Аудит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Accountancy template.svg

Бухгалтерський облік
Основні поняття

БухгалтерБухгалтерія
Облікова політикаПроводка
ДебетКредитСальдо
АктивКапіталЗобов'язання

Метод бухгалтерського обліку

ДокументаціяІнвентаризація
ОцінюванняКалькуляція
Система бухгалтерських рахунків
Подвійний записБаланс
Звітність

Стандарти

П(С)БОМСФЗGAAP

Бухгалтерська звітність
Фінансова звітність

Бухгалтерський баланс
Звіт про фінансові результати
Звіт про рух грошових коштів
Звіт про власний капітал

Податкова звітність
Статистична звітність
Види бухгалтерського облику

Фінансовий облікУправлінський облік
Податковий облік
Бюджетний облікБанківський облік

Аудит

Аудиторський ризикСуттєвість
Аудиторські процедуриАудиторський висновок

Державний фінансовий контроль

В англомовний джерелах під аудитом розуміють оцінку особи, організації, системи, процесів, підприємства, проекту або продукту. В Україні цей термін найчастіше відноситься до перевірки в області бухгалтерського обліку, але, внаслідок впливу англомовних джерел, цей термін також застосовується в галузі управління проектами, управління якістю, управління природними ресурсами та збереження енергії тощо.

Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.[1]

Історія розвитку аудиту[ред.ред. код]

Історія розвитку аудиту в світі[ред.ред. код]

Окремі форми фінансового контролю, до яких відноситься аудит, існували ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.), де існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. В Римській імперії (ІІІ ст. до н.е.) функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли прокуратори – намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими справами. В Стародавній Греції особливу увагу приділялася контролю збереження власності, зокрема майна. Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Нестача цінностей покривалася матеріально відповідальною особою або його поручителями, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування її відбувалося у десятикратному розмірі. Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов’язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль. В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах.

Наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських міст-держав. Тут мало місце паралельне співіснування контролю на приватному та державному рівнях.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності,з’явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності. В цих трактатах наголошувалося на необхідності піддавати ретельній перевірці звіти; регулярно проводити інвентаризацію залишків цінностей, дебіторської заборгованості, підтверджувати правильність цін та ін.

Значним поштовхом у розвитку фінансово-господарського контролю в світі, а отже, і професії аудитора було зародження капіталістичного способу виробництва. Починаючи з середини XIX ст., коли капіталістичний тип виробництва почав домінувати у країнах Європи і Північної Америки, реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим працівникам – професійним менеджерам. Відразу почалися конфлікти інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників, часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям.

У цьому конфлікті власники мали законне право вимагати від менеджерів продуктивної праці та сумлінного виконання обов’язків, але реально контролювати їх не могли. Тому виникла ідея запрошувати висококваліфікованих і незалежних працівників (насамперед бухгалтерів), котрі могли б надавати об’єктивну інформацію про реальне збереження активів підприємства, величину прибутку тощо. В результаті зазначеної вище поступової видозміни як результат аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне вираження у показниках публічної фінансової звітності[2].

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбурга був наданий статус королівської, її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів". Спілка бухгалтерів Единбурга налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів Глазго – 144, Спілка бухгалтерів Абердіно – 224. Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі, і вже до початку XX ст. було створено 12 організацій професійних бухгалтерів: 1854 р. – Спілка бухгалтерів Единбурга, 1855 р. – Інститут бухгалтерів та експертів Глазго , 1867 р. – Спілка бухгалтерів Абердіно, 1870 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Англії і Уельсу, 1880 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. – Спілка бухгалтерів Австралії , 1887 р. – Американський інститут дипломованих громадських бухгалтерів, 1888 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії, 1891 р. – Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894 р. – Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. – Інститут реєстрованих бухгалтерів Голландії.[3]

Історія розвитку аудиту в Україні[ред.ред. код]

Розвиток аудиту в незалежній Україні можна поділити на п’ять етапів:

  1. 1987-1992 рр. Виникнення приватної власності, а також прихід в Україну компаній з іноземним капіталом сформувало потребу в нових, незалежних від держави, форм контролю. Почали створюватися перші аудиторські компанії, діяльність яких була під значним контролем держави.
  2. 1993-1998 рр. – Цей період характеризується значним зменшенням державного контролю за національною економікою, ліквідації контрольно-ревізійних відділів при міністерствах і відомств. Значна частина колишніх ревізорів почали займатися власною аудиторською практикою. В цей період з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» в Україні розпочалося формування нормативно-правової бази аудиту. Вимога проведення обов'язкового аудиту при поданні фінансової звітності для більшості підприємств в цей період обумовило значний попит на цей вид діяльності[4]. А відсутність вимог до проведення аудиту, а також відсутність належного державного і громадського контролю за якістю аудиторських послуг призвело до надання формальних аудиторських послуг.
  3. 1999-2003 рр. Скасування обов'язкового проведення аудиту, а також фінансова криза 1998 року призвело до суттєвого зменшення попиту на аудиторські послуги, з іншого боку, заплутаність українського законодавства в сфері оподаткування і підприємництва, а також посилення податкового контролю, сформувала новий запит до послуг фахівців в сфері оподаткування, обліку та регулювання підприємницької діяльності. Це та дискредитація вітчизняних аудиторів у попередній період призвело до посилення монопольного становища представників Великої п’ятірки та інших іноземних аудиторських компаній. Цей період характеризується прийняттям національних нормативів аудиту, що були розроблені відповідно до міжнародних.
  4. 2004-2009 рр. Визнання України як країни з ринковою економікою, відкриття своїх ринків відповідно до вимог Світової організації торгівлі, прихід іноземних інвестицій, зокрема, банківського іноземного капіталу стали економічними передумовами росту аудиторської діяльності в Україні. Немаловажну роль відіграло прийняття в якості національних стандартів Міжнародних стандартів аудиту. Цей період характеризується підвищенням якості аудиторських послуг, посиленням питомої ваги вітчизняних компаній на ринку аудиторських послуг в Україні, зростає обсяг надання супутніх аудиторських послуг.
  5. 2010 р. і дотепер. Фінансова криза 2008-2009 рр. суттєво вплинула на національну економіку України, що призвело до зменшення попиту на аудит, разом з тим спостерігається зростання попиту на супутні послуги консультування, аутсорсинг бухгалтерських послуг.

