Африканерський націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний Прапор Африканерів

Африканерський націоналізм (афр. Volkseenheid) — політична ідеологія, яка зародилася наприкінці 19 століття довкола ідеї, що африканери у Південній Африці є «богообраний народ». Також він був під сильним впливом антибританських настроїв, які зросли серед африканерів, особливо через англо-бурські війни [1]. Африканерський націоналізм підкреслив єдність усіх білих людей, що говорили мовою африкаанс ((folk) (народ), на противагу «чужинецьких» елементів, як-то чорношкірі, євреї та англомовні південноафриканці [2].

За словами історика Т. Дунбара Муді, африканерський націоналізм, можна охарактеризувати як свого роду суспільну релігію, яка поєднує історію африканерів, їхню мову та африканерський кальвінізм в якості ключових символів. Основними прихильниками і послідовниками цієї ідеології таємна Брудербонд організація і Національна партія, яка правила країною з 1948 по 1994 р. [3]. Також цієї ідеології дотримувалися інші організації такі, як Федерація африканерських культурних організацій (Federasie van Afrikaanse Kultuurvereniginge, FAK), Інститут християнської національної освіти і Асоціація захисту прав білих робітників.

Формування ідеології[ред.ред. код]

Одним з перших ідеологів африканерського націоналізму був пастор Нідерландської реформаторської церкви Стефен Дю Туа, що також був одним із членів-засновників Брудербонду, а також головним редактором газети Die Afrikaanse Patriot (Африканерський Патріот). [1] У своїх працях Дю Туа виклав тези, що африканери є окремою нацією зі своєю батьківщиною (Південною Африкою) і своєю рідною мовою (африкаанс), і що доля фольку правити Південною Африкою [4].

Нідерландська реформаторська церква[ред.ред. код]

Авраам Куйпер

Релігія, особливо африканерський кальвінізм, зіграла ключову роль у розвитку африканерського націоналізму, а отже, ідеології апартеїду . Нідерландська реформаторська церква Південної Африки у вісімнадцятому столітті була втягнута в постійну боротьбу проти всього нового і сучасного. Вона проводила лінію консервативних поглядів Авраама Куйпера, який підкреслював, що влада Бога є понад усіх сфер Його творіння. Ці сфери, наприклад, історичні нації, мають бути збережені і захищені від лібералізму і революційної ідеології [5]. Куйпер також відхилив ідеї Просвітництва з його орієнтацією на людський раціоналізм і індивідуальність, що сприяли встановленню ідеалів рівності, братерства і свободи Французької революції. На його думку, всі ці ідеї оспорюють владу Бога [6]. Праці африканерських богословів базувалися на цих ідеях, що мали великий вплив на політичну, економічну і культурну сфери суспільного життя[6]. Африканерська історія також мала своє трактування на основі християнсько-націоналістичної ідеології. Навіть Поль Крюгер, президент Трансваалю і один із засновників Нідерландської Реформаторської церкви, називав історію «священною історією» фольку, як обраного народу. Великий трек розглядався як Вихід з британського правління в Капській колонії до Землі обітованої бурської республіки [7].

Секулярний африканерський націоналізм[ред.ред. код]

У 1930-40-х рр. багато представників інтелектуалів брали участь у розробці теоретичних напрацюваннях африканерського націоналізму. Ніколас Йоганнес Дідеріхс , який згодом став президентом Південної Африки, сформулював африканерську націоналістичну ідеологію в своїй книзі «Націоналізм як світогляд і його ставлення до Інтернаціоналізму». На цю працю вплинула теологія Куйперіана. За Дідеріхсом, Бог створив народи, і ці нації були благословенні Богом, щоб існувати окремо й незалежно. Таким чином, африканери могли відмовити від створеної британцями моделі Південної Африки, в якій вони будуть як меншина співіснувати з представниками інших етнічних груп [8]. Джеффрі Кронж розвинув ці ідеї далі і стверджував, що до тих пір, як африканери існуватимуть в якості меншини в расово та культурно різнорідному середовищі, вони не зможуть дозволити чорній більшості розвиватися економічно і політично, оскільки це може призвести до чорного панування. Він визнав це несправедливим і нехристиянським, і тому запропонував рішення повної сегрегації між чорними і білими.

