Аурелія і Блакитний Місяць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аурелія і Блакитний Місяць (англ. Aurelia and Blue Moon) — гіпотетичні приклади планети та місяця, на яких могло б виникнути позаземне життя. Цей проект став результатом плідної співпраці телекомпанії Blue Wave Productions Ltd. та групи американських і британських учених, які працювали на замовлення National Geographic Channel.

Щоб уявити найбільш ймовірні умови для виникнення позаземного життя, і можливі шляхи його розвитку, вчені використовували комбінацію з теорії аккреції і знань з області ксенобіології та кліматології.

Перші результати роботи були представлені в телевізійній передачі Alien Worlds, що складається з двох частин, і вперше вийшла в ефір на британському каналі Channel 4 в 2005 році. Згодом Channel 4 був випущений DVD-диск із записом цієї передачі. На каналі National Geographic Channel дане шоу демонструвалося під назвою Extraterrestrial, і було більш акцентовано на проблемах можливого інопланетного життя на Аурелії і Блакитному Місяці.

Перша частина передачі присвячена Аурелії, уявній землеподобній екзопланеті, що обертається по орбіті навколо червоного карлика, який перебуває в нашій локальній зоні галактики Чумацький Шлях. Гіпотетична Аурелія може дуже сильно схожою з нещодавно виявленими екзопланетами Gliese 581 g та Gliese 581 d.

Друга частина присвячується місяцю, названому Блакитним Місяцем, який знаходиться на орбіті навколо газового гіганта в системі подвійної зірки. У свою чергу, Блакитний Місяць може виявитися схожим на дві інші екзопланети — HD 28185 b та 55 Cancri f.

Причини виникнення теорій[ред.ред. код]

Перші систематичні дослідження в області екзопланет почалися в 1980-х роках, і перші публікації розглядали високу ймовірність існування життя на позасонячних планетах. В даний час вважається, що для виникнення життя орбіта планети повинна знаходитися на такій відстані від зірки, щоб на планеті могла існувати вода в рідкому стані. Це досить вузька смуга значень, що залежить від спектрального класу зірки і її випромінювання. Цей район називають « населеної зоною».

Станом на лютий 2012 р., з усіх виявлених екзопланет в населену зону потрапляють 4 підтверджені екзопланети: Глізе 667 CC, HD 85512 b, Глізе 581 d та Kepler-22 b [1], найменша з яких (HD 85512 b) має масу, що перевищує масу Землі в 3,6 разів, і обертається навколо помаранчевого карлика в сузір'ї Вітрила.

Чутливість існуючих методів виявлення сильно ускладнює виявлення позасонячних землеподібних планет, з масою меншою, ніж у названих вище. Щоб подолати ці складнощі, в НАСА був запущений проект Terrestrial Planet Finder (TPF), з двома телескопами, які планувалося вивести на навколоземну орбіту в 2013–2014 рр. Однак, 14 лютого 2007 року Сенат США скасував дану програму.

Ще до скасування TPF, серед астрофізиків проводилися широкі обговорення в пошуках найкращих місць для пошуку землеподібних планет. Хоча життя на Землі і сформувалася поблизу відносно стабільного жовтого карлика, зірки-близнюки Сонця зустрічаються в нашій Галактиці набагато рідше, ніж червоні карлики (що мають масу в ½ сонячної і, як наслідок, виділяють значно менше тепла). Крім того, більше чверті всіх зірок розташовуються в, принаймні, подвійних системах, з яких близько 10% мають в складі більше трьох зоряних компонентів. Тому було б цілком розумно розглянути шляхи виникнення життя і в таких умовах. Подібні припущення можуть бути корисними у світлі можливого запуску телескопів, спеціалізованих для пошуку екзопланет, або — для використання в місії телескопа «Кеплер» під егідою НАСА.

