Афера (фільм, 1973)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Афера
The Sting
The Sting film.jpg
Жанр авантюрно-кримінальна комедія
Режисер Джордж Рой Гілл
Продюсер Тоні Білл
Джулія Філліпс
Майкл Філліпс
Сценарист Девід С. Ворд
У головних
ролях
Пол Ньюман
Роберт Редфорд
Роберт Шоу
Оператор Роберт Сертіс
Композитор Марвін Хемліш
Кінокомпанія Universal Pictures
Zanuck/Brown Productions
Дистриб'ютор  Universal Pictures
Тривалість  129 хв.
Мова  англійська
Країна  США
Рік  1973
Дата виходу  25 грудня 1973 року
Рейтинг MPAA: PG
IMDb ID 0070735
Кошторис  5,5 млн дол[1]
Касові збори  156 млн дол (в США)[2]

«Афера» (англ. The Sting) — американський кінофільм 1973 року, кримінально-авантюрна комедія режисера Джорджа Роя Гілла. Як і в попередній стрічці Гілла, «Буч Кессіді і Санденс Кід», у головних ролях — Пол Ньюман та Роберт Редфорд. Дії розгортаються в США 1936 року. В основі сюжету — складна афера двох професійних шахраїв проти боса мафії, яка має реальне підґрунтя: витівки братів-авантюристів Фреда та Чарлі Гондорф.

У 1974 році картина отримала 10 номінацій на премію Оскар і в 7 з них перемогла, включаючи номінації найкращий фільм, найкраща режисерська робота та найкращий оригінальний сценарій.

Сюжет[ред.ред. код]

Картину умовно поділено на 7 частин, заголовки до яких оформлено малюнками у стилі ретро.

«The players» (Гравці)

Передмістя Чикаго — Джоліет, 1936 рік. Випадково жертвою двох вуличних шахраїв — молодого Джонні Хукера (Роберт Редфорд) та літнього Лютера Коулмана — став кур'єр, який працював на боса мафії Дойла Лоннегана (Роберт Шоу). Приятелі, заволодівши грошима ґангстерів, перетворилися на мішень: Коулмана вбили, а Хукер змушений тікати.

«The set-up» (Змова)

Хукер прямує до Чикаго, до давнього друга Лютера і супер-афериста Генрі Гондорфа (Пол Ньюман). Нові партнери вирішують помститися Дойлу Лоннегану, видуривши у нього значну суму грошей і зробити це так майстерно, щоб той не зрозумів, що його ошукано. Вони виявили слабину боса мафії — Лоннеган шулер і має звичку грати в покер у потягах.

«The hook» (Гачок)

Генрі видав себе за власника букмекерської контори, сів на той самий потяг, що і Лоннеган і виграв у нього 15 тис. доларів, при цьому страшенно розлютивши останнього своєю поведінкою та зухвалістю. Хукер, підісланий до роздратованого мафіозі, заявив, що й сам прагне помсти Гондорфу і запропонував сумісний план: якщо зробити велику ставку у конторі кривдника, то контора збанкрутує.

«The tale» (Легенда)

Гондорф організував у Чикаго фальшиву букмекерську контору з підставними гравцями та персоналом, яка працювала зі ставками на кінних перегонах через телеграф. Хукер розказав Лоннегану, як планує обдурити Генрі за допомогою підкупленого співробітника телеграфної компанії «Western Union» і, навіть, продемонстрував це, давши можливість босу мафії зробити невелику ставку і заробити на цьому.

«The wire» (Телеграф)

Лоннеган не до кінця вірить Хукеру і вимагає особистої зустрічі з працівником телеграфу. Аферисти майстерно організовують все так, аби ця зустріч відбулася: щоправда з підставним робітником, але у справжньому офісі компанії. Це остаточно переконує ґангстера у щирості намірів Хукера і успіху справи.