Африканерська націоналістична інтелігенція разом з Національною партії і Брудербондом завершили розробку радикальної націоналістичної ідеології, яка відмовлялася від британського панування в економіці і політиці, а також практики mengelmoes («безлад») — перевезення чорних робітників-мігрантів у країну. Їхнє вирішення полягало у рішучій зміні в Південній Африці демографічної карти з пануванням африканерської республіки, вільної від британського імперіалізму. Однак через опозицію міського середнього класу, вони не пропонували повернутися до консервативного, архаїчного бурського скотарства.

Африканерський націоналізм і расова сегрегація[ред.ред. код]

Спочатку протягом 19 століття, позиція Нідерландської реформаторської церкви з націоналістичного питання була більш прагматичною, ніж ідеологічною. Наприклад, у Південній Африці расова сегрегація розглядалася в якості гармонійного способу управління гетерогенної спільноти. Економічна депресія 1905-09 рр. змінила це відношення, коли виникла нова група «бідних білих», в основному африканерів [5] До 1939 р. расова сегрегація увійшла в церковну догматику: "політика сегрегації виправдовувалася африканерами і їх церквою як святе покликання Церкви, щоб побачити тисячі бідних білих у містах, які борються в нинішньому економічному світі … Застосування сегрегації надалі спричинить створення окремих здорових міст небілих, де вони будуть в змозі розвиватися по своїй лінії, встановлювати свої власні інституції, а згодом і самоврядування під опікою білих "[6]. Африканерська держава як християнська цивілізація, таким чином, мала божественне право розвиватися окремо і керувати навколо середовища «язичницьких» етносів [7].

Африканерський націоналізм і нацизм[ред.ред. код]

Африканерський націоналізм і нацизм мали спільне коріння (релігійний націоналізм, расизм і пан-германізм). Наприклад, африканерський критицизм капіталістичної системи в міжвоєнний період виходив з антисемітизму [9]. Багато африканерських націоналістів розглядали форму правління німецьких нацистів, як сильний уряд, покликаний захистити фольк. До і під час Другої світової війни ці настрої призвели до появи цілої низки пронацистських африканерських націоналістичних організацій, таких як Ossewabrandwag і її військове крило Stormjaers [10].

Африканерські націоналістичні політики[ред.ред. код]

Джеймс Баррі Муннік Герцог
Монумент фоуртреккерам, Африканерський націоналістичний монумент на честь людей, що взяли участь у Великому треку. Архітектор Жерард Мурдійк охарактеризував його, як "монумент, що стоятиме тисячі років і розповідатиме нащадкам історію Великого треку [11]

.

Джеймс Баррі Муннік Герцог вів Національну партію на вибори 1905 і 1920 рр. під гаслом: «Південна Африка понад усе» з метою створення незалежної Південної Африки від британської корони. [12] У 1924 році на виборах його партія перемогла Південно-Африканську партію, очолювану Яном Смутсом, після того, як Смутс застосував силу, щоб придушити Рендське повстання білих шахтарів в 1922 році. Він залишався при владі протягом 15 років в коаліційному уряді з лейбористами. Під час свого правління, Герцог постійно сприяв африканерському націоналізму, поглибленню расової сегрегації в країні [13].

Брудербонд[ред.ред. код]

лідери Брудербонду у 1918 р.