Аурелія[ред.ред. код]

На думку вчених, найефективнішою метою проекту Terrestrial Planet Finder повинні стати червоні карлики, що пов'язано з більшою ймовірністю наявності екзопланет в їхніх околицях. Червоні карлики спалюють водень з меншою швидкістю, що дозволяє продовжити термін життя зірки, і залишає достатньо багато часу для появи і розвитку життя на їхніх планетах. Крім того, даний тип зірок дуже поширений, що істотно підвищує шанси на виявлення життя у Всесвіті.

Однак, червоні карлики мають меншу світність, ніж інші типи зірок, і це сильно ускладнює виявлення їх планетарних систем. Низька сила тяжіння світила також обмежує потенційний розмір такої системи. Але, разом з тим, відкриття Gliese 581 g залишає надію на відкриття інших планетарних систем червоних карликів, у тому числі — і потенційно жилих.

Орбітальний резонанс[ред.ред. код]

Малі розміри зірки і слабкий світловий потік, що випускається червоним карликом, означають, що планети, на яких можливе виникнення життя, будуть знаходитися набагато ближче до зірки, ніж, наприклад, Земля. Але існує ймовірність того, що планета розміром з Землю, що знаходиться на такій орбіті, потрапить в так званий орбітальний резонанс (англ. Tidal lock). В цьому випадку, планета завжди буде звернена до зірки тільки однією своєю стороною, так само, як і Місяць — до Землі. Тобто, сидеральний день в цьому випадку точно дорівнює року для тіла, що знаходиться на орбіті.

Традиційні теорії[ред.ред. код]

Традиційні наукові теорії припускають, що планети, які потрапили в орбітальний резонанс, не можуть утримувати власну атмосферу, так як настільки повільне обертання значно послаблює власне магнітне поле планет и, захищає атмосферу від здування сонячним вітром (Гіпотеза унікальної Землі).

Тим не менш, вчені, зайняті в цій програмі, вирішили перевірити вірність подібних припущень, і створили модель, що описує існування таких планет, починаючи від стадії протопланетарного диска, і закінчуючи їх остаточної загибеллю. На думку вчених, така планета все ж змогла б утримати атмосферу, хоча, і з дуже незвичайними, за земними мірками, результатами. Половина Аурелії буде перебувати у вічному мороці і ніколи не вийде з льодовикового періоду, на іншій же половині, в тій зоні планети, що звернена прямо до сонця, буде вирувати гігантський безперервний ураган з постійними рясними зливами. У проміжку між цими двома зонами буде знаходиться місце, дещо придатне для життя.

Згаданий ураган теоретично здатний створювати в місцевому океані величезні хвилі. Океанологам ще належить з'ясувати, наскільки високі можуть бути ці хвилі, особливо — в зоні передбачуваної наявності боліт і дельти. Цілком можливо, береги будуть регулярно піддаватися їх впливу. Проте, бактерії і одноклітинні водорості, швидше за все, виживуть.

Якщо продовжити думку, і припустити, що у згаданій жилій зоні планети є суша, то ймовірно формування в прибережній зоні розвинутої мережі річкових дельт і заболочених ділянок, у зв'язку з випаданням дощів, принесених ураганом.

На кінцевому етапі моделювання Аурелії були зроблені спроби створити форми життя, грунтуючись на земних еволюційних моделях і принципах функціонування і розвитку екосистем. Припущення вчених включали в себе теорію про те, що довгий час життя червоного карлика дає можливість для розвитку та еволюціонування життя в більш широких межах, ніж на Землі. Так само, було висловлено гіпотезу, що переважна більшість екзопланетарних форм життя будуть грунтуватися на вуглеці.

