Аутизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аути́зм (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе») — вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом — і виникаючими з цього факту порушеннями в соціалізації. Хворий типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.

Статистика[ред.ред. код]

Питання статистики аутизму тісно пов'язане з історією дослідження цього розладу. Статистика також є відмінною в різних країнах. Так у 60-70 роках аутизм діагностували у однієї дитини з 10 000 — і це були в основному випадки так званого генетичного аутизму, коли з перших днів життя дитини спостерігалася симптоматика аутизму. Починаючи з середини 80-х років фахівці відмітили сплеск захворювання аутичного спектру: в Америці статистика говорила про одного хворого на 160 здорових дітей. В Ізраїлі ситуація не набагато краща — один хворий на 200 здорових. В Канаді аутизм діагностується в однієї дитини з 500. Проте статистика генетичного аутизму залишилася незмінною: 1 на 10 000, а все зростання захворюваності припадає на так званий регресивний аутизм, при якому дитина нормально розвивалася до року, але у віковому проміжку від року до трьох раптом починала втрачати навички, припиняла звертати увагу на батьків — тобто ставала аутистом.

Нині за статистикою, опублікованою американським Центром контролю і профілактики захворювань, 1 з 88 американських дітей страждає на аутизм. Сучасні британські статистичні дані говорять, що за останні п'ять років збільшилася не лише кількість дітей, що страждають аутизмом, але також спостерігається збільшення на 15 % кількості дітей, у яких є поведінкові, емоційні і соціальні проблеми. Це говорить про те, що практично щодесятий школяр класифікується як дитина, у якої є якісь особливі потреби.

Термін та категоризація проблеми[ред.ред. код]

Уперше терміном «аутистичний» почав користуватися Блейлер у 1908 для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Каннер у 1943 в своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:

• Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.

• Нездоланне нав'язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.

• Чудова механічна пам'ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам'ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.

• Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.

• Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки і явища, як-от: шум паротягу, ліфту чи навіть дуновіння вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.

• Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.

• Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам'ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.

• Високоосвічені сім'ї — Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.

У пізнішій праці (Kanner і Eisenberg 1956) зі всіх ознак у якості ключових складових аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав'язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні по відношенню до цих двох та ним спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).

Дитячий аутизм[ред.ред. код]

Вік в місяцях Нормальний розвиток мовлення Розвиток мовлення при аутизмі
2 Вимова голосних звуків, гуління.
6 «Діалоги» у вигляді вимови голосних звуків або повернення у бік батьків. Поява приголосних. Плач дитини важко інтерпретувати.
8 Різні інтонації в гулінні, включаючи інтонації запитання. обмежене, незвичайне гуління, схоже з виском, криком. Діти не імітують звуки, жести, вирази обличчя.
12 Поява перших слів. Використання лексики з інтонацією, схожою на пропозицію. Мова частіше використовується для коментування навколишнього середовища. Можуть з'являтися перші слова, але часто не використовуються за призначенням.
18 Словниковий запас 3-50 слів. Починає складати словосполучення з 2-х слів.
36 Словниковий запас близько 100 слів. Багато граматичних морфем використовуються належним чином. Ехолалістичне повторення не є частим в цьому віці. Зростає використання мови для позначення «там і тоді». Комбінації слів зустрічаються рідко. Може повторювати фрази, ехолалії, але використання мови не творче. Поганий ритм, інтонація. Бідна артикуляція приблизно у половини дітей, що говорять.
48 Використовує комплексні структури речення. Може підтримувати тему розмови і додавати нову інформацію. Запитує значення висловів. Пристосовує рівень мови залежно від слухача (н-д, спрощує для дворічного слухача). Може творчо створити декілька комбінацій з 2-3 слів. Ехолалії залишаються. Копіює ведучих телевізійних передач. Вимовляє прохання.

Різні дослідження аутизму[ред.ред. код]

У 1944, рік після того як Каннер опублікував свою працю, австрійський терапевт Ганс Аспергер опублікував дисертацію, присвячену «аутистичній психопатії» в дітей. Визначення Каннера і Аспергера схожі у багатьох відношеннях, що й особливо дивно, якщо згадати, що жоден з них не знав про новаторську роботу іншого: для опису пацієнтів обох дослідників і термін «аутистичний» сам по собі є незвичним збігом, що й відображає їхню спільну переконаність у тому, що соціальні проблеми дітей є найважливішою характерною ознакою цього порушення. І Каннер, і Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефект є вродженим (згідно з Каннером), чи конституційним (згідно з Аспергером), — і зберігається протягом усього життя. Крім того, і Каннер, і Аспергер відмічали труднощі зі зоровим контактом, стереотипні слова і рухи, а також супротив змінам. Обидва автори повідомляють про специфічні інтереси пацієнтів-аутистів, нерідко такі, що торкаються незвичних або спеціальних тем чи предметів. Нині деякі фахівці вважають, що аутизм — це не хвороба, а симптоматика, яку назвали одним словом. Природа цього явища понині не вивчена; як із явищем боротись теж ніхто не знає. Аутизмом зараз називають усе, чому ще не знайшлось пояснення. Хоч у дітей, хворих на аутизм, перевіряють усе, — нічого не знаходять; проте, проблема, зі своєрідною чіткою симптоматикою, існує як така.