«The shut-out» (Проблема)

Через пригоду у Джоліет на Хукера ведуть полювання і поліція, і люди Лоннегана. Гондорф організовує все так, щоб обдурити перших і знешкодити других, а Лоннегана підводять до того, що він готовий зробити вирішальну ставку.

«The sting» (Афера)

За вказівками Хукера бос мафії зробив ставку на 500 тис. доларів і програв. Щоб вийти сухими з води, аферисти розігрують останню сцену: одразу після програшу імітують власну смерть від куль агентів ФБР, а Лоннеган змушений квапливо залишити букмекерську контору, щоб не бути причетним до кривавої справи.

Сценарій[ред.ред. код]

Натурні зйомки в Пасадені (Каліфорнія, США). Під час постановки кадру використовують дублерів

Ідея створення «Афери» народилася у Девіда С. Ворда, коли він працював над сценарієм до фільму «Стельярд Блюз» (1973) і досліджував тему крадіжок і шахрайства.[3] Зокрема прототипами Генрі Гондорфа і Джонні Хукера стали брати Фред і Чарлі Гондорф, супер-аферисти, які «працювали» в США з кінця 1890-х по 1900-ті роки. Так в 1899 році, під час гри в покер, вони ошукали заможного лихваря з Сент-Луїсу на 200 тис. доларів. А також реалізовували афери, аналогічні відтвореній у картині: фальшива букмекерська контора, змова про ставки на кінних перегонах. У 1917 році фортуна відвернулася від братів і вони потрапили у довгострокове тюремне ув'язнення. Після звільнення померли у безвісності, але в коштах не обмежені.[4] Життя братів Гондорф, разом з іншими історіями про видатних шахраїв, зобразив і Девід Мауер у своїй книзі «The Big Con: The Story of the Confidence Man», перше видання якої вийшло ще в 1940 році.[5] У деяких джерелах вказано, що в основі фільму — саме ця книга, а сам Мауер у 1974 році навіть подавав позов до суду на 10 мільйонів доларів, стверджуючи, що, принаймні, частину історії картини було взято з його книги. Втім у 1976 році це питання було вирішено в позасудовому порядку.[6]

Цікаво, що Девід С. Ворд, стисло переказавши продюсерам зміст фільму, відмовився повідомити розв'язку, наполягаючи, щоб вони самі прочитали весь сценарій.

Назва стрічки (англ. The Sting[1]) має подвійне значення: афера і, водночас, біль від обману. І стосується моменту, коли шахрай закінчує свою «гру» та забирає гроші жертви: якщо афера успішна, жертва не здогадається, що її було ошукано, принаймні, доки не зникне злодій.[3]

Постановка[ред.ред. код]

Джордж Рой Гілл, режисер фільму, прагнув натурних зйомок, але виходити за межі знімального майданчика його відмовляв Генрі Бамстед. Досвідчений художник-постановник був певен, що тоді буде важко уникнути у кадрі таких невідповідних епосі явищ, як, наприклад, дорожня розмітка. Зрештою майже все зняли у павільйонах «Universal Pictures», окрім декількох сцен у Лос-Анджелесі та Чикаго. Примітним є те, що мер Чикаго Річард Дж. Дейлі протягом двох років відмовляв у будь-яких зйомках в місті, якщо його зображали негативно, але творчій групі «Афери» дав на три дні дозвіл.[3]

Просто уявіть: одягати двох найкрасивіших чоловіків на світі, а потім отримати це. Я просто не можу бути більш щасливою та вдячною [7]

Для художника по костюмам Едіт Хед Премія «Оскар» за найкращий дизайн костюмів цього фільму стала восьмою і останньою в її кар'єрі. У своїй промові під час церемонії нагородження вона сказала:

Музика[ред.ред. код]

Основною музичною темою фільму є реґтайм Скотта Джопліна, адаптований Марвіном Хемлішем. І хоча насправді в 30-х роках, тоді коли відбуваються події, така музика вже не була в моді, вона вдало доповнює авантюрно-ганстерську атмосферу стрічки. За свою чудову роботу Марвін Хемліш здобув Оскара, а твори Скотта Джопліна, зокрема композиція «The Entertainer», — нову хвилю інтересу та популярності. Альбом з саундтреками «Афери» посів перше місце у чартах.

