Аускультація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хіменес Луіс Аранда зобразив на своїй картині безпосередню аускультацію
Рене Лаеннек вислуховує пацієнтку за допомогою стетоскопа.
Лікар проводить аускультацію за допомогою фонендоскопа.

Аускульта́ція (лат. ausculto — вислухую) — метод дослідження, що полягає у вислухуванні звукових явищ, які виникають в організмі людини і тварин.

Аускультація здійснюється шляхом прикладання вуха до поверхні тіла (безпосередня аускультація) або за допомогою спеціальних інструментів — стетоскопа, фонендоскопа.

Аускультація є важливим методом дослідження легень, серця й судин та діагностики їх захворювань.

Правила аускультації легень:

• Грудна клітка оголена. Приміщення тепле. В приміщенні тиша.

• Положення хворого в залежності від стану. Стоячи. Сидячи. Лежачи

• Розташування лікаря і пацієнта має бути таке, що забезпечує паралельні повітряні потоки.

• Пацієнт дихає напіввідкритим ротом, робить 3 – 4 вдихи, видихи, потім 10 – 20 сек. Відпочиває.

• Під час аускультації запропонувати зробити кілька глибоких вдихів, покашляти.

• Стетофонендоскоп щільно прилягає до тіла пацієнта. Аускультація проводиться на симетричних ділянках грудної клітини, по топографічних лініях, міжребір’ях, починаючи з передньої поверхні.

• Попереду обминаючи проекцію серця, ззаду при максимально розвернутих лопатках.

• При аускультації оцінюють наявність шумів як на вдосі так і на видосі; оцінюють тривалість вдиху і видиху.

• Описуючи аускультативну картину спочатку характеризують основні, а потім додаткові дихальні шуми.


Серед основних дихальних шумів розрізняють: везикулярне дихання та бронхіальне дихання.

Література[ред.ред. код]