Атомна електростанція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Атомні електростанції у світі.
   Експлуатуються АЕС, будуються нові енергоблоки.
   Експлуатуються АЕС, плануються будівництво нових енергоблоків.
   Немає АЕС, станції будуються.
   Немає АЕС, планується будівництво.
   Експлуатуються АЕС, будівництво нових поки що не планується.
   Експлуатуються АЕС, розглядається скорочення кількості АЕС.
   Цивільна ядерна енергетика заборонена законом.
   Немає АЕС.

А́томна електроста́нція (АЕС) — електростанція, в якій атомна (ядерна) енергія перетворюється в електричну. Генератором енергії на АЕС є атомний реактор. Тепло, яке виділяється в реакторі в результаті ланцюгової реакції ділення ядер деяких важких елементів, потім так само, як і на звичайних теплових електростанціях (ТЕС), перетвориться в електроенергію. На відміну від теплоелектростанцій, що працюють на органічному паливі, АЕС працює на ядерному пальному (в основному 233 U, 235 U, 239 Pu)[1]

У результаті роботи АЕС утворюються радіоактивні відходи та відпрацьоване ядерне паливо. Вони є небезпечними для людини і довкілля, для знешкодження вимагають переробки та тривалого зберігання.

Історія[ред.ред. код]

Історія розвитку світової ядерної енергетики по роках: * Верхній графік — кількість енергії (Гігават), що виробляється АЕС, * Ніжній — кількість АЕС, що діють

20 грудня 1951 року ядерний реактор вперше в історії людства виробив придатну для використання кількість електроенергії — в нинішній Національній Лабораторії INEEL Департаменту енергії США. Реактор виробив достатню потужність, щоб запалити простий ланцюжок з чотирьох лампочок 100-ватів. Після другого експерименту, проведеного наступного дня 16 учених і інженерів, що брали участь в ньому, «увічнили» своє історичне досягнення, написавши крейдою свої імена на бетонній стіні генератора.

Того ж дня експериментальний реактор-брідер EBR-1, що розміщувався в маленькій будівлі, яка і сьогодні як і раніше самотньо стоїть на відкритій всім вітрам рівнині в південно-східному Айдахо, підвищив виробок до 100 кіловат, що було достатнє для живлення всього його електроустаткування. Перша експериментальна мета EBR-1 полягала в розробці і перевірці концепції реактора-брідера. 4 червня 1953 року Комісія з Атомної Енергії США оголосила, що реактор EBR-1 став першим реактором у світі, що продемонстрував брідінг плутонію з урану.

У 1962 році він став першим у світі реактором з плутонієвою активною зоною, який виробив електроенергію. Протягом всього наступного року, він був джерелом цінних даних по брідінгу в реакторі з плутонієвим паливом і допомагав вченим краще зрозуміти поведінку плутонію в реакторі, що діяв. 30 грудня 1963 року реактор був офіційно зупинений. 26 серпня 1966 року він був оголошений національним історичним пам'ятником. (За матеріалами Національної лабораторії Айдахо, США).

В 1972 на розроблюваному з 1958-го року родовищі урану «Окло» в Габоні були виявлені сліди ланцюгової реакції. Подальші дослідження підтвердили, що тут приблизно 2.0-1.8 мільярдів років тому діяв єдиний відомий на поточний момент (2011) природній реактор[джерело не вказано 853 дня].

Атомні електростанції у світі[ред.ред. код]

Хмельницька атомна електростанція, Нетішин, 2013 рік

Перша у світі атомна електростанція потужністю 5 МВт була запущена 27 червня 1954 року в СРСР, в місті Обнінськ, розташованому в Калузькій області. У 1958 році було введено в експлуатацію 1-а черга Сибірської АЕС потужністю 100 МВт (повна проектна потужність 600 МВт). Того ж року розвернулося будівництво Белоярської промислової АЕС, а 26 квітня 1964 року генератор 1-ої черги дав струм споживачам. У вересні 1964 року був пущений 1-й блок Нововоронежськой АЕС потужністю 210 МВт. Другий блок потужністю 350 Мвт запущений в грудні 1969. У 1973 почала своє функціонування Ленінградська АЕС.