Рік Чарт Позиція
1974 Australian Kent Music Report Albums Chart[8] 1
Billboard 200[9]

Актори[ред.ред. код]

Зліва направо: Пол Ньюман, Роберт Редфорд, Чарльз Дернінг
Актор Роль
Пол Ньюман Генрі «Шоу» Гондорф
Роберт Редфорд Джонні «Келлі» Хукер
Роберт Шоу Дойл Лоннеган
Чарльз Дернінг лейтенант Вільям Снайдер
Рей Уолстон Джей Джей Сінглтон
Ейлін Бреннан Біллі
Харольд Гулд Кід Твіст
Джон Хеффернан Едді Найлз
Дана Елкар агент ФБР Полк
Джек Кіхоу Ері Кід
Дімітра Арлісс Лоретта Саліно
Роберт Ерл Джонс Лютер Коулман
Саллі Кіркленд стриптизерка Крістал
  • За сценарієм Дойл Лоннеган не був кульгавим, але став ним: за тиждень до початку зйомок Роберт Шоу порвав зв'язки коліна і не міг нормально ходити. Окрім того він мав постійно носити на нозі спеціальну скобу, яку під час зйомок вдало маскували широкі штани за модою 1930-х років.[3]
  • Коли Девід Ворд писав сценарій, у ролі Хукера він бачив Роберта Редфорда. Але актору не дуже сподобалася ця роль і спочатку він від неї відмовився. Згодом змінив своє рішення, хоча все ще не був певен щодо успіху картини. Перед тим як Редфорд передумав, роль Джонні Хукера пропонували Джеку Ніколсону, але він її повернув. Повністю Роберт Редфорд переглянув стрічку лише в червні 2004 року.[3]
  • Оскільки знадобилося б багато часу, щоб опанувати всі необхідні для фільму прийоми з картами, у рук Пола Ньюмана, який зіграв шулера Генрі Гондорфа, був дублер. У стрічці всі тасування колод і маніпуляції з картами виконав технічний консультант Джон Скерн.[3]

Вплив[ред.ред. код]

Запозичення та наслідування «Афери» зустрічаються в багатьох картинах: «Люди в чорному» (1997), «Великий куш» (2000), «Одинадцять друзів Оушена» (2001), «Вбити Смучі» (2002), «Каратель» (2004), «Майстер блефу» (2005) та інші.[10]

Стрічка також має продовження — «Афера — 2» (The Sting II). Фільм вийшов 1983 року, автором сценарію знову був Девід С. Ворд, але в картині знімалися вже інші актори, а імена головних героїв зазнали деяких змін. «Афера — 2» був менш успішним за свого попередника, хоча в 1984 році номінувався на здобуття Оскара за найкращу музику до фільму.[11]

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

Фільм здобув численну кількість нагород та номінацій, а в 2005 році був занесений до Національного реєстру фільмів для зберігання в Бібліотеці Конгресу США, як такий, що має культурне, історичне та естетичне значення.

Оскар 1974[12]

Золотий глобус 1974[13]

Премія Давид ді Донателло 1974[14]

  • Найкращий іноземний актор: Роберт Редфорд

Премія «Едгар» 1974[15]

  • номінація: Найкращий фільм: Девід С. Ворд

Нагорода «Едді» 1974[16]

  • Найкращий монтаж фільму: Уільям Рейнольдс

Премія «Золотий екран» 1975[17]

  • Дистриб'ютор: Cinema International Corporation (CIC)

Премія «Kinema Junpo». Вибір читачів 1975[18]

  • Найкраща режисерська робота іноземного фільму: Джордж Рой Хілл

Премія «Вибір народу» 1975[19]

