Атмосферний тиск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середньорічні значення атморсферного тиску на рівні моря для червня-серпня (зверху) та грудня-лютого (знизу)

Атмосфе́рний тиск — тиск, з яким атмосфера Землі діє на земну поверхню і всі тіла, що на ній розташовані.

Атмосферний тиск падає з висотою, оскільки він створюється лише шаром атмосфери, що знаходиться вище і навпаки, у глибоких шахтах збільшується. Залежність P(h) описується т. зв. барометричною формулою.

Нормальним атмосферним тиском називають тиск в 760 мм рт. ст. (101 325 н/м², або 101 325 Па) (на рівні моря географічної широти 45°). Відзначено коливання атмосферного тиску (на рівні моря) у межах 684–809 мм рт.ст. (від 90 000 н/м² до 110 000 н/м²).

Коливання тиску[ред.ред. код]

На земній поверхні атмосферний тиск змінюється від місця до місця та у часі. Особливо важливі неперіодичні зміни атмосферного тиску, пов'язані з виникненням, розвитком і руйнуванням повільно рухомих областей високого тиску — антициклонів і відносно швидко рухомих величезних вихрів — циклонів, у яких панує знижений тиск, що визначає погоду. Зміни термічного поля Землі за сезонами року, обумовлені різницею в нагріванні океанів та материків, викликають коливання над ними і атмосферного тиску. Взимку над материками повітря холодніше, ніж над океанами, однакова маса повітря над акваторіями займає більший обсяг — утворюються пагорби. Повітря по верху «стікає» з океанів на материки. Загальна вага повітряного стовпа над континентами підвищується, тут утворюються області підвищеного тиску — антициклони. Оскільки взимку над океанами повітря тепліше, над водною поверхнею вага повітря зменшується, утворюються області зниженого тиску — циклони.

Історія досліджень[ред.ред. код]

Ідею про існування атмосферного тиску вперше висловив Торрічеллі в 1644 році і виміряв його величину за допомогою водяного барометра.

Планетарна картина атмосферного тиску[ред.ред. код]

Розподіл атмосферного тиску на картах показують за допомогою ізобар. Ізобари липня йдуть приблизно по паралелях. На південних материках у січні утворюються області зниженого тиску, які обмежені замкнутими ізобарами.

Поблизу екватора атмосферний тиск знижений. Великої висоти та інтенсивності у приекваторіальній зоні досягають висхідні потоки, що викликають утворення потужних купчасто-дощових хмар та випадіння зливових опадів. Це смуга зенітальних дощів, які щоденно повторюються та збігаються за часом з положенням Сонця у зеніті.

На північ та південь від екватора у субтропічних широтах між 30-35-ми паралелями утворюється субтропічна зона високого тиску, що складається з ряду субтропічних антициклонів, які переміщуються у широтному напрямку. Від окраїни субтропічних антициклонів у бік екватора дують стійкі вітри — пасати. Схема загальної циркуляції атмосфери порушується мусонами та тропічними циклонами. Основний ареал тропічних мусонів — південно-східна околиця Євразії, він пов'язаний з акваторіями Індійського і Тихого океанів.

Переважні вітри середніх широт — західні. Тут панує західний перенос повітряних мас.

Від субполярної зони низького тиску в напрямку північного і південного полюсів атмосферний тиск у середньому за рік знову росте. Однак, стійкі антициклональні умови зберігаються переважно у Східній Антарктиді, де циклони дуже рідкісні. У Арктичному басейні, навпаки, за винятком внутрішніх районів і півночі Гренландії, дуже активна циклонічна діяльність.

Барометричний тиск[ред.ред. код]

Барометричний тиск (англ. barometric (atmospheric) pressure, нім. barometrischer Druck m) — те ж саме, що й абсолютний атмосферний тиск.

Джерела[ред.ред. код]