Впродовж 1930-х років група членів Брудербонду члени окреслила ідеологію африканерського націоналізму, намагаючись створити загальну «Християнсько-націоналістичну» спільність для всіх білих, африкаансомовних жителів Південної Африки, а також ввести поняття «volkskapitalisme» (народний капіталізм), що ставив за мету взяти під свій контроль «англійську» або «єврейську» іноземну економічну систему і адаптувати її до африканерського національного характеру [14] . Volkskapitalisme прагнув поліпшити економічні умови африканерів, які в загальному в той час були гіршими, ніж у англомовних білих жителів Південної Африки. На практиці програма включала в себе пункт про вкладання і накопичення африканерського капіталу в новий і існуючий бізнес африканерів. Хоча volkskapitalisme вдалося створити деякі африканерські компанії, такі як Санлам і Фольксам і перетворити їх у корпоративних гігантів, що все ще відігравали центральну роль в економіці Південної Африки, зрештою економічну вигода для більшості бідних африканерів була мінімальною [14].

Незважаючи на зусилля активістів Брудербонду з «африканеризації» Південної Африки, освоєння нової християнсько-націоналістичної африканерської спільноти йшло повільно і мляво. За даними опитувань, більшість із цільової групи (білі, африкаансомовні) не голосували за африканерську націоналістичну Національну партію до початку 1960-х років [14].

Часописи[ред.ред. код]

У 1930-40-х рр. африканерські націоналістів окреслили міф «уявної спільноти» африканера за допомогою карт та розповідей про героїчне минуле, моральну мету і місце серед інших народів. Ці ідеї були поширені за допомогою нових африканерських друкованих часописів таких, як Християнсько-націоналістичний журнал Koers (Напрямки) і популярніший Inspan. Такі журнали, як Huisgenoot, книги, видані видавництвом Burger Boekhandel і газети Die Burger, Transvaler і Volksblad. [8] [15] Вживання мови африкаанс, замість нідерландської мови активно насаджувалося повсюдно у 1920-і роки, особливо в школах для білих. Біблія була перекладена мовою африкаанс в Й. дю Туа, Є. ван Руєном, Й. Кестеллом, Г. Фур’є і Б. Кітом у 1933 році . [[16][17]

Прихід до влади[ред.ред. код]

Південноафриканська опозиція під час Другої світової війни через участь країни у війні проти гітлерівської Німеччини призвело до зростання Національної партії і приходу її до влади на виборах 1948 року, що потягнуло за собою втілення елементів апартеїду в країні і, зрештою, його встановлення у 1961 році, коли Південна Африка вийшла з Британської Співдружності і стала республікою. [12]. Уряд Національної партії здійснював поряд з апартеїдом, програму соціального консерватизму. Порнографія, азартні ігри та інші подібні суспільні вади були заборонені, тому що вони вважалися елементами не сумісними з «африканерським способом життя» [10]. Навіть перелюб і його спроби були заборонені (Закон № 23 від 1957 р.). [18]

Поява суперечностей[ред.ред. код]

У 1960-і роки виник розкол в афріканерському електораті з питання про те, як зберегти самобутність у багатонаціональному суспільстві: одна фракція наполягала на збереженні національної ідентичності шляхом суворої ізоляції, в той час як інша вважала, що такі бар'єри повинні бути послаблені. У 1970 році на виборах радикальне угруповання "осколок від Національної партії, Herstigte Nasionale Party отримала 3,59% голосів виборців порівняно з 54,86% Національної партії. Розрив ще більше збільшився в 1980-х почасти через міжнародний тиск проти апартеїду. [19]. Одним з примітних афріканерських націоналістичних організацій був Африканерський Рух Опору (AWB), з середовища воєнізованих груп. Його електорат налічував за оцінками 5-7% білих південноафриканців в 1988 році. Організація зіткнулася з особистими та бойовими скандалами у кінці 1980-х і на початку 1990-х років, що призвело до ослаблення підтримки.

У 1990-х рр. Національна партія визнала провал свого націоналістичного проекту, і під керівництвом Ф. де Клерка демонтувала політичну системи, створену в 1948 році. Після апартеїду, африканерський націоналізм втратив більшу частину своїх прихильників [14].