  • Улюблений драматичний фільм

Гільдія режисерів Америки (DGA) 1973[20]

  • Премія за видатні режисерські досягнення: Джордж Рой Хілл

Американська гільдія сценаристів (WGA) 1974[21]

  • номінація: Премія за найкращу оригінальну драму: Девід С. Ворд

Національна рада кінокритиків США 1973[22]

  • Премія за найкращий фільм
  • Перелік «10 найкращих фільмів»

Американський інститут кіномистецтва

Примітки[ред.ред. код]

  1. ^  Англійське слово sting має кілька значень, серед яких «жало», «укус», «гострий біль», «мука», а також зі сленгу — «виманювання грошей».

Посилання в тексті[ред.ред. код]

  1. «The Sting business». Internet Movie Database (англ.). Процитовано 2013-02-05. 
  2. «Domestic Total Gross. The Sting». Box Office Mojo (англ.). Процитовано 2013-02-05. 
  3. а б в г д е «Did you know?». The Sting (1973) (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  4. Mohd Yaakob Yusof (2012-07-07). «Fred Gondorf and Charley Gondorf Case File». crimerack.com (англ.). Процитовано 2013-02-08. 
  5. David Maurer, Luc Sante The Big Con: The Story of the Confidence Man. — New York: Knopf Doubleday Publishing Group, 2010. — 336 с. — ISBN 0385495382.(англ.)
  6. «David W. Maurer Is Dead at 75; An Expert on Underworld Slang». Obituaries (англ.). nytimes.com. 1981-06-14. Процитовано 2013-02-08. 
  7. «1973 (46th) Academy Awards. Edith Head». Academy Awards Acceptance Speeches (англ.). aaspeechesdb.oscars.org. Процитовано 2013-02-08. 
  8. «NUMBER ONE Albums in Australia. 1970-1974». GO-SET magazine charts (англ.). Процитовано 2013-02-06. 
  9. TOP LP’s & TAPE // Billboard, 23 (8 June 1974) (86). Процитовано 2013-02-06.
  10. «Did you know? Connections». The Sting (1973) (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  11. «The 56th Academy Awards (1984) Nominees and Winners». oscars.org (англ.). Процитовано 2013-02-05. 
  12. «The 46th Academy Awards (1974) Nominees and Winners». oscars.org (англ.). Процитовано 2013-02-05. 
  13. «The 31st Annual Golden Globe Awards (1974)». goldenglobes.org (англ.). Процитовано 2013-02-06. 
  14. «VINCITORI 1974». Premi David di Donatello (італ.). daviddidonatello.it. Процитовано 2013-02-06. 
  15. «The Edgar® Award Winners And Nominees (1974)». theedgars.com (англ.). Процитовано 2013-02-06. 
  16. «Awards for 1974. Eddie». American Cinema Editors, USA (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  17. «Der Clou». Goldene Leinwand (нім.). filmecho.de. Процитовано 2013-02-06. 
  18. «Readers' Choice Award. 1975». Kinema Junpo Award (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  19. «People's Choice Award. 1975». People's Choice Awards (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  20. «26th Annual DGA Awards. Winners and Nominees». DGA Awards History (англ.). dga.org. Процитовано 2013-02-06. 
  21. «WGA Award Screen (1974)». Writers Guild of America, USA (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-02-06. 
  22. «Awards for 1973». National Board of Review (англ.). nbrmp.org. Процитовано 2013-02-06. 
  23. «America’s greatest movies» (англ.). afi.com. 2002. Процитовано 2013-02-06. 
  24. «AFI's 100 Years...100 Movies. Official ballot» (англ.). afi.com. Процитовано 2013-02-06. 
  25. «America’s funniest movies» (англ.). afi.com. 2002. Процитовано 2013-02-06. 
  26. «400 Nominated Characters» (англ.). afi.com. Процитовано 2013-02-06. 

Посилання[ред.ред. код]