Аутизм і шизофренія[ред.ред. код]

І Каннер, і Аспергер, виділили три основні ознаки у дітей, за якими описане ними порушення відрізняється від шизофренії:
• позитивна динаміка;
• відсутність галюцинацій;
• хворобливість дітей з перших років життя, тобто пониження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування.

Нарешті, і Каннер, і Аспергер дійшли висновку, що подібні риси були в багатьох батьків таких дітей — уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому, нав'язливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичних інтересів, які виключають усе інше. У 1971 році аутизм в світовій психіатричній спільноті остаточно відокремлено від шизофренії (Kolvin, 1971). Проте через виявлену генетичну природу аутизму (Rutter, 1998) цей діагноз займає у психіатрії те саме місце, що й шизофренія відносно тяжкості та принципів встановлення діагнозу.

Розбіжності в дослідженнях Каннера і Аспергера[ред.ред. код]

Опис аутичних пацієнтів Каннера і Аспергера відрізняються за трьома основними питаннями. Перше і найсуттєвіше розходження — мовленнєві можливості дітей. Розбіжності є також в описах моторних здібностей і координації. І, нарешті, останнє розходження в клінічних описах — здатність дітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, коли механічно завчали схему дій. Аспергер навпаки вважав, що його пацієнти досягали найкращих результатів, «коли дитина могла проявляти спонтанність», — і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення. На сьогодні ні в кого не виникає сумніву, що і Каннер, і Аспергер описували тільки частину проявів розладів спектру аутизму.

Аутизм і розумова відсталість[ред.ред. код]

У приблизно 80 % хворих на аутизм проявляються значні проблеми в навчанні (розумова відсталість). З іншої сторони, серед людей з розумовою відсталістю аутизм теж широко розповсюджений (Bhaumik et al., 1997): при цьому повний варіант захворювання має місце в 17 %, а в людей з IQ менше 50 його частота сягає 27 % (Deb & Prasad, 1994), що й вказує на центральне значення аутизму в психіатрії розумової відсталості, дослідження якої часто пояснює наявні порушення. Проте фахівці, які працюють з аутичними дітьми найбільш раннього віку (раннє втручання) відмічають, що правильний підхід дозволяє з першого погляду «ненавчеваних» аутистів навіть повертати в коло однолітків для подальшої соціалізації і навчання.

Причини виникнення аутизму[ред.ред. код]

Причини виникнення цього розладу досконало не вивчені. Одним з видів таких розладів є аутизм, пов'язаний з генетичними відхиленнями. Проте навіть якщо захворювання обумовлено спадковими чинниками, через ген передається лише схильність до аутизму, а сам розвиток захворювання, очевидно, відбувається через інші чинники. Серед причин, які сприяють виникненню аутизму фахівці називають:
• Порушення харчування і обміну речовин (звідси метод корекції безглютеновими і безказеїновою дієтами);
• Перенасичення організму важкими металами, т.з. нейротоксинами, сюди ж деякі фахівці відносять причину успіхів медицини в винайденні вакцин з консервантами, які містять ртутні сполуки, а також деякі ліки, які вживаються при загрозі переривання вагітності (звідси — методи корекції «хелірування», детоксикація;
• Інтоксикації через нейроінфекції або глистяні інвазії;
• Неправильний обмін серотоніну і інших ферментів, електролітів і ін. біохімічні чинники (звідси — медикаментозний метод, включаючи БАДи, амінокислоти, ферменти; • Анатомічні або функціональні порушення мозкової діяльності;
• Наслідок бурхливого розвитку цивілізації: темп, стреси, нервозність;
• Порушення кісткового і загального моторного розвитку (звідси — корекція хребта, нейрокінезотерапія, краніо-сакральна терапія, БОС-терапія;
• Психологічні особливості сучасних людей (інфантилізація батьків веде до так званого психогенного аутизму).
Найважчий випадок з «внутрішніми» передумовами — це порушення генетичні, які практично не піддаються корекції, адже неможливо виправити ген в КОЖНІЙ клітинці тіла. Серед хлопчиків захворювання зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж серед дівчаток. Останні дослідженя вказують, що аутизм усе частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в навколишньому середовищі (environment): їжа, ліки, повітря, вода, надходження до організму потрібних мікроелементів, вміст токсинів в навколишньому просторі, тобто, все, що оточує людину може нести у собі потенційну небезпеку — і виступати джерелом проблем.

Лікування чи корекція[ред.ред. код]

На сьогодні в Україні діагноз аутизм може «поставити» тільки дитячий психіатр. Через це найбільш використовуваний засіб для лікування аутичних дітей — це медикаментозний. Проте у всьому світі корекцією розладів спектра аутизму займається мультидисциплінарна команда: лікарі, психологи, психотерапевти, логопеди та ін. Саме такий підхід дає найкращі результати. Серед найбільш визнаних методів корекції проявів аутизму у дітей — АВА-терапія (поведінковий прикладний аналіз).

Посилання[ред.ред. код]