Відштовхуючись від гіпотези про вуглецеву природу життя на Аурелії, було висловлено припущення, що основна фотосинтезуюча життєва форма буде представляти собою напіврослину-напівтварину і має бути автотрофом. Прикладом тому може служити так зване жалячий віяло (англ. Stinger Fan). Ця уявна істота має п'ять сердець і обмежену рухливість, його схожі на опахала листки здатні вловлювати енергію сонця, синтезуючи цукри, а серця служать своєрідними насосами, що доставляють живильні речовини до різних органів.[2]

Жаляче віяло, в теорії, має бути основою харчування для іншої істоти, названої «Mudpod». Ця вигадана шестинога напів- амфібія нагадує помісь бобра і великого тритона з очима, як у равлика. Лапи озброєні потужними, постійно ростучими кігтями, які використовуються цими створіннями для викопування їжі, і будівництва гребель. Греблі, які могли б створювати ці істоти, теоретично можуть призвести до утворення в річкових системах великих лагун, лиманів і боліт.

Вище «Mudpoda» в харчовому ланцюжку, що моделюється, знаходиться «Gulphog» — велика м'ясоїдна тварина, зовні схожа з страусом ему, і є основним хижаком в описуваній екосистемі. Ці двометрової висоти створіння могли б жити і полювати зграями, і, ймовірно, могли б мати певні зачатки інтелекту.

І, нарешті, було змодельовано ще одну вигадану земноводну істоту — «Хистер» (англ. Hysteria), яке могло б виглядати як зграя помаранчевих пуголовків-піраній. Ці крихітні істоти теоретично здатні утворювати єдиний супер-організм. Вони могли б виходити на мілини, щоб паралізувати і вживати в їжу інших тварин.

Життєві форми Аурелії в результаті еволюції могли б набути безліч самих різних особливостей. Найяскравішою серед них була б здатність всіх організмів, що мешкають на планеті, виявляти сонячні спалахи, і уникати їх наслідків. Зірки типу «червоний карлик» дуже нестабільні, і сонячні спалахи — не рідкість. Інтенсивне ультрафіолетове випромінювання становить небезпеку для всіх вуглецевих форм життя, так як призводить до розриву атомних зв'язків в органічних молекулах.

Механізми можливої пристосованості ауреліанських організмів:

  • Gulphog: чутливі до ультрафіолетового випромінювання очі;
  • Жалячі віяла: могли виробити здатність складатися, подібно віялу, щоб захистити себе від УФ-випромінювання;
  • Mudpod: теоретично, могли б розвинути здатність відчувати ультрафіолетові промені ділянками спини.

Блакитний Місяць[ред.ред. код]

Гіпотетичне зображення Блакитного Місяця.

Блакитний Місяць (англ. Blue Moon) — вигаданий супутник планети, практично повністю покритий водою і має дуже щільну атмосферу, теоретично дозволяє літати істотам розміром з земного кита. Блакитний Місяць, на думку його творців, супутник планети типу Юпітера, досить холодний, щоб мати в атмосфері дощові хмари. І планета, і супутник розташовані в системі подвійної зірки.

Блакитний Місяць за розміром мусить бути порівнянний з Землею, але, відповідно до моделі, має атмосферний тиск втричі вищий, ніж земний.

Характерною особливістю цього модельованого місяця може бути відсутність полярних крижаних шапок: щільна атмосфера і океан, що покриває майже всю поверхню, повинні зменшувати коливання температури. З космосу можна було б спостерігати зеленуватий серпанок на поверхні, створюваний величезним числом плаваючих у воді і літаючих в повітрі полотнищ мохів та водоростей.

Щільніша, ніж на Землі, атмосфера могла б дозволяти триматися в повітрі масивнішим істотам. Наприклад, можна було б уявити собі «небесного кита» (англ. Skywhales), величезного китоподібного організму, предки якого покинули океан, щоб освоїти повітряні простори. Надлишок кисню в атмосфері, теоретично, призводить до підвищення сили м'язів, і ці істоти, з розмахом крил, що досягають 10 метрів, все своє життя проводять у повітрі, харчуючись вже згаданими вище мохами і водоростями. Варто зазначити, що в даному випадку перехід від плаваючих організмів до літаючих стався б дуже різко, в один еволюційний стрибок.

