Аутизм

Аути́зм (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе») — вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом — і виникаючими з цього факту порушеннями в соціалізації. Хворий типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.

Статистика

Статистика вказує, що аутизмом страждають 5—10 дітей на 10 000. Захворювання обумовлено спадковими чинниками; проте, через гени передається лише схильність до аутизму, а сам розвиток захворювання відбувається за допомогою таких додаткових шкідливих дій, як-от: родова травма, пологóва асфіксії та інші порушеннях при вагітності й пологах.

Серед чоловіків захворювання зустрічається удвічі частіше, ніж серед жінок.

Термін та категоризація проблеми

Уперше терміном «аутистичний» почав користуватися Блейлер у 1908 для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Каннер у 1943 в своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:

• Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, а виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.

• Нездоланне нав'язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.

• Чудова механічна пам'ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам'ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.

• Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.

• Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки і явища, як-от: шум порохотяга, шум ліфта і навіть дуновіння вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.

• Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.

• Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам'ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.

• Високоосвічені сім'ї — Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.

У пізнішій праці (Kanner і Eisenberg 1956) зі всіх ознак у якості ключових складових аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав'язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні по відношенню до цих двох та ним спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).

Дитячий аутизм

\Вік в місяцях	Нормальний розвиток мовлення	Розвиток мовлення при аутизмі
2	Вимова голосних звуків, гуління.
6	«Діалоги» у вигляді вимови голосних звуків або повернення у бік батьків. Поява приголосних.	Плач дитини важко інтерпретувати
8	Різні інтонації в гулінні, включаючи інтонації запитання.	обмежене, незвичайне гуління, схоже з виском, криком. Діти не імітують звуки, жести, вирази обличчя
12	Поява перших слів. Використання лексики з інтонацією, схожою на пропозицію. Мова частіше використовується для коментування навколишнього середовища.	Можуть з'являтися перші слова, але часто не використовуються за призначенням.
18	Словниковий запас 3-50 слів. Починає складати словосполучення з 2-х слів.
36	Словниковий запас близько 100 слів. Багато граматичних морфем використовуються належним чином. Ехолалістичне повторення не є частим в цьому віці. Зростає використання мови для позначення «там і тоді».	Комбінації слів зустрічаються рідко. Може повторювати фрази, ехолалії, але використання мови не творче. Поганий ритм, інтонація. Бідна артикуляція приблизно у половини дітей, що говорять.
48	Використовує комплексні структури речення. Може підтримувати тему розмови і додавати нову інформацію. Запитує значення висловів. Пристосовує рівень мови залежно від слухача (напр., спрощує для дворічного слухача).	Може творчо створити декілька комбінацій з 2-3 слів. Ехолалії залишаються. Копіює ведучих телевізійних передач. Вимовляє прохання.

Різні дослідження аутизму

У 1944, рік після того як Каннер опублікував свою працю, австрійський терапевт Ганс Аспергер опублікував дисертацію, присвячену «аутистичній психопатії» в дітей. Визначення Каннера і Аспергера схожі у багатьох відношеннях, що й особливо дивно, якщо згадати, що жоден з них не знав про новаторську роботу іншого: для опису пацієнтів обох дослідників і термін «аутистичний» сам по собі є незвичним збігом, що й відображає їхню спільну переконаність у тому, що соціальні проблеми дітей є найважливішою характерною ознакою цього порушення. І Каннер, і Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефект є вродженим (згідно з Каннером), чи конституційним (згідно з Аспергером), — і зберігається протягом усього життя. Крім того, і Каннер, і Аспергер відмічали труднощі зі зоровим контактом, стереотипні слова і рухи, а також супротив змінам. Обидва автори повідомляють про специфічні інтереси пацієнтів-аутистів, нерідко такі, що торкаються незвичних або та спеціальних тем чи предметів.

Аутизм і шизофренія

І Каннер, і Аспергер, виділили три основні ознаки у дітей, по яких описане ними порушення відрізняється від шизофренії:
• позитивна динаміка,
• відсутність галюцинацій, і,
• хворобливість дітей з перших років життя, тобто пониження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування.

Нарешті, і Каннер, і Аспергер вважали, що подібні риси були в багатьох батьків таких дітей — уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому, нав'язливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичних інтересів, які виключають усе інше.

Розбіжності в дослідженнях Каннера і Аспергера

Опис Каннера і Аспергера проте відрізняються в трьох основних питаннях. Перше і найбільш суттєве розходження — мовні можливості дітей. Опис Аспергера також розходиться з каннерівським з питання моторних здібностей і координації. Останнє розходження в клінічних описах — здатність дітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, коли механічно завчали схему дій; Аспергер навпаки вважав, що його пацієнти досягали найкращих результатів, «коли дитина могла проявляти спонтанність», — і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення.

Трактування аутизму

Хоч аутизм довго вважався по-простому психіатричною чи психологічною проблемою, (його навіть плутали достатньо довго з шизофренією), у 1971 його остаточно відокремлено від шизофренії (Kolvin, 1971). З черги доведено генетичну природу аутизму (Rutter, 1998), який зайняв у психіатрії те саме місце, що й шизофренія відносно як і тяжкості, так і принципів встановлення діагнозу. У приблизно 80% хворих на аутизм проявляються значні проблеми в навчанні (розумова відсталість). З іншої сторони, серед людей з розумовою відсталістю аутизм теж широко розповсюджений (Bhaumik et al., 1997): при цьому повний варіант захворювання має місце в 17%, а в людей з IQ менше 50 його частота сягає 27% (Deb & Prasad, 1994), що й вказує на центральне значення аутизму в психіатрії розумової відсталості, дослідження якої часто пояснює наявні порушення.

Екологолічні джерела

Останні дослідженя вказують, що аутизм усе частіше відносять до розряду захворювань завдяки проблемам у навколишньому середовищі (environment): їжа, ліки, повітря, вода, поступлення в організм потрібних мікроелементів, вміст токсинів в навколишньому просторі, тобто, все, що оточує людину може нести у собі потенційну небезпеку — і виступати джерелом проблем.

Хвороба чи симптоматика?

Нині уважається, що аутизм — це не хвороба, а симптоматика, яку назвали одним словом. Природа цього явища понині не вивчена; як із явищем боротись теж ніхто не знає. Аутизмом зараз називають усе, чому ще не знайшлось пояснення. Хоч у дітей, хворих на аутизм, перевіряють усе, — нічого не знаходять; проте, проблема, зі своєрідною чіткою симптоматикою, існує як така.

Посилання

• Інформаційний ресурс про аутизм в Україні.