Після апартеїду[ред.ред. код]

Хоча в основному він зник з політичного і суспільного життя, все ж африканерський націоналізм живе через такі політичні ініціативи, як Сайберської Республіки бурської нації, яка стверджує про права «білого корінного племені на півдні Африки» і спробувала звернутися із закликом до Робочої групи ООН з корінних народів для захисту культурних, мовних і релігійних прав людей по всьому світу. [20] Крім того, деякі маргінальні праві політичні партії, такі, як Herstigte Nasionale Party, як і раніше заявляють про свою мету стати "рішучого просування африканерського націоналізму "[20].

Традиції Християнсько-національної освіти продовжується Рухом за Християнсько-національну освіту (афр. Beweging vir Christelik-Volkseie Onderwys), яка виховує молодь у африканерських кальвіністських традиціях, бурській історії та культурі, а також мовою африкаанс. AWB залишається активною в Південній Африці після ліквідації апартеїду. [21]У 2008 році організація була відновлена і активно пропагує ідею створення окремої бурської держави у межах колишніх бурських республіках. [22] 3 квітня 2010 року, Юджин Терре’Бланш, лідер AWB був убитий на своїй фермі [23].

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Afrikaner Nationalism — MSN Encarta». Архів оригіналу за 2009-10-31. 
  2. Norval, Aletta (Spring 1997). «Deconstructing Apartheid Discourse». Capital & Class. с. 388. Процитовано 2008-10-01. :
  3. «Apartheid — Rise Of Afrikaner Nationalism». Net Industries. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2008-10-01. 
  4. «S. J. Du Toit — MSN Encarta». Архів оригіналу за 2009-10-31. 
  5. а б Clark, Desmond J; J. D. Fage, Roland Anthony Oliver, A. D. Roberts (1975). The Cambridge History of Africa. Cambridge University Press. с. 564–565. ISBN 0521225051. 
  6. а б «Wallace G. Mills Hist. 322 14a Religion and Afrikaner Nationalism». Архів оригіналу за 2012-09-15. 
  7. а б Prozesky, Martin; John De Gruchy (1995). Living faiths in South Africa. C. Hurst & Co. Publishers. с. 27–55. ISBN 1850652449. 
  8. а б Louw, P. Eric (2004). The Rise, Fall, and Legacy of Apartheid. Greenwood Publishing Group. с. 27–55. ISBN 0275983110. 
  9. The Rise of the South African Reich — Chapter 4
  10. а б «Wallace G. Mills Hist. 322 14b Later Afrikaner Nationalism». Архів оригіналу за 2012-09-15. 
  11. Voortrekker Monument, www.voortrekkermon.org
  12. а б Human Sciences Research Council; Udesh Pillay (2002). Public Attitudes in Contemporary South Africa: Insights from an HSRC Survey. HSRC Press. с. 49–50. ISBN 0796919941. 
  13. Morris, Michael; John Linnegar (2004). Every Step of the Way: The Journey to Freedom in South Africa. HSRC Press. с. 152. ISBN 0796920613. 
  14. а б в г O'Meara, Dan (1–2 April 1997). «THINKING THEORETICALLY?». Paper presented to the Inaugural Conference of the Harold Wolpe Memorial Trust. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2008-10-01. :
  15. «The Origin and History of the Afrikaans Language». Процитовано 2008-10-03. 
  16. Bogaards, Attie H. «Bybelstudies» (af). Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2008-09-23. 
  17. «Afrikaanse Bybel vier 75 jaar» (af). Bybelgenootskap van Suid-Afrika. 2008-08-25. Процитовано 2008-09-23. 
  18. General South African History timeline South African History Online]
  19. Battersby, John D. (1988-02-22). «Rightists Rally in Pretoria, Urging a White State». New York Times. Процитовано 2010-04-23. 
  20. Basson J: Die Afrikaner — mondstuk van die nasionalistiese Afrikaner, Strydpers Bpk,[1]
  21. http://www.bcvo.co.za/skl/skl_index.htm Шаблон:Af icon
  22. Bevan, Stephen (1 June 2008). «AWB leader Terre'Blanche rallies Boers again». London: The Telegraph. Процитовано 2010-04-23. 
  23. White supremacist Eugene Terre'Blanche is hacked to death after row with farmworkers The Guardian. 4 April 2010