Ахікар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ахікар (Ахіакар, івр. אחיקר‎; VIII-VII ст. до н. е.) — відоме ім'я в арамейській традиції. За легендами, писар царів Ассирії Сін-аххе-еріба (правив у 705-680 рр. до н. е.) та Асархаддона (680-669 рр. до н. е.), відомий збіркою своїх повчань. Ім'я Ахіакара згадується у Старому Завіті (Книга Товита).

Книга Товита 11.19:

Прибули також Ахіяхар і Надав, братаничі Товита, щоб з Товією повеселитись. Сім день тягнулося весілля.

Книга Товита 14.10:

Глянь, моя дитино, що Надав зробив Ахіяхарові, який виховав його! Хіба не звів його живим у могилу? І відплатив йому Бог за те знущання ввічі: Ахіяхар вийшов до світла Божого, а Надав спустився у темряву відвічну, бо намагався вбити Ахіяхара. За свої добродійства цей урятувався від сіті смерти, що Надав поставив на нього, а Надав потрапив у сіть смертну й там загинув.
(переклад Івана Хоменка)[1]

Збірку мудростей та повчання Ахікара датують VIII сторіччям до н. е. Схожість із мотивами Ахікара мають біблійні притча про царя дерев (Судді 9.7-15) і оповідь про Амасія — царя юдейського та Йоаса — царя ізраїльського (II Царі 14).

Найдавніше відоме джерело — арамейський папірус V ст. до н. е., знайдений на острові Елефантина на ріці Ніл. Вважають, що папірус містив 20 колонок, з яких збереглися фрагменти чотирнадцяти. I-II колонки — початок розповіді; III-XVI — збірка висловів; XVII-XIX — решта розповіді та XX — місце для останньої колонки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Святе Письмо. — Вид-во Українського Біблійного Товариства, 1994. — XVII, 352 с.

Джерела[ред.ред. код]