Класифікація видів аудиту[ред.ред. код]

Інвестиційний аудит[ред.ред. код]

Інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами. Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, майно. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Об'єктом інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, майнові права). Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

  • власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);
  • позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, облігаційні займи тощо);
  • залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внески юридичних і фізичних осіб);
  • бюджетні інвестиційні асигнування тощо.

Аналізуючи інформацію про негрошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відображається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Зовнішній аудит[ред.ред. код]

Зовнішній аудит, який здійснюють спеціальні аудиторські фірми, з'ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємства та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників.

Внутрішній аудит[ред.ред. код]

Внутрішній аудит здійснює внутрішня аудиторська служба підприємства, що періодично здійснює перевірки та оцінює: а) адекватність й ефективність заходів та системи внутрішньо-технологічного контролю; б) управління господарськими та фінансовими ризиками; в) повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої звітності; г) дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку; д) відповідність регулятивним вимогам.

Інститут внутрішніх аудиторів у Міжнародних стандартах професійної практики внутрішнього аудиту (видання 2013 року)[5] дає наступне визначення внутрішнього аудиту: незалежна, об'єктивна діяльність з надання впевненості та консультування, що має додавати вартості організації та покращувати її діяльність. Внутрішній аудит допомагає організації досягати поставлених цілей за допомогою систематичного, послідовного підходу до оцінки і підвищення ефективності процесів управління ризиками, контролю та корпоративного управління.

Спеціальні види аудиту[ред.ред. код]

Регулювання аудиту[ред.ред. код]

У світовій практиці можна виділити дві різні концепції регулювання аудиторської діяльності. Перша з них отримала розповсюдження в таких європейських країнах, як Австрія, Іспанія, Німеччина, Франція та ін., де аудиторська діяльність суворо регламентується централізованими органами. На них фактично покладаються функції державного контролю за аудиторською діяльністю.

Друга концепція розвинута у англомовних країнах (Великобританія, США), де аудиторська діяльність саморегулюється. Аудит в цих країнах орієнтований в основному на потреби акціонерів, інвесторів, кредиторів та інших економічних суб’єктів. Аудиторська діяльність тут регулюється переважно громадськими аудиторськими об’єднаннями.[6]

В Україні аудиторська діяльність регулюється Аудиторською палатою України, яка складається з двадцяти членів:

Стандарти аудиту[ред.ред. код]

Міжнародні стандарти аудиту розробляє Міжнародна федерація бухгалтерів, а Стандарти з професійної практики проведення внутрішнього аудиту — Інститут внутрішніх аудиторів. Міжнародні стандарти внутрішнього аудиту застосовуються всіма суб'єктами господарювання і мають рекомендований характер.

До 31 грудня 2003 року в Україні діяли власні Національні стандарти аудиту, які були розроблені відповідно до міжнародних стандартів. Починаючи з 1 січня 2004 року Аудиторською палатою України прийняла рішення прийняти Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів видання 2003 року в якості Національних стандартів аудиту[8]. У подальшому АПУ приймала рішення про прийняття в якості національних стандартів редакції 2006[9] і 2010 року[10]. Повна назва стандартів, які діють в Україні, станом на 1 жовтня 2012 року є Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг.

Аудитор[ред.ред. код]

Докладніше: Аудитор

Примітки[ред.ред. код]

  1. Закон України «Про аудиторську діяльність»
  2. Назарова К. О. Перспективи розвитку світового та вітчизняного аудиту внаслідок впливу інтеграційних процесів
  3. Гордієнко Н.І., Харламова О.В., Карпенко М.Ю. Аудит, методика і організація: Навчальний посібник (для студентів економічних спеціальностей). У 2 частинах. Частина 1.− Харків : ХНАМГ, 2007. – 163 с.
  4. Редько О.Ю. Генезис аудиту в Україні - між вчора та сьогодні / О.Ю. редько // Бухгалтерський облік і аудит. – № 4. – 2002р. – С.7-14.
  5. Міжнародні стандарти професійної практики внутрішнього аудиту (видання 2013 року)
  6. Никонович М. О. Організація і методика аудиту [Текст] : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. О. Никонович, К. О. Редько, О. А. Юр’єва ; [за ред. Є. В. Мниха]. – К. : КНТЕУ, 2009. – 472 с.
  7. Стаття 13 Закону України "Про аудиторську діяльність"
  8. Рішення АПУ від 18.04.2003р №122/2
  9. Рішення АПУ від 30.11.2006 №168/7 "Про застосування Міжнародних стандартів аудиту видання 2006 року"
  10. Рішення АПУ від 31.03.2011 №229/7 "Про застосування стандартів аудиту "

Див. також[ред.ред. код]

Бухгалтерський облік
Ревізія

Джерела[ред.ред. код]