Аутогенне тренування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аутоге́нне тренува́ння — метод психологічного розвантаження і зняття нервового навантаження шляхом частого повторення спеціальних оптимістично-мобілізуючих формул. Розроблений у 1932 році німецьким психіатром і психотерапевтом Йоганном Шульцем.[1]

Походження назви пов'язане з ідеєю самостійного введення себе у гіпнотичний стан шляхом самонавіювання.

Модифікація В. А. Скуміна[ред.ред. код]

В Україні професор В. А. Скумін на підставі ґрунтовних наукових досліджень, проведених ним у 19761980 рр. в Інституті серцево-судинної хірургії М. М. Амосова, розробив ефективну модифікацію аутогенного тренування для пацієнтів кардіохірургічного профілю з синдромом Скуміна. Психотренінг по Скуміну складається з п'яти вправ:

  • «Релаксація» — послідовне розслаблення м'язів ніг, рук, тулуба, шиї, голови. Особливу увагу приділяють релаксації кистей рук, спини, обличчя, збиткова напруга котрих є у даного контингенту;
  • «Тепло» — викликається у ногах, руках, сонячному сплетенні, шиї, голові. Пацієнти з синдромом Скуміна потерпають від відчуття холоду в периферичних ділянках тіла. Усування неприємних відчуттів крім безпосереднього позитивного ефекту, сприяє активації особистості у боротьбі з хворобою;
  • «Паріння, невагомість» — використовуються формули, які викликають відчуття паріння, невагомості, «розчинення» тіла. Після оволодіння цією вправою зменшуються біль, розбитість, важкість, характерні для таких хворих, поліпшується їх самопочуття, настрій;
  • «Цільове самонавіювання» — формули його визначаються конкретними лікувальними завданнями. Вони направлені на вироблення адекватного відношення до стану свого здоров'я, нормалізування сну, корекцію характерних відхилень, подолання страхів, тривоги, мобілізацію ресурсів особистості;
  • «Активація» — проводиться за допомогою формул та уявлень, що сприяють виходу зі стану занурення. Підкреслюється, що організм зарядився енергією, силою і це сприяє відновленню здоров'я, подальшому покращанню стану.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Карвасарский Б. Д. Психотерапевтическая энциклопедия. — СПб.: Издательство «Питер», 1999. — 752 с.
  • Филатов А. Т., Скумин В. А. Психопрофилактика и психотерапия в кардиохирургии. — Киев: Здоровья. Серия: Библиотека практического врача, 1985. — 72 с.
  • Шойфет М. С. Психофизическая саморегуляция. Большой современный практикум. — Москва: Издательство «Вече», 2010. — 678 с.

Примітки[ред.ред. код]