygram S.A. LP 24260 / Polydor 829866-2, 1965, Argentina (currently out of print).