Асуанські греблі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 23°58′15″ пн. ш. 32°52′40″ сх. д. / 23.97083° пн. ш. 32.87778° сх. д. / 23.97083; 32.87778

Мапа Єгипту з вказівкою Асуана і озера Насера
Храм фараона Рамзеса, не березі озера Насер, перенесений з дна озера в 1960 році.

Асуа́нські гре́блі — найбільший комплекс гідротехнічних споруд в Єгипті на річці Ніл, поблизу Асуана — міста на першому порозі Ніла. Дві греблі перегороджують річку в цьому місці: нова «Верхня Асуанська Гребля» (араб. السد العالي‎) і стара «Асуанська Гребля» або «Нижня Асуанська Гребля».

Без водосховища Ніл виходив з берегів щороку протягом літа, переповнюючись потоком вод зі сходу Африки. Ці повені несли родючий мул і мінерали, які зробили ґрунти навколо Нілу родючими і ідеальними для сільського господарства. Проте, оскільки населення на берегах річки зростало, то виникла потреба управляти потоками води, щоб захистити сільгоспугіддя і бавовняні поля. У багатоводному році цілі урожії могли бути повністю змиті, тоді як в низьководному році був широко поширений голод унаслідок засухи. Мета цього водного проекту полягала в тому, щоб запобігти повеням, забезпечити Єгипет електроенергією і створити мережу зрошувальних каналів для сільського господарства.

Історія[ред.ред. код]

Пам'ятник на честь радянсько-єгипетської дружби

Британці почали будівництво першої греблі в 1899 році, закінчивши його в 1902 році. Проект був розроблений сером Вільямом Віллкоксом і залучив декілька видатних інженерів, включаючи сера Бенджамина Бейкра і сера Джона Ерда, чия фірма, Джон Ерд і Компанія, була головним підрядчиком. Гребля була значною спорудою 1 900 м завдовжки і 54 м заввишки. Початковий проект, як скоро було з'ясовано, був неадекватним, і висота греблі була піднята в два етапи, 1907—1912 і 1929—1933 роках.

Коли в 1946 році вода піднялася майже до рівня греблі, було ухвалено рішення про будівництво другої дамби за 6 км вгору річкою. Роботи з її проектуванню почалися в 1952 році, відразу ж після Насерівськой революції. Спочатку передбачалося, що США і Великобританія допоможуть фінансувати будівництво, надавши позику в 270 мільйонів доларів в обмін на участь Насера у вирішенні Арабо-ізраїльського конфлікту. Проте в липні 1956 року обидві країни анулювали свою пропозицію. Як можливі причини цього кроку називають секретну угоду з постачання стрілецької зброї з Чехословаччини, що входила до організації Варшавського договору, і визнання Єгиптом КНР.

Хоча Насер націоналізував Суецький канал, маючи намір використовувати мито з суден, що проходять, для субсидування проекту Верхньої Греблі, цих коштів було недостатньо, крім того, на деякий час в ході Суецької кризи територія каналу була зайнята ізраїльськими військами. В 1958 році у розпал Холодної війни в боротьбі за країни третього світу Радянський Союз запропонував технічну допомогу при будівництві греблі, причому третина вартості проекту списувалася за рахунок лояльності режиму Насера до СРСР. Величезна гребля була спроектована радянським інститутом «Гідропроект», власне будівництво почалося в 1960 році.

Стіна у пам'ять про завершення будівництва греблі

З єгипетського боку над проектом працювала компанія «Арабські підрядчики» Османа Ахмеда Османа. За допомогою скарг про недостатню якість радянської будівельної техніки, Осман добився усунення радянських працівників з більшої частини робіт. В результаті успішне завершення будівництва зробило Османа та його компанію національними героями.