Високий вміст кисню в атмосфері (до 30%) мав би привести до частих спонтанним самозаймань під час гроз. Рівень вуглекислого газу в цьому випадку також повинен бути підвищений, приблизно в 30 разів у порівнянні із земним, що, в свою чергу, може привести до підвищення температури повітря і насичення його водяними парами (парниковий ефект). Як і земний Місяць, Блакитний повинен так само знаходитись в орбітальному резонансі, і завжди бути повернутим одним боком до своєї планети.

Період обертання Блакитного Місяця навколо газового гіганта, як припускає модель, становить 10 діб, з яких місячний день триває 5 діб, і стільки ж — місячна ніч. Довгі дні і ночі повинні теоретично привести до виникнення сильних міжпівкульних повітряних потоків, які, на додаток до щільної атмосфери і підвищеного вмісту кисню, здатні були б допомогти повітряним формам життя підтримувати свій безперервний політ.

«Небесні кити», відповідно до моделі, можуть служити їжею для вигаданих істот, комаховидних «капюшонних сталкерів» (англ. caped stalkers), місцевих хижаків, що живуть колоніями. Серед «капюшонних мисливців», теоретично, повинне існувати чітке розділення ролей між різними спеціалізованими особинами, як у земних мурашниках або вуликах. Розвідники, що виявили небесних китів, могли б позначати їх особливим запахом, і повертатися назад у гніздо. Робочі особини, що збираються у великий рій, після знаходження кита, поміченого розвідниками, повинні змусити його знизитися, згодом — убити і доставити їжу в колонію. І, нарешті, на чолі колонії повинна стояти королева, що відкладає яйця, з яких з'являються нові «сталкери». Образ життя даного виду найбільше схожий на існування гнізд земних шершнів.

У свою чергу, «сталкери» самі повинні бути жертвою для «пагоди» (англ. Pagoda), вигаданої рослини, чиї гілки-щупальця покриті примарними ловчими мережами. Коли «капюшонний мисливець» потрапляє в ці мережі, пагода, використовуючи гілки-щупальця, піднімає сповиту жертву наверх, до ротового отвору, щоб розчинити в кислоті примітивного шлунка.

«Гігантські кайти» (англ. giant kites), як і «небесні кити», могли б парити над пологом лісу. Зовні вони, за задумом учених, нагадують парашут, і можуть, теоретично, досягати 5 метрів в діаметрі. Своєрідні «страхувальні фали» дозволяли б їм контролювати висоту польоту, а щупальця, схожі на щупальця земних медуз — вихоплювати личинок жуків-вертольотів (англ. Helibug) з води. Останні вигадані створіння примітні тим, що, відповідно до задуму учасників проекту «Блакитний Місяць», мають трилатеральну симетрію тіла: три ноги, троє очей, три крила, три щелепи, і три мови.

До 70% суші Блакитного Місяця має бути покрито двома основними типами рослинності — «деревами-пагодами» (англ. pagoda plants), і «балонними деревами» (англ. balloon tree). «Дерева-пагоди» можуть з'єднуватися між собою, і це дозволило б їх заростям досягати висоти понад 200 метрів. Їх порожнисте листя могло б збирати дощову воду (що є одним з імовірних механізмів пристосовності. З точки зору фізіології рослин представляється неможливим доставити воду на таку висоту з поверхні землі лише силою осмосу).

«Балонні дерева», як вважають учасники проекту, повинні розсіювати своє насіння, наповнюючи кожну насінину воднем, що дозволяє їм парити в щільній атмосфері. Данною здатністю ці рослини нагадують деякі водорості із Землі.

Поверхня суші Блакитного Місяця, теоретично, досить часто повинна спустошуватися сильними лісовими пожежами, що повністю винищують пагодові ліси. Балонні дерева могли б заповнити прогалини, що утворилися.

Небесні кити і кайти, щоб захиститися від такої пожежі, могли б набирати висоту, поки пожежа не вщухне.

Див. також[ред.ред. код]

Концепції і теорії
Наукові дослідження

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]