Атей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монета царя Скіфії Атея

Атей (грец. Άτέας/ ΑΤΑΙΑΣ, лат. Atheas) (до 358 — 339 р. до н. е.) — традиційно вважається чи не найвидатнішим династом Європейської Скіфії. Припущення, що Атей контролював виключно Придунайську (Малу) Скіфію безпідставні.

З Атеєм більшість дослідників пов'язує об'єднувальні процеси у Скіфії та розквіт Степової Скіфії в межах єдиної держави від Меотіди до Істру. У 3-й чверті 4 століття до н. е. (за часів Атея) у степовій зоні Північного Причорномор'я з'являються численні поховання скіфської знаті з великою кількістю золотих речей.

Перша згадка Атея відноситься до 358 р. до н. е., коли після смерті одриського династа Котіса І між сусідами одрисів розпочалася війна за території ще донедавна могутньої фракійської держави, до якої залучилися і скіфи. Атей узяв під свій контроль частину Добруджі і підпорядкував собі наступні поліси: з 358 р. до н. е. — Істрія, з 353 р. до н. е. — Каллатіс, що призвело до низки воєн з іншими сусідами одриссів, а саме: переможна війна з трибаллами в 344 р. до н. е., війна з Македонією у 339 р. до н. е.[1] Участь скіфів у війнах за перерозподіл фракійських територій та сфер впливу і, в першу чергу, війна з Філіппом Македонським пояснює відносну популярність Атея в античній літературі. Філіпп хоче стати спадкоємцем Атея, встановити статую Геракла на скіфських землях на Істрі і примушує Атея взяти на себе військові витрати у війнах з трибалами. Атей відмовився, і це стало приводом для вторгнення Філіппа II у скіфські володіння[2].

Окремої уваги заслуговують відносини Атея з такими полісами як Каллатіс, Херсонес Таврійський та їх метрополією Гераклеєю Понтійською, а саме:

  • ймовірне карбування монет з легендою ΑΤΑΙΑΣ, які датуються 353-347 рр. до н. е., у Гераклеї[3];
  • виділення саме в цей час (за тирана Гераклеї Сатіра (352/1 — 345)) у користування громаді херсонеситів земель у Північно-Західній Тавриці;[4][5]
  • карбування Каллатісом монет з легендою ΑΤΑΙΑ орієнтовно між 347-339 рр. до н. е.[6]

Враховуючи наведене, можливо припустити, що хоча

"Ми не маємо даних про існування будь-яких відносин між Атеєм і Гераклеєю Понтійською, проте наявність таких є досить ймовірною... З усіх грецьких міст південного і західного берегу Понту Евксинського лише Гераклея найактивнішим чином брала участь в цей час у політичному житті Тавріди..."[7]

Відоме послання Атея до громади Візантія, яка контролювала морські торгові шляхи з Понту до Середземномор'я: «Цар Скіфії Атей громаді Візантія: не шкодьте моїм доходам, інакше мої кобили питимуть вашу воду.» (Климент Олександрійський з посиланням на Арістокріта (Clem. Alex. Strom. V, 5, 31, (3))).[8]

Війна з Македонією 339 р. до н. е. закінчилася поразкою, яка назавжди позбавила скіфів статусу непереможних. Щодо цієї війни ми маємо наступне повідомлення: «… (14) Ця суперечка озлобила обидві сторони, і зав'язалася війна. Хоча скіфи перевершували [македонян] і числом і хоробрістю, але вони були переможені хитрістю Пилипа …». У цій битві загинув і Атей. На зворотному шляху македонське військо попало в засідку трибаллів, і було майже повністю знищено. (ЮСТИН. Епітома твору Помпея Трога «Історія Пилипа», IX, 2-3)[9]

Після смерті Атея Європейська Скіфія проіснувала ще близько 60-70 років, витримав низку воєн (навала Зопіріона у 331 р. до н. е., війна з Боспором близько 327 р. до н. е. (ДЕМОСФЕН, XXXIV. «Проти Форміона о позиці»), і в якості спільника боспорського царя у 310309 рр. до н. е. (Діодор, Бібліотека (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗ), XX, 22-24), війну з Лісімахом у 313 р. до н. е. (Діодор, Бібліотека (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗ), XIX)).[10] Наразі немає жодних підтверджень щодо будь яких кризових явищ у Європейській Скіфії до 280270 рр. до н. е.

Висловлено припущення, що поховання Атея — відомий курган Чортомлик,[11] або Товста Могила чи Цимбалка.[12]

Етимологія імені:

грец. Άταίας/ Άτέας < авест. haiθya — укр. «правдивий, істинний».[13]

Примітки. Джерела. Посилання[ред.ред. код]

  1. (рос.)Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в 6 — нач. 1 вв. до н. э.: Этнополитический аспект. — Запорожье: Запорожский гос. ун-т, 1995.
  2. Н. О. Гаврилюк. Атей / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
  3. (рос.)В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, стр 3-15.
  4. (рос.)Зубарь В. М. Херсонес Таврический и население Таврики в античную эпоху. — Киев: Шлях, 2004. у своїй монографії на ст. 44 автор пише про «військову допомогу Херсонесу Керкінітиді у боротьбі зі скіфами», але вже на ст.ст. 70-80, 91, описуючи безпорадність херсонеситів у боротьбі з пізніми скіфами Таврики, військовий потенціал яких був незрівнянно меншим, ніж у скіфів сер. IV ст. до н. е., автор сам ставить під сумнів своє попереднє припущення.
  5. (рос.) И. В. Яценко. О строительстве греческого периода на городище Чайка и некоторые вопросы взаимоотношений Херсонеса и Скифского царства (по находкам клейменной черепицы). Античная цивилизация и варварский мир (Тезисы докладов IV археологического семинара). Новочеркасск. 1994.
  6. (рос.)В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, стр 3-15. Рогальский Ад.(Варна) «К вопросу о монетах скифского царя Атея», «Нумизматика и сфрагистика», т.5, Киев-1974, стр 3-13.
  7. (рос.)В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, прим. 24 ст. 12.
  8. англ. "Atoeas king of the Scythians to the people of Byzantium: Do not impair my revenues in case my mares drink your water;"[1]
  9. HISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO (лат.), (рос.)
  10. (рос.)Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вестник древней истории. 1947–1949.
  11. Болтрик Ю. В., Фіалко О. Є. Могили скіфських царів другої половини IV ст. до н. е. Археологія, 1995, № 2
  12. (рос.) Алексеев А. Ю. Хронография Европейской Скифии VII–IV веков до н.э. ИГЭ, Санкт-Петербург, 2003
  13. (рос.)Кулланда С. В. Раевский Д. С. Эминак в ряду владык Скифии // ВДИ . — № 1 . — 2004 .