Африканська чума свиней

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ціаноз шкіри вушної раковини свині при африканській чумі свиней

Африка́нська чума́ свине́й (лат. Pestis africana suum), африканська лихоманка, східноафриканська чума, хвороба Монтгомері — висококонтагіозна вірусна хвороба свиней, яка проявляється лихоманкою, синюшністю (цианозом) шкіри та обширними крововиливами (геморрагіями) внутрішніх органів. Недуга належить до списку A згідно з Міжнародною класифікацією заразних хвороб тварин. Для людини африканська чума свиней - безпечна.

Історія[ред.ред. код]

Хвороба відома з початку XX століття, від перших спроб інтродукції свиней культурних порід в колоніальні країни субекваторіальної та південної Африки. Вперше зафіксована у 1903 році в Південній Африці. На першому етапі природної історії, до того, як була вивезена в Португалію (1957) та Іспанію (1960), африканська чума свиней мала стереотип типової природно-осередкової екзотичної хвороби з природною циркуляцією вірусу серед популяцій диких африканських свиней, внутрішньородинною передачею і перебігом у вигляді персистентної толерантної інфекції; при виникненні перших випадків антропургічного циклу на домашніх (неаборигенних) свинях інфекція набувала гострого перебігу з майже 100% летальністю. На наступних етапах природної історії африканська чума свиней еволюціонувала в бік самостійного антропургічного циклу з укоріненням в південно-європейських країнах, дворазовим емерджентним занесенням і поширенням у країнах Центральної та Південної Америки ( 1971 та 1978 - 1980 р). Найважливішою епізоотологічною особливістю («підступністю») африканської чуми свиней є надзвичайно швидка зміна форм перебігу інфекції серед домашніх свиней від гострого з 100% летальністю до хронічного і безсимптомного переносу і непередбачуваного поширення.

Етиологія[ред.ред. код]

Збудник африканської чуми свиней — ДНК-місний вірус родини Asfarviridae, роду Asfivirus; розмір віріону 175—215 нм. Йому характерна виражена варіабельність вірулентних властивостей, високостійких до факторів середовища: зберігається в діапазоні рН від 2 до 13, тривалий час — від тижнів до місяців. Також зберігається в продуктах свиного походження, які не мали термічної обробки (соління та сирокопчені харчові вироби, харчові відходи, які використовують для годування свиней). Встановлено декілька сероімуно- і генотипів вірусу африканської чуми свиней. Його знаходять в крові, лімфі, у внутрішніх органах, секретах і екскрементах хворих тварин. Вірус стійкий до висушування та гниття; при температурі 60 °C інактивується протягом 10 хвилин. Його культивують в культурах клітин лейкоцитів і кісткового мозку свиней; він має цитопатичну дію та гемадсорбуючі властивості.

Епізоотологія[ред.ред. код]

В природних умовах на африканську чуму свиней можуть занедужати як домашні так і дикі свині будь-якого віку. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії. Здорові свині заражаються при спільному утриманні їх з інфікованими вірусоносіями. Збудник передається через корм, пасовища, транспортні засоби забруднені випорожненнями хворих тварин. Використання для корму незнезаражених харчових відходів також сприяє поширенню хвороби. Механічними переносниками вірусу можуть бути птахи, люди, домашні та дикі тварини, гризуни, нашкірні паразити (деякі види кліщів, зоофільні мухи, воші), які контактували з хворими свинями та трупами тварин. Осередками вірусу в природі є африканські дикі свині та кліщі роду орнітодорос.

Перебіг хвороби та симптоми[ред.ред. код]

Залежно від кількості збудників, які потрапили в організм тварини, а також від її стану та перебігу хвороби інкубаційний період триває від 2 до 6 діб. Перебіг хвороби ділять на блискавичний, гострий, підгострий, рідше хронічний. При блискавичному перебігу тварини гинуть без будь-яких ознак; при гострому – у тварин підвищується температура тіла до 40,5-42,0 °C, спостерігається ядуха, кашель, з’являються напади блювання, парези та параліч задніх кінцівок. Спостерігаються серозні або слизово-гнійні виділення з носа та очей, інколи кров’яний пронос, частіше закреп запор. В крові спостерігають лейкопенію (кількість лейкоцитів знижується до 50-60%). Хворі тварини здебільшого лежать, зарившись в підстилку, в’яло піднімаються, пересуваються та швидко втомлюються. Вони мають слабкість у задніх кінцівках, хитку ходу, голова опущена, хвіст випрямлений, посилена спрага. Шкіра на внутрішній поверхні стегон, на животі, шиї, біля основи вух вкрита червонувато-фіолетовими плямами. При натисканні вони не біліють (різко виражений ціаноз шкіри). На ніжних ділянках шкіри можуть з’являтися гнояки (пустули), згодом на їх місці утворюються струпи та виразками. у поросних хворих свиноматок відбуваються викидні (абортація). Смертність, залежно від перебігу, може бути від 50% до 100%. Тварини які перехворіли і вижили, залишаються пожиттєвими вірусоносіями.

Паталогоанатомічні зміни[ред.ред. код]

Збільшення нирки та м’язеві геморрагії при африканській чумі свиней

Виявляють численні крововиливи в шкіру, слизові та серозні оболонки. Лімфатичні вузли внутрішніх органів збільшені, у вигляді згустків крові або гематом. В грудній та черевній порожнинах — жовтуватий серозно-геморрагічний ексудат з домішкою фібрину, інколи крові. Внутрішні органи, особливо селезінка, збільшені, з численними крововиливами. В легенях — міждольний набряк. Для гістологічної картини характерний сильний розпад хроматина ядер лімфоцитів в тканинах ретикуло-ендотеліальних систем, каріорексис в печінці.

Діагностика[ред.ред. код]

Діагноз визначають на основі епізоотологічних, клінічних, паталогоанатомічних даних, лабораторних досліджень та біопроб. Африканську чуму свиней необхідно диференціювати від класичної чуми свиней. Найнадійніший метод діагностики — реакція гемадсорбції, метод флуоресційних антитіл та біопроб на свинях, які мають імунітет до класичної чуми.

Профілактика та засоби боротьби[ред.ред. код]

Ефективних засобів профілактики африканської чуми свиней на даний час не знайдено, лікувати тварин заборонено. У випадку виявлення вогнища інфекції практикується поголівне знищення свиней безкровним методом, а також ліквідація всіх тварин у радіусі 20 кілометрів від нього. Хворих свиней та тих, які контактували з хворими тваринами забивають. Трупи свиней спалюють.

В господарстві, в якому виявлено африканську чуму, запроваджують карантин. Всіх тварин забивають. Трупи, залишки кормів, допоміжний малоцінний реманент спалюють. Попіл змішують з вапном та закопують. Приміщення та територію ферм дезинфікують гарячим 3% розчином їдкого натра, 2 % розчином формальдегіда. На відстані 10 кілометрів від небезпечного пункту все поголів’я свиней знищують, а м'ясо переробляють на консерви.

Карантин знімають через 6 місяців після останнього зафіксованого випадку загибелі тварин, а розводити свиней на даній території дозволяється не раніш, ніж через рік після відміни карантину.

Література[ред.ред. код]

  1. Коваленко, Я. Р. Африканська чума свиней (рос.) / Я. Р. Коваленко, М. А. Сидоров, Л. Г. Бурба. — М., 1972.
  2. Бакулов, И. А. Проблеми сучасної еволюції африканської чуми свиней (рос.) / И. А. Бакулов, В. В. Макаров // Вестник с.-х. науки. — 1990. — № 3. — С. 46—55.
  3. Макаров, В. В. Коментарі про сучасну ситуацію з АЧС (рос.)/ В. В. Макаров // Ветеринарный консультант. — 2007. — № 12. — С. 4—6.

Примітки[ред.ред. код]