За межами СРСР перша АЕС промислового призначення потужністю 46 Мвт була введена в експлуатацію в 1956 році в Колдер-Холі (Великобританія). Через рік вступила в лад АЕС потужністю 60 МВт в Шиппінгпорті (США).

Світовими лідерами у виробництві ядерної електроенергії є: США (788,6 млрд кВтг/р(кіловат-годин на рік)), Франція (426,8 млрд кВтг/р), Японія (273,8 млрд кВтг/р) і Німеччина (158,4 млрд кВтг/р)[2]. В Росії в 2006 році на АЕС вироблено 154,7 млрд кВтг.

Наприкінці червня 2008 року заступник голови Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ) Юрій Соколов заявив, що до 2030 року, атомні електростанції лишатимуться ключовим джерелом електроенергії, а кількісно збільшаться на 60 %[3].

На середину 2008 року у світі працює бл. 440 АЕС. Усі вони зосереджені в 30 країнах світу, зокрема:

Південно-українська атомна електростанція, Южноукраїнськ,
Рівненська атомна електростанція, Кузнецовськ,

Найбільша АЕС в Європі — Запорізька атомна електростанція[4] в місті Енергодарі (Запорізька область), будівництво якої розпочато 1980 року і на середину 2008 року працюють 6 атомних енергоблоків (6-й введено в експлуатацію за незалежності — 19 жовтня 1995 року).

Найбільша АЕС у світі Касівадзакі-Каріва за встановленою потужністю (на 2008 рік) знаходиться в японському місті Касівадзакі префектури Ніїгата — в експлуатації знаходяться п'ять киплячих ядерних реакторів (BWR) і два розширених киплячих ядерних реакторів (ABWR), сумарна потужність яких становить 8,212 гігават.

У даний час (2008 рік) будується ще 30 атомних реакторів, в тому числі у країнах, які розвиваються.

Українські АЕС[ред.ред. код]

Четвертий реактор ЧАЕС із саркофагом

В Україні розташовані 5 АЕС:

  • Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) — у м. Прип'ять (Київська обл.); на ній у квітні 1986 року сталась одна з найбільших в історії людства техногенна катастрофа (Чорнобильська аварія), внаслідок чого тривали і тривають досі значні трудоємні і капіталоємні аварійні роботи, заходи з реабілітації постраждалих територій (т.зв. Чорнобильська зона) і населення, яке на них проживало і проживає. Аварія на ЧАЕС спонукала людство переглянути райдужні перспективи зростання частки «мирного атому» у загальному видобутку електроенергії у світі; у більшості АЕС світу були прийняті додаткові заходи і системи захисту і безпеки, а в самій Україні до 22 жовтня 1993 року діяв мораторій на будівництво нових АЕС[5]. Понад 20 років ЧАЕС лишалась діючою АЕС, а її закриття стало однією з вимог до України з боку ЄС, а також передумовою для вступу України до СОТ. 21 липня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про закриття ЧАЕС[6], яка, проте, і надалі функціонує (лише в черговому режимі).

На працюючих українських АЕС встановлено 15 енергоблоків потужністю 13888 Мвт, які виробляють прибл. 40~50 % від загального обсягу електроенергії в Україні.

У 2010 році частка АЕС у виробленні електроенергії по Україні склала 47,4 %.

Постійними є повідомлення ЗМІ про позаштатні ситуації на українських (і не тільки) АЕС, включно з аварійними відключеннями окремих енергоблоків, так що всі енергоблоки разом в Україні майже ніколи не працюють[7][8][9]. Тим не менше АЕС лишається надійним джерелом електроенергії, і в Україні будуються ще декілька нових енергоблоків.

Принцип дії[ред.ред. код]

Схема роботи ядерної електростанції

Виноски[ред.ред. код]

Перспективи[ред.ред. код]

Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть суттєво меншими.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]