Верхня Гребля була закінчена 21 липня 1970 року, проте водосховище почало заповнюватися вже з 1964 року, коли був завершений перший етап спорудження греблі. Водосховище поставило під загрозу зникнення багато археологічних пам'ятників, тому була зроблена рятувальна операція під егідою ЮНЕСКО, в результаті якої 24 основних пам'ятника були переміщені в безпечніші місця або передані країнам, які допомогли з роботами (зокрема, храм Дебод в Мадриді і Храм Дендур в Нью-Йорку).

Основні характеристики[ред.ред. код]

Гідроелектростанція Асуанської греблі

Верхня Асуанська Гребля має 3600 м в довжину, 980 м завширшки в основі, 40 м завширшки по гребеню і 111 м у висоту, вона складається з 43 млн м² ґрунтових матеріалів. Максимальна витрата води через всі водопропускні споруди дамби — 16000 м³/с.

Канал Тошка зв'язує водосховище з озером Тошка. Водосховище, назване озером Насера, має 550 км завдовжки і 35 км максимальної ширини, площа його поверхні становить 5250 км², а повний об'єм — 132 км³.

Потужність дванадцяти генераторів (кожен по 175 МВт) — 2,1 ГВт електроенергії. Коли у 1967 році виробіток електроенергії досяг запроектованого, вона давала близько половини всієї енергії, що вироблялася в Єгипті.

Після будівництва Асуанського гідровузла вдалося запобігти негативних наслідків повеней 1964 і 1973 років, а також засух 1972—1973 і 1983—1984 років. Навколо озера Насера утворилася значна кількість рибних господарств.

Екологічні проблеми[ред.ред. код]

Верхня Асуанська гребля, вигляд з космосу.

На додаток до вигод, проте, перегородження Ніла викликало безліч екологічних проблем. Були затоплені обширні території нижньої Нубії, що привело до переселення більш ніж 90 000 чоловік. Озеро Насера затопило цінні археологічні ділянки. Родючий мул, який щорічно намивався при повенях в нільські заплави, тепер затримується вище за греблю. Нині мул поступово підвищує рівень озера Насера. Крім того, відбулися зміни в екосистемі Середземномор'я — вже наступного року після спорудження греблі. Оскільки з Нілу перестали поступати поживні речовини, вилов риби у Східному Середземномор'ї знизився вдвічі і з тих пір так і не відновився.

Має місце деяка ерозія сільгоспугідь вниз по річці. Ерозія лінії берегів, через брак нових відкладень від повеней, спричинить втрату рибальства в озерах, яке є в наш час[Коли?] найбільшим джерелом риби для Єгипту. Зниження рівня дельти Нілу поступово призводить до напливу морської води в її північну частину, де зараз знаходяться рисові угіддя. Сама дельта, що не удобряється більше нільським мулом, втратила свою колишню родючість. Постраждало також виробництво червоної цегли, при якому використовується глина дельти. У східному Середземномор'ї спостерігається істотна ерозія берегових ліній через брак піску, який раніше наносився Нілом.

Потреба використовувати штучні добрива також спірна, оскільки на відміну від річкового мулу, вони викликають хімічне забруднення. Недостатній іригаційний контроль призвів до того, що деякі сільгоспугіддя виявилися знищеними в результаті підтоплення і збільшення солоності. Ця проблема посилюється ослабленою течією річки, через що солона вода вторгається все далі в дельту.

Середземноморські рибні ресурси також постраждали в результаті будівництва греблі, оскільки морська екосистема сильно залежала від багатого потоку фосфатів і силікатів із Нілу. Середземноморські улови знизилися майже наполовину після будівництва греблі. Почастішали випадки захворювання шистосомозом, оскільки велика кількість водоростей в озері Насера сприяє розмноженню равликів — переносників даного захворювання.

Через зменшення стоку Ніла, Асуанська гребля призводить до збільшення солоності Східного Середземномор'я.

Наприкінці 1990-х років озеро Насера почало розширюватися на захід і затопляти низовину Тошка. Для запобігання цьому явищу був побудований канал Тошка, що дозволяє відвести частину вод Нілу в західні регіони країни.

Посилання[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]