Ахматова Анна Андріївна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Анна Андріївна Ахматова | |
| Анна Андреевна Ахматова | |
 Портрет роботи Петрова-Водкіна, 1920-ті роки |
|
| Ім'я при народженні: | Анна Андріївна Горенко |
|---|---|
| Псевдоніми: | Анна Андріївна Ахматова |
| Дата народження: | 11 (23) червня 1889 |
| Місце народження: | м. Одеса, Російська імперія |
| Дата смерті: | 5 березня 1966 |
| Місце смерті: | Домодедово, РРФСР |
| Громадянство: | Російська імперія, СРСР |
| Рід діяльності: | поетеса |
Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Горе́нко) (23 червня 1889 (11 червня старого стилю)—5 березня 1966) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962). Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Велика Британія).
- любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini»)
- лірико-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій»)
- вірші про війну
- переклади поезії (у тому числі Івана Франка).
Зміст |
[ред.] Біографія
Народилася в Одесі в родині відставного флотського інженера-механіка. В 1890 році родина переїхала до Царського Села, де навчалась в Царскосельскій гімназії в 1900-1905 роках; у 1906-1907 роках — у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.
Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії.
У 1910 Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збірником поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Четки» (1914).
В 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — у майбутньому поет, перекладач, засновник пасіонарної теорії етногенезу.
Жовтневий заколот більшовиків А. Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. З початком сталінських репресій був розстріляний чоловік Микола Гумільов (1921), звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше зазнавав переслідування її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна».
Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими.
1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися (а отже мати засоби для існування) А. Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. 1962 року побачив світ її 22-річна праця — «Поема без героя». Основні збірки поезій А.Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Бег часу», «Реквієм».
У 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету.
[ред.] Творчість
Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.
Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—44), «Слава миру» (1950).
Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя».
Мати поетеси — Інна Еразмівна Стогова похована в подільському селі Слобідка-Шелехівська, де відкрито музей родини Ахматових.
[ред.] NB
-
«Анна Андріївна, вийшов Франко в перекладі на російську у Вашому прочитанні. Це ж як, Ви з підрядника перекладали? —… Ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!» (М.Кочур «Абсолютний блиск Олени Ільзен»).
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.
[ред.] Посилання
- Збори віршів Ахматової Анни Андріївни (рос.)
- Біографічний нарис Ахматової Анни Андріївни (рос.)
- Анна Ахматова. Царствене Слово (рос.)
- Анна Ахматова (рос.)
- Анна Ахматова в dmoz (рос.)
- Послухати: Анна Ахматова читає власні вірші (рос.)
- Анна Ахматова в спогадах сучасників (рос.)
- Гумільови — Ахматова і Бежецький край (рос.)
- Н-поп. фільм "Поэт и время" про А. А. Ахматову (